Новий фільм Річарда Лінклейтера, автора гуманістичної саги «Юність» і романтичного триптиха «Перед світанком» / «Перед заходом сонця» / «Перед опівніччю» – однойменна адаптація американського бестселера «Де ти поділася, Бернадетт?». Книга Марії Семпл від початку здається складною для екранізації, оскільки це купа електронних листів, записок, чеків, листувань з психотерапевтом і звітів ФБР, які і складають життєпис цілої родини. Але Лінклейтер, маючи талант кінодослідника сімейних відносин, охоче взявся за написання сценарію (разом з двома колегами) та зйомки цієї історії.
Якщо головною героїнею книги є Бі, дочка Бернадетт Фокс, то у фокусі фільму – сама навіжена екс-архітекторка. З чоловіком Елджі (Біллі Крудап), крутим розробником з Microsoft і дочкою вони живуть в напівзруйнованому й порослому кущами сіеттлському особняку, кімнати якого постійно нагадують нам про швидкі зміни психологічних станів Бернадетт. Їй за сорок і, здається, їй нема чого втрачати. Вона невротичка, мізантропка, агорафобка, іпохондричка та ексцентричка. І це ще не повний перелік вад місіс Фокс. Вона замовляє купу гіковських речей з Amazon (привіт, продакт-плейсмент), змішує в одній банці всі прописані їй таблетки, лається з сусідкою Одрі (Крістен Віг), чоловіком і його помічницею. Коротко кажучи, Бернадетт не знаходить порозуміння зі світом та його мешканцями. З усіма, крім дочки.
Тандем Кейт Бланшетт і дебютантки повного метра Емми Нельсон – одна з сильних сторін фільму. Діалоги, яких, як завжди в фільмах Лінклейтера багато, цікаво слухати, а за розвитком відносин цих персонажів цікаво спостерігати. Навіть коли вони розділені величними айсбергами та незграбними пінгвінами, й одягнені в червоні куртки компанії One Ocean Expedition, що організовує тури на антарктичне узбережжя (знову привіт, продакт-плейсмент).
Втеча на південний край Землі, спочатку запропонована Бі для всієї сім’ї, кінець-кінцем повинна стати для Бернадетт способом знайти себе і позбавитися міщанського існування. Тієї самої банальності життя, на яку вона скаржиться колишньому колезі (Лоуренс Фішберн). Але Бернадетт добровільно втекла з архітектури, на вершині успіху. Глядач може поставити резонне питання: чому повернення до творчості стане для неї порятунком, а не знову розчаруванням? Може бути Бернадетт для початку все ж прислухається до порад чоловіка і почне психотерапію, замість того, щоб в черговий раз хвилювати своїх домашніх і бігти чортзна куди? Адже по ходу історії стає зрозуміло, що у неї конфлікт ні з усім світом, ні з чоловіком, його помічницею і навіть ні з сусідкою, а з самою собою. А від себе, як-то кажуть, не втечеш, навіть на край світу. Хоча ні, це ж адаптація книги, сценаристам потрібно було обов’язково слідувати її сюжету, закидати Бернадетт, а потім і всю сім’ю в Антарктиду, щоб там влаштувати ідилічний хепі-енд. Але чому не на Аляску або в Гренландію? Там немає милих пінгвінів або компанії One Ocean Expedition?
У сценарії є ще й інші проколи крім недостатньої мотивації головної героїні: нарратив через ролики на Youtube – кумедний, але напівзаборонений прийом; персонажі, що з’являються і зникають, та не дуже впливають на сюжет; незакінчена лінія з помічницею Елджі; казна-звідки з’явившийся кулон у фіналі фільму, який нібито повинен нам прояснити образ Бернадетт Фокс. Здається, сценаристів самих віднесло холодною течією з наміченого шляху. Вони не змогли впоратися з адаптацією книги про сильну художницю, яка втратила вогонь на горизонті, яка жадає бути зрозумілою і коханою, особливо для своїх близьких. Адже тут можна було б закрутити ібсенівський конфлікт, якщо трохи відійти від книги і просто зробити сценарій фільму за всіма канонами. Про що цей фільм? Це соціальна сатира? Сімейна комедія? Або феміністичне висловлювання про творчу кризу? Складно зрозуміти про що конкретно хотіли розповісти Лінклейтер і компанія, але можна хоча б спробувати.
Попри всі недоліки, у фільму є якісна режисура, різнобарвна Кейт Бланшетт і мила Емма Нельсон, пристойний гумор, дуже короткий екскурс в сучасну архітектуру, дослідження південного полюса, а на додачу ще й прекрасні фінальні титри. Таким чином «Де ти поділась, Бернадетт?» – непоганий вибір для вихідних у кінотеатрі разом із підлітками або всією сім’єю. Будь-який загальнонаціональний український канал точно б поставив це кіно в суботній прайм-тайм. І в цьому випадку таке твердження точно зійде за комплімент. Щодо фанатів творчості Лінклейтера, то їм фільм рекомендований лише в якості аперитиву перед черговим переглядом «Школи року», або в очікуванні наступного проєкту одного з найцікавіших режисерів Америки.
