Сконцентруємось на чеснотах. «Загін самогубців» демонструє справді вражаючий рівень екшну – втім, заради справедливості: а чи багато сучасних блокбастерів його не демонструють?.. Окей, облишимо негідний сарказм. Динаміка нової картини DC свідчить, що студійні боси відвідали кілька (а потім – іще кілька) онлайн-ресурсів, де критики зі смаком і знанням справи нищили «Бетмена проти Супермена», драматургія якого провисала у найнеочікуваніших місцях. Відвідали – і якось по-дитячому образилися: мовляв, не подобається вам розкриття образів упродовж години? Добренько, тепер не отримаєте жодного!
Гм, це знов не надто схоже на перелік чеснот. Редакція Moviegram разом із усім прогресивним людством була не в захваті від deus ex machina, яким стало спільне ім’я матерів Бетмена і Супермена в якості стоп-слова для їхніх жорстоких чоловічих ігор. Проте для тих, хто не ставить видовище та високі бюджети в основу кінематографічної конструкції, вдумливе знайомство із характерами головних героїв виглядає скоріш перевагою на фоні улюбленої схеми конкурентів DC, студії Marvel. За цією схемою, новому персонажу немає потреби перетинатися із власною мотивацією у першому ж фільмі – пригадайте хоча б ряд Месників другого плану, від Чорної Вдови до Соколиного ока. У «Бетмені проти Супермена» аж до самого казусу із Мартою, що одним іменем своїм могла зупиняти ворожі армії, і появи недолугого Думсдея логіка поведінки головних героїв хоча б умовно, але простежувалась. «Загін самогубців» взагалі таким не переймається: «Ми ж поганці!» – замість тисячі слів.
Та справжні поганці – студія Warner. Чималенький матеріал про сумну долю фільму вже публікували The Hollywood Reporter, де їхні інсайдери стверджували, що колапс «Загону» – провина жорстких термінів і бажання догодити всім і кожному. Студію можна зрозуміти, адже збори «Бетмена проти Супермена» стрімко взяли касу на першому тижні й так же стрімко пішли на дно після нього. Отож DC із Warner повелися, як дві дівиці на виданні, хутко «передумали» і вже на третьому фільмі відмовилися від обіцяної похмурої тональності на користь вельми марвелівських жартиків. От тільки для всесвіту Marvel гумор – іманентна складова, під яку спеціально розроблена чимала кількість персонажів: пригадайте хоча б екранних Дедпула та Людину-мураху. Звісно, у кожного з марвелівців є власна драма, але і герої, і негідники DC здебільшого мають таку драму за основу ідентичності. «Загін самогубців» наче й намагається про неї згадувати, але надто вже побіжно і мов без всілякого бажання.
Акторські здібності Вілла Сміта не підлягають жодним сумнівам – вони котрий рік поспіль стабільно відсутні. Можна було б припустити, що талант відійшов у спадок синові Джейдену… можна, коли б той мав хоч трійко пристойних ролей. У «Загоні» Джейдена, звісно, немає, але Вілл все одно вперто грає Того-Самого-Турботливого-Батечка, якого втілював у «Землі після нашої ери» та в «У гонитві за щастям». А ще, його персонажеві залишили якусь недоречну хімію з Марго Роббі – лишилась невикористаною з часів «Фокусу»? Отож, його герой на екрані просто існує – так, стріляє, так, жаліється в барі, але в цілому злякано тулиться до рамок плакатного образу крутого хлопця із золотим серцем, що прикидається мерзотником.
Все це можна сказати й про інших учасників загону, які б мали виглядати харизматичними злодіями – але не виглядають ні тими, ні іншими. Клішований прийом із досьє кожного на початку насправді є лиш ерзацом історії: абсолютна більшість героїв залишаються пласкими і наче злизаними з підручника для сценаристів-початківців – або ж із побажань на тестових переглядах, що, погодьтеся, ще гірше. DC немов мавпують стратегію Marvel п’ятирічної давнини, але не вчаться на помилках конкурентів, а спокійно собі йдуть шляхом перших «Тора» і «Капітана Америки». Проте експерименти Marvel із творення розгалуженого всесвіту було, фактично, ні з чим порівнювати, а от нинішні «тренувальні фільми» DC виглядають відвертим заниженням стандартів.
Якщо повернутись до світлих сторін «Загону», то ними, звісно, стануть Гарлі Квін у виконанні Марго Роббі, що анітрохи не зраджує сподіванням, місцями їх серйозно перевершуючи, і Джокер розливу Джареда Лето, котрий змушує аж вити у сподіванні сольного фільму. Чи здатні вони самостійно витягнути з продюсерської безодні всю картину? Авжеж, ні, часи таких перформансів давно минули. Чи варто заради них переглянути «Загін самогубців»? Певно, що так – півгодини щастя за їхнього авторства доповнить ще й Бен Аффлек у вже припасованій ролі Бетмена. І хто б міг подумати, що Аффлек стане світлим промінчиком хоч якогось фільму?.. У будь-якому разі, остаточно зіпсувати картину не змогли навіть головні антагоністи, які мало не спізнилися на знімальний майданчик через участь у конкурсі найбільш шаблонних лиходіїв великого екрану. Тож посміємось і поплачемо над «Загоном самогубців» в очікуванні тих часів, коли словосполучення «незалежна екранізація графічної новели» перестане здаватися таким вже безумовним оксюмороном.
Ваш текст важко читається: він не цільний, доводиться слідкувати за хаотично розгалуженою рефлексією, а не тезами і аргументами (хоча читацьке очікування від автора цього сайту саме таке); він містить багато стилістичних і синтаксичних огріхів (Ваша мова далеко не досконала, подекуди схожа просто на переклад з російської). Коли Ви говорите про позитивні сторони фільму, то не розкриваєте, у чому вони полягають, а просто постулюєте: Гарлі Квін і Джокер норм. Окей, а чому? Це питання можна ставити ледь не кожному Вашому реченню: аргументація зайнятої позиції практично відсутня. До того ж не зрозуміло, чому Ви ставите власний авторитет достатньо високо, аби мимохідь, ніби… Читати далі »