«1917» Сема Мендеса: кров’ю, потом, часом

Життя довжиною в один день на фронті

Після виходу «Дюнкерка» Крістофера Нолана здавалося, що жоден режисер не наважиться на воєнне кіно. Тим паче, використовуючи час як наріжний камінь для сюжету. У фільмі Сема Мендеса історія проста й тому цілком зрозуміла: двом солдатам Блейку та Скофілду потрібно донести наказ на передову, аби зупинити атаку британців на німців, адже останні приготували засідку. Для Блейка це завдання важливе ще й тим, що його брат служить у тому ж таки батальйоні на лінії фронту. Тому двоє друзів мають поспішати, адже часу обмаль, і хто знає, що трапиться їм на шляху.

«1917» – це ансамблеве кіно, тобто фільм кропіткої праці великої команди. Це помітно й за кадром, і всередині нього. Нагородний сезон, утім, несправедливо обходить увагою акторів стрічки. Жодного не номінували на «Золотий глобус», «Бафту» чи «Оскар» – і в цьому теж можна помітити важливий механізм фільму. Сем Мендес продав його продюсерами як «тік-так-трилер»*, у якому час рухає головними героями з однієї точки в іншу та змушує бігати щодуху, аби виконати свою ціль. Не встигнеш – підведеш, не встанеш – провалишся, зупинишся – загинеш.

Звісно, кіно закономірно порівнюють із відеогрою, але це не перетворюється на недолік роботи. Відеогра теж має ціль, персонажів, історію. У «1917», щоправда, контролер у руках режисера, тому й несподіванок більше. Головний трюк геймплею – це спроба показати події одним дублем.

* Термін, вигаданий Семом Мендесом для позначення жанру стрічки. Персонажі мусять досягнути цілі в обмежений час. І хоча буквального тікання годиннику в кадрі не чути, режисер робить все можливе, аби цей ритм відчувався.

Кінематограф уже не вперше використовує цей прийом. Одним із перших був Альфред Гічкок зі своєю «Мотузкою». Він хотів перетворити суто театральну виставу, яка відбувається в одній кімнаті на захопливу гру простору з персонажами. Режисер був новатором-ляльководом, який уміло висмикував нитки у своїх глядачів. Хоча Сем Мендес жодних новаторських рішень не використовував, його стрічка працює сильніше за типові епоси про Першу світову війну.

Серце глядача сіпається від кожного пострілу, від розтяжок та вибухів артилерійських снарядів. Оператору Роджеру Дікінсу лишається лише правильно виставляти світло та не губити в розфокусі персонажів. Злагоджена робота знімальної групи дарує не інноваційне, але емоційне кіно. За кожною зміною виразу обличчя, рухом та об’єктами перешкод помітна та ж сила кінематографу, що лякала перших глядачів «Прибуття поїзда на колію Ла-Сіота».

Як і в будь-якій стрічці XXI століття, режисер не уникає спокуси цитування класиків. У цитуванні образів Сем Мендес вдало мімікрує великих авторів, але втрачає власний голос. «Шляхи слави» Стенлі Кубрика, «Іванове дитинство» Андрія Тарковського та «Іди і дивись» Елема Клімова справили суттєве враження на режисера та оператора під час створення фільму. Втім, навіть без посилання на ці три стрічки, кіно могло би бути цілком самодостатнім. Зіпсувати перегляд, крім постійного відгадування культових фільмів про війну, може і малий екран. Масштаб стає чи не ключовим мірилом в ефектності впливу на глядача. Тож невеликі монітори та екрани смартфонів – це табу для такого кіно. 

Із досвідом режисерування останніх фільмів про Джеймса Бонда автор воєнного епосу стрімголов женеться за враженнями глядача, прихоплюючи невелику подушку безпеки у вигляді відомих акторів на третіх ролях: Ендрю Скотт, Колін Ферт, Марк Стронг та Бенедикт Камбербетч. Умови студійних систем нікуди не зникли, й тому ці «весільні генерали» присутні в стрічці, щоби затягнути глядача в кіно. Без гучних імен воно би стало ще одним інді, до якого навряд долучилася б велика команда професіоналів.

Для режисера «1917» несе багато викликів (переважно креативних), але у великій картині сучасного кінематографу це кіно позбавлене ризиків. Військові фільми достовірно знімали й нагороджували до цього, тому тріумфальна хода за нагородами здається повтором та небажанням привертати увагу до суперечливих тем. Менше з тим, під час перегляду залишається одне питання, навіщо Сем Мендес вліз у поношені штани жанру воєнної драми. Відповідь з’являється на титрах. Він присвятив фільм своєму дідові Ейбу Ейч Мендесу, історії якого любив слухати. І за історію, розказану без пафосу, «1917» вартий перегляду.

1917
1917
режисер: Сем Мендес
жанр: воєнна драма
у головних ролях: Джордж Мекей, Дін‑Чарльз Чепмен, Річард Медден

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: