Немає нічого гіршого для актора, ніж стати заручником того чи іншого амплуа. Безумовно, публіці подобається цей самий актор у звичному багато разів зіграному образі, втім стійке відчуття звички не дозволяє йому повністю розкрити весь свій акторський потенціал. Саме в такому досить одноманітному акторському амплуа на довгий час застряг Меттью МакКонахі. «Ед з телевізора», «Як позбутися хлопця за 10 днів», «Весільний переполох», «Любов та інші неприємності» – ці та ще деякі романтичні стрічки принесли МакКонахі широку популярність, при цьому в тіні залишалися його більш глибокі і цікаві ролі в незалежних проектах. Аж до недавнього часу, звичайно. «Моя перша помітна роль була у фільмі «Під кайфом і в сум’ятті». Це 1993 рік. І в ній мій герой говорить: «Just keep living» («Просто продовжуй жити»). Знаєте, з часом я прийшов до думки, що це найкраще кредо. Треба просто продовжувати жити. І тоді зрозумієш, як це робиться», – зізнавався актор в одному зі своїх інтерв’ю, до нинішнього часу ставши одним із найбільш характерних акторів Голлівуду.
Час вбивати
A Time to Kill, 1996, реж. Джоел Шумахер
Роль: Джейк Тайлер Брігенс
Екранізація дебютного юридичного трилера письменника Джона Грішема стала в 1996 році великим хітом прокату, зробивши Меттью МакКонахі справжньою зіркою класу А. Для самого актора це була перша головна роль у кар’єрі. «Моє життя змінив Джоел Шумахер, коли покликав мене у «Час вбивати». Раніше мені говорили «ні» по сто разів на дню, а тут раптом я отримав все і навіть те, про що не просив», – говорив актор пізніше.
13 розмов про одне
Thirteen Conversations About One Thing, 2001, реж. Джилл Спрехер
Роль: Трой
«13 розмов про одне» Джилла Спрехера виглядає фільмом-епігоном на тлі «Коротких історій» Роберта Олтмана і «Магнолії» Пола Томаса Андерсона. Проте, попри всю очевидність структурної вторинності наративу в фільмі чимало акторських вдач, серед яких і Меттью МакКонахі в ролі клерка Троя, що повільно сходить з розуму. Чи не найневідоміша картина, що загубилася навіть у фільмографії самого актора, в свою чергу відкриває практично весь акторський потенціал МакКонахі, що не боїться в цьому фільмі виглядати зовсім лякаюче.
Кілер Джо
Killer Joe, 2011, реж. Вільям Фрідкін
Роль: Кілер Джо Купер
Кілер Джо Купер у бенефісному виконанні МакКонахі в цій безкомпромісній адаптації п’єси Трейсі Леттса постає персонажем з іншого світу, іншої системи координат; він наче втілений Диявол, Сатана-спокусник, який у сто крат пробуджує всі людські пороки, однак і – парадоксально, але саме так – той, хто володіє хоч якоюсь мораллю (нехай витончено-жорстокою) серед дрібних і нікчемних людців. Роль загадкового кілера Джо стала, мабуть, найзначнішою в кар’єрі Меттью МакКонахі, після якої він лише закріплював новий успіх.
Далласький клуб покупців
Thirteen Conversations About One Thing, 2013, реж. Жан-Марк Валле
Роль: Рон Вудрафф
Рон (оскароносна роль Меттью МакКонахі) – спочатку стовідсотковий техаський ковбой, мужик, який не проти міцно випити, закусити і укласти в ліжко кілька місцевих дівчат легкої поведінки відразу – всього лише жертва обставин, фатальної п’яної випадковості, незручного сексуального експерименту, оповитого парами дешевого віскі і туалетним смородом. У фільмі з таким головним персонажем тема одностатевих відносин здається вторинною, не більше ніж штрихом до основної лінії драматургії, в якій домінують теми боротьби: із самим собою, із системою охорони здоров’я, із хворобою заради виживання і набуття чогось справжнього у сьогоденні. І МакКонахі з цією роллю справляється до остраху переконливо.
Справжній детектив
Роль: Раст Коул
У кар’єрі Меттью МакКонахі фільмів із креном в «південну готику» можна назвати кілька: «Зірка шерифа» Джона Сейлз, епатуючий «Кілер Джо» Фрідкіна, кілька вторинний по відношенню до нього «Газетяр» Лі Деніелса. «Справжній детектив» продовжує цю тематичну лінію в фільмографії МакКонахі, який як влитий вписується в моторошне, в’язке буття американського Півдня. Про свого героя в серіалі МакКонахі міркував: «Я чітко ідентифікував себе з Растом. Так, він одинак на відміну від мене, але в ньому було щось, що мені обов’язково потрібно було зіграти. Мені сподобалося працювати над своїм героєм протягом півроку. І сподобалося, що замість суцільного екшену, як в кіно, ми могли дозволити собі присвятити декілька серій внутрішньому світу героїв, показати глядачеві, що це за хлопці, що вони із себе представляють».
