The Beginner’s Guide. Як зцілитися від ігрової імпотенції

Розпочинаємо цикл статей про відеоігри, гідні зватися справжнім мистецтвом. Перший матеріал – про візуальний роман Деві Вредена.
Лук'ян Галкін
Лук'ян Галкін

Головний редактор Moviegram

Якщо кінематограф більш-менш легітимізувався в системі класичних мистецтв, то відеоігри у масовому сприйнятті нині далекі від цього настільки ж, наскільки були за славетних часів «Pacman» та автоматів з пінболом. Тим часом, одразу декілька професійних видань, не надто переймаючись таким реноме, вносять «GTA V» до переліку найкращих фільмів 2013 року, Віллем Дефо та Еллен Пейдж за допомогою motion capture грають головні ролі у «Beyond: Two Souls», а Анджело Бадаламенті, постійний композитор Девіда Лінча, пише музику до «Fahrenheit. Indigo Prophecy». Якщо й цього не достатньо, то нагадаю: Гільдія сценаристів США, більша частина якої входить до Американської кіноакадемії, щороку роздає нагороди за найкращий сценарій для відеогри. Звучить як «Оскари», про які ніхто не знає, еге ж?

Але, як і у випадку з кінематографом, це візуальне мистецтво має свій мейнстрим та авангард, масові хіти та маленькі шедеври. От про останні ми й писатимемо у нашому новому розділі, ділячись трохи гіківським захопленням та глибоким переконанням: нині кінематограф і відеоігри за перспективами та парадигмою розвитку ближчі одне одному, аніж інші споріднені сфери культурної діяльності. Сподіваємось, що наші матеріали збагатять вас новим інтелектуальним досвідом і подарують не одну прекрасну годину біля ПК або консолі.

Stairway to Heaven

Рано чи пізно таке трапляється з усіма геймерами. Нова «Call of Duty» з штучним інтелектом, як у хлібця, вже не тішить. Від «синхронізації вишок» у черговому «шедеврі» компанії Ubisoft починають проявлятися рвотні позиви. «GTA V» пройдена на 100%, і влаштовувати геноцид мирних жителів Лос-Сантоса вже не так цікаво. Але ж ви сіли за комп’ютер, і ваша душа вимагає чогось більшого, ніж звичайної відеогри.

Була середина жовтня. Саме тоді я вчергове втратив будь-яку зацікавленість комп’ютерними іграми. І ось мій товариш по нещастю сказав, що я просто мушу пограти в «The Beginner’s Guide» – раніше він не бував настільки упертим, а зараз його навіть не зупинив той факт, що в той момент я був на роботі. Останніми аргументами стали коротка тривалість гри і знижка в Steam (сервіс цифрової дистрибуції від компанії Valve – прим. з Вікіпедії). Тож довелося її купити і встановити, щоб він нарешті відчепився від мене!

Поки гра скачувалася, я мав час коротко з нею ознайомитися. Із жанрів у Steam було виділено два основних: Indie і Walking Simulator (залишилось тільки підкотити штани і відростити собі емо-чубок). Ну і нехай! Гроші пішли, Габен (Ґейб Ньюел, виконавчий директор компанії Valve – прим. ред.) вже їсть курячі крильця за мій рахунок. Bon appetit!

The Beginner’s Guide – як рятівне коло посеред шторму, який здіймають в душі геймера шаблонні сюжети більшості відеоігор

Автором даної гри є такий собі Деві Вреден. Широковідомим він став після «The Stanley Parable» — гри, що являє собою щось із абсолютно безглуздим сюжетом, але водночас — з абсолютно унікальним підходом до поняття «ігровий процес». Набравшись сміливості (ну і грошей, звичайно ж) він розробляє гру, діаметрально протилежну SP. Тут є дуже чіткий, практично лінійний сюжет, сповнений драматизму, на який ви не в змозі вплинути – та що вже там, ви навіть програти не можете (чого не скажеш про ту ж саму SP з її 18-ма кінцівками).

Розповідь в BG фрагментована, і тут ви скажете: “Гей, чувак, це ж гра, всі ігри фрагментовані, там же є РІВНІ, альо!” І матимете рацію, ось тільки тут кожен рівень – окрема гра. Власне, це нам спочатку і пояснює Деві, з перших же хвилин руйнуючи четверту стіну. Він хоче представити ряд ігор, які розробив його друг на ім’я Кода. Як неважко здогадатися, персонажів у цій історії рівно двоє: Деві та Кода. А ви — третій зайвий, всього лише спостерігач, котрого веде голос Деві.

Коду нам представляють як самітника: він створює гру за грою, жодна з яких не виходить у світ, він навіть жартома перейменовує свою корзину на «Дуже важливі ігри». Нам покажуть роботи Коди періоду з листопада 2008-го по червень 2011-го – саме тоді, за словами Деві, Кода створив свою останню гру at all.

Якщо я розповім трохи більше про цей видатний сюжет, мене напевно закидають помідорами за кожен спойлер. Замість цього спробую заінтригувати вас окремими «смачними» елементами гри.

Тут не повертаються тим же шляхом, яким йшли. («Пікнік на узбіччі», Аркадій та Борис Стругацькі)

Так, це двері. Що може бути цікавого у дверях, запитаєте ви? Хоча б те, що це пазл, єдиний у грі. Вони мають сакральне значення для Коди, тому ми зустрінемо їх неодноразово. До того ж, це один із наскрізних символів BG. Читається він дуже легко: нових дверей не відчиниш, не зачинивши старих.

Зовнішність буває оманливою.

Однією із особливостей ігор Коди є їхнє послідовне професійне зростання. Неозброєним оком можна спостерігати, наскільки, рівень за рівнем, пропрацьованішими і красивішими стають його химерні локації. Навіть цей начебто звичайний будинок на білому тлі приємно здивує вас своїм багатим внутрішнім світом.

Це ліхтар.

Один із найважливіших елементів ігор Коди. Можливо, це певне світло в кінці тунелю, або ж маяк … хтозна.

Надокучливі репортери не дадуть вам спокою навіть тут.

Тематика соціального тиску якісно розкрита в BG. Як приклад — сцена, де вам необхідно пройти крізь натовп репортерів. The Beginner’s Guide викликає вир емоцій, змушує відчути себе самотнім, пригніченим, винуватим. Навіть мене вона надихнула на багато що, зокрема – на написання цієї статті. Такі ігри – велика рідкість, як алмаз у купі піску. Це одна із так званих «споглядальних» ігор, і, мабуть, один із кращих представників жанру. Хоч говорити так, напевно, не дуже правильно, адже рука не підніметься поставити оцінку подібній грі. Це особиста історія. Ви ж не скажете другові, який тільки-но відкрив вам дуже важливу сторінку свого життя, «Хм, непогано, але потягне на 8,5 з 10». Тому просто закликаю вас пограти в BG, впевнений, ви не залишитеся байдужими і знайдете там щось дуже близьке за духом. Чи принаймні зцілитеся від ігрової імпотенції – це ж було першочерговим завданням, пам’ятаєте?

Вишенькою на торті можна вважати мелодраматичний підтекст. Атмосферний сюрреалізм BG споріднений з роботами Девіда Лінча, зокрема, «Малголленд Драйвом»: за витонченими лаштунками з червоного оксамиту криється проста й зворушлива історія Деві і його колишньої дівчини Коди … Упс, здається, я проговорився? Але ні, це аж ніяк не спойлер, адже на такі думки наштовхують лише непрямі ознаки — наприклад, нав’язливе і часом немотивоване використання займенників жіночого роду, які не одразу й помітиш. Але, звичайно, це тлумачення може бути помилковим — далі вже розбирайтеся самі.

P.S. Так, досягнень в The Beginner’s Guide немає… але одне я все ж отримав.

ілюстрації: Анна Шакун

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: