Berlinale-2019: дебют доньки Тільди Свінтон, роуд-муві зі Смертю і концерт Арети Франклін

Щоденники Берлінського кінофестивалю-2019

Сувенір

The Souvenir, реж. Джоана Хогг

Джулії скоро має виповнитися 25 років. Вона вчиться у кіношколі на режисера і віддаляється від своїх друзів, бажаючи чогось нового. «Щось нове» вона знаходить у Ентоні, який утримує її увагу своїм інтелектом та сексуальністю. Втім, не все так щасливо, адже їхні стосунки перетворюються на аб’юзивні, коли Джулія дізнається про наркотичну залежність свого коханого.

У 2007 році Джоана Хогг у своєму дебютному фільмі відкрила Тома Гіддлстона, а на кінофестивалі «Санденс» у 2019 показала «Сувенір», в якому головну роль зіграла Гонор Свінтон Бірн – донька Тільди Свінтон, як можна здогадатися з прізвища. Тільда, власне, і зіграла її маму, але її в кадрі злочинно мало. Ця стрічка стала дебютом і відразу бенефісом для Бірн. Її персонаж прагне стати новим Гічкоком, але стосунки з Ентоні руйнують амбіції. Від ідеальності стрічку утримує лише відверта банальність кількох сцен, коли Джулія легковажно реагує на рубці Ентоні. Її вербальна реакція в принципі описує і ідею її персонажа: «Залиш, як є, і потім воно пройде». Та на цьому недоречності закінчуються. Хогг вміло імітує стилістику ранніх вісімдесятих завдяки зернистій плівці та злегка розмитим зображення. Якоїсь миті здається, що дивишся кіно з минулого століття, коли на костюмованих балах жінки запрошували чоловіків на «білий танок». За таких обставин відразу зрозуміло, чому цю напів автобіографічну стрічку викупила для прокату студія A24, яка спеціалізується на стильних coming of age фільмах. Але найголовніше у «Сувенірі» це його післясмак меланхолії, який так рідко зустрінеш зараз у кіно. Режисерка вже працює над другою частиною і на прес-конференції у Берліні не відповіла відверто про кастинг, в якому за чутками мав з’явитися Роберт Паттінсон. Та грець з тими сиквелами, коли перед нами таке вишукане кіно із яскравим саундтреком та не менш яскравою картинкою.

О, гарна ніченька

O, beautiful night, реж. Ксавер Бьом

Юрій втомився страждати від болей у серці. Однієї ночі він йде у казино та зустрічає там чоловіка, який називає себе Смертю. Той каже Юрію, що жити залишилося недовго, треба лише знайти потрібне місце для смерті. Але поступово місця чоловіки не знаходять і постійно потрапляють у халепу. Власне, стрічка Ксавера Бьома – це такий коктейль, до якого ми склали свій рецепт.

Беремо склянку Інгмара Бергмана і заливає густою рідиною постнуару. Дуже бажано створювати цей коктейль на основі ранніх «брудних» фільмі Рефна. Додайте у рідину постнуару цукру, аби фатальна красуня асимілювала серед головних героїв вже всередині сюжету. Якщо все ще не виходить розчинити цукор, то варто додати розчин берлінського роуд-муві, тоді коктейль легше засвоюватиметься. Пам’ятайте, що вживати його треба неодмінно протягом однієї ночі, інакше закінчиться термін придатності, як власне і час у головних героїв. Серед обов’язкових атрибутів коктейлю – гра у російську рулетку, адже саме у неї грають персонажі. Намагайтеся не винести собі мізки, адже кіно несерйозне, ще й дебют. Якщо ковток коктейлю сподобається, продовжуйте пити далі, адже є ймовірність, що і кіно хороше. Втім, не чекайте, що навіть по такому рецепту у вас все вийде ідеально.

Amazing Grace

реж. Сідні Поллак

У 1972 році навряд чи знайшлася би зірка рівня Арети Франклін. Вона випускала хіт за хітом, та згодом захотіла повернутися до своїх коренів. Франклін вирішила записати госпел-альбом «Amazing Grace» із живою аудиторією за дві ночі. Warner Bros. узгодили Сідні Поллака на місце режисера, але кіно вийшло у світ лише зараз через технічні труднощі (над цим кепкують і у фільмі). Це не документальна стрічка, а повноцінний концертний фільм, у якому пісні Арети поєднанні з живою реакцією публіки і кумедними ремарками пастора, який акомпанує співачці.

Мені довелося подивитися фільм із фантастичною публікою, яка блискуче реагувала на екранні події. Якщо Арета та музиканти плескають у долині, то у кінотеатрі неодмінно підхоплюють ритм. Від цього виникає якесь гіпнотичне єднання з фільмом. В одному епізоді жінка намагалася зірвати у Франклін мікрофон – у залі чути обурення. Батько співачки розповідає про те, як пишається донькою, – у залі чути схлипування. Найяскравіший момент стався під час титрів, коли півзалу підхопило ритм музики та у цей момент здалося, що ми всі знаходимося там у задушливому залі Клівленда сімдесятих, підспівуючи найвидатнішій артистці свого покоління. Що це, якщо не магія кіно? На другу ніч запису альбому побільшало глядачів у церкві, прийшов навіть Мік Джаггер і, власне, у ту ніч з’явився батько Арети Клеренс Франклін. І це така кульмінація незавершеного фільму, який не може зупинити музику навіть під час титрів. Малоінформативне, але неймовірно щире кіно.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: