Almost porn: «Сербський фільм» Срджана Спасоєвича

По той бік насилля

Порноактор у відставці Мілош, фінансове становище сім’ї якого залишає бажати кращого, погоджується згадати молодість у новому фільмі загадкового, відомого лише у вузьких колах режисера Вукміра Вукміра, навіть не припускаючи, що цей фільм, цілком можливо, стане останнім в його довгій акторській кар’єрі.

Porn?

Жоден фільм у сучасному європейському кіно не викликав стільки гучних скандалів, як дебютна картина серба Срджана Спасоєвича «Сербський фільм». Ба більше, минуло всього вісім років після прем’єри, а стрічка вже вважається культовою. Рекордна кількість заборон на покази і в той же час безліч дискусій про ступені моральності сцен, які, тим не менш, стали жахаючою фішкою цього збоченого, хоч і не позбавленого чорного гумору, фільму жахів, з акцентом на жорстке, нічим не прикрите порно.  «Сербський фільм» спочатку здається таким собі виразним еротичним трилером, якій поволі затягує глядача все глибше у безодню занадто вільного мистецтва, у якому римуються Ерос та Танатос. Однак, картина Спасоєвича є і метафільмом, кіно про кіно, вираженням відвертого та атакуючого погляду на індустрію порно; причому – без ностальгії, що була присутня у «Ночах у стилі бугі» Пола Томаса Андерсона.

Стрічка, тим не менш, є суто алегоричною, і алегорії на велику трагедію всього сербського народу в ХХ столітті є або надмірно прямолінійними, або занадто завуальованими; до безнадійного фіналу глядач приходить не стільки в стані прозріння від істини, дарованої режисером, як перебуваючи в прострації, шоці, відразі і презирстві до всього роду людського.

Власне, всі численні спроби прив’язати цей, без сумніву, епатажний фільм до тієї чи іншої політичної реальності, згідно з обраною і тенденційною авторською доцільністю, здаються просто банальним виправданням більшого вміння режисера сказати всю правду. Максимальний ступінь мізантропії значно відрізняє цей фільм серед інших, що були зняті на Балканах у дев’яностих та нульових роках.

«Сербський фільм» можна сприймати як божевільну історію «великої сербської родини», яку поставили на коліна і змусили орально задовольняти всіх. Хоча саме ці аналогії сам режисер і кидає глядачеві як кістку голодним псам, вимовляючи знайомі ідеї, що лежать на поверхні навіть такого фільму. Оскільки про що б і хто б не знімав сьогодні, а тим паче раніше, в Сербії все так чи інакше зводиться до братовбивчої війни, що переломила буття колишньої Югославії радикально і назавжди.

Та правильніше читати стрічку, як своєрідний «фільм у фільмі», авторський міраж про потойбіччя кінематографа як такого. Тим паче, що головний герой з другого акту сприймається виключно як ненадійний оповідач. І весь той жах, що глядач спостерігає, з легкістю може бути сприйнятий як його марення. Мова порно є досить зручним авторським методом вибити з-під ґрунту глядача буденне сприйняття навколишнього світу, зіштовхнути його безпосередньо з самим мороком людської душі. Якщо вона, звичайно, тут у когось є взагалі.

Not porn?

Звичайно, Спасоєвичу, як дебютанту у великому кіно, нахабства не позичати. «Сербський фільм» по суті виїжджає лише на провокативності. Він позбавлений будь-яких контрастів, які б могли підкреслити всю катастрофічність положення центрального протагоніста. Він погнався за довгим доларом, а в результаті отримав сповна всі принади підпільної та кривавої порнографії. Тобто виключно як gore, splatter і псевдоснафф «Сербський фільм» спрацьовує ідеально, адже у фільмі не відчувається зовсім андеграундного та аматорського рівня режисури. Навіть у самих потворних за своєю природою сценах фільм відливає кривавим оловом стилю, «реальний» режисер Спасоєвич, який слідом за вигаданим Вукміром, впивається бунтарством тотальної нецензурщини, в той час як камера живе і вмирає. Межі між кіно та реальністю остаточно і безповоротно розмиваються, як і межі дозволеного.

Про Вукміра глядач знає мало. І ця недомовленість щодо центрального антагоніста на противагу надмірної відвертості брутального насильства, хоча і не без гротеску, перетворює режисера снафф-муві у втілення Зла. На такого собі кінематографічного Воланда, що за надто високу ціну регулярно влаштовує жахливі бали на кіноплівці. Справа його завжди за малим: знайти підходящу жертву і змусити грати її чи його за своїми правилами. Це не так важко, і на виході «Сербський фільм» перетворюється в універсальне та шокуюче попередження про те, що за все в цьому житті треба платити в трикратному розмірі. Але це попередження дещо вторинне і запізніле. До того ж майже те саме і в тій же радикальній манері виконав Елай Рот у своєму «Хостелі». Та Срджан Спасоєвич свою дику насильницьку оргію розбавив для більшої гидотності та зухвалості симулякрами педофілії, некрофілії та інцесту.

Српски филм
2010
режисер: Срджан Спасоєвич
жанр: снафф
у головних ролях: Срджан Тодорович, Єлена Гаврилович

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: