21 липня в обмежений український кінопрокат виходить стрічка «Герой» від одного з головних іранських режисерів сучасності. Асгар Фархаді – творець оскароносних картин «Комівояжер» і «Розлучення Надера і Сімін», а також фестивальної мелодрами «Усі знають» із Пенелопою Крус і Хав’єром Бардемом.
«Герой» був представлений на тогорічному Каннському кінофестивалі, де зірвав п’ятихвилинні овації. Там фільм здобув Гран-прі фестивалю та Приз Франсуа Шале – нагороду, що отримують фільми, присвячені журналістським цінностям.
Події картини розгортаються довкола чоловіка на ім’я Рахім. Його відпускають із в’язниці на два дні. За цей час він намагається розібратися з боргом, через який і потрапив за ґрати. Випадково наречена Рахіма знаходить сумку з грошима, яких, втім, не вистачає на покриття боргу. Тоді Рахім вирішує знайти власника грошей.
Напередодні виходу фільму в український прокат ми дізналися в Асгара Фархаді про створення картини, її героїв і згуртованість іранських сімей.
Як виникла ідея «Героя»?
Протягом довгого часу мені траплялися подібні історії в газетах. Звичайні люди потрапляли у центр уваги завдяки своєму альтруїзму. Часто вони мали схожі риси. «Герой» не натхненний якоюсь конкретною новиною, але при написанні сценарію я спирався на такі статті в пресі.
Чому історія розгортається в Ширазі?
Тема фільму говорить сама за себе. У Ширазі є багато стародавніх артефактів, важливих і славних слідів іранської ідентичності. Основна причина, чому я вибрав це місто, полягає в тому, наскільки конкретні історія та персонажі. Побічна ж причина полягає в тому, що я також хотів відійти від метушні Тегерана.
Іноді все це може залишатися в якомусь куточку мого розуму, а я й не здогадуватимусь, що одного дня з цього вийде сценарій
Розкажіть про процес написання сценарію.
Якісь розмиті уявлення про історію в мене були від самого початку – завдяки реальним подіям. Минали роки, й ідея набувала чіткості.
Я завжди працюю схожим чином. Імпульсом можуть бути образ, почуття, короткий сюжет, і з часом він розвиватиметься. Іноді все це може залишатися в якомусь куточку мого розуму, а я й не здогадуватимусь, що одного дня з цього вийде сценарій.
Час – важливий союзник. Деякі з цих насінин зникають самі по собі, інші зберігаються, зростають і залишаються зі мною як незавершений процес, який тільки й чекає, щоб про нього подбали. Тоді з розрізнених нотаток вимальовується ідея. Потім настають дослідження та перші ескізи, які підкажуть, яким шляхом рухатися. Майже кожна історія, яку я написав, складалася в моїй свідомості таким чином. Не пам’ятаю, щоб я створював цілу історію з нуля з певним початком, серединою та кінцем.
Чи знаєте ви повну біографію своїх героїв?
Розрізнені нотатки, про які я говорив, складаються здебільшого з вивчення минулого персонажів. Цей крок, який завжди займає дуже багато часу, по суті, стосується головних героїв.
Місяцями я нотую на різнокольорових аркушах усі ідеї, пов’язані з історією, яку пишу. У мене є один колір для ідей, які я впевнений, що включаю в сценарій, інший колір для ідей, щодо яких я ще не впевнений. Багато з цих аркушів не будуть використані безпосередньо на етапі написання. Вони не дають чіткої інформації для сценарію, але допомагають мені краще зрозуміти своїх героїв. Під час цього підготовчого етапу багато аспектів минулого персонажів будуються і залишають більш-менш помітні сліди у фільмі.
Характер Рахіма досить неоднозначний, з його обличчя ніколи не сходить посмішка. Як ви прописуєте ваших персонажів?
Я відчуваю, що реалістичний підхід фільму вимагав такої складності в характерах героїв. Як і в реальному житті, люди багатогранні, і за деяких обставин бере верх і стає помітнішим той чи інший їхній бік. Це «сірі» персонажі: не стереотипні й не однобокі. Як і будь-яка справжня людина в повсякденному житті, вони контрастують, мають антагоністичні тенденції та розриваються, коли справа доходить до прийняття рішень.
Усмішка Рахіма є частиною набору рис, які поступово з’являлися протягом місяців репетицій, щоб зрозуміти, як визначити гру актора, який його втілюватиме. Йшлося про надання йому цієї «сірої» якості характеру, яка є частиною повсякдення.
Режисер має переконатися, що цей пошук реалістичної, майже документальної сцени, не супроводжується повільним ритмом повсякденного життя
Як вам вдається робити настільки природними групові сцени, особливо в сім’ї?
Здебільшого це бере початок із письма. Процес несвідомий. Вся знімальна група й акторський склад ретельно стежать за тим, щоб кожна деталь сцени була правдоподібною та автентичною, і щосили намагаються дати життя сценарію. Оскільки поведінка та діалоги персонажів не були нереалістичними чи заснованими на кліше, актори робили все можливе, щоб не потрапити в пастку поверховості.
Існує ризик того, що пошук природного сам по собі є вигадкою. Ця межа дуже тонка і крихка, треба бути обережним, щоб не перетнути її. Повсякденне життя може бути зайвим і нудним. Режисер має переконатися, що цей пошук реалістичної, майже документальної сцени, не супроводжується повільним ритмом повсякденного життя.
Сіаваш живе з дядьком і тіткою, Фархонде живе зі своїм братом: відчувається справжня солідарність у цих великих родинах, яка іноді стає тягарем. Це щось характерне для Ірану?
Гадаю, що так, як і в багатьох країнах, у столиці чи принаймні у великих містах. Та в інших місцях повсякденне життя протікає повільніше, сім’ї не втратили своєї ідентичності, свій традиційний спосіб життя, і там такі об’єднані сім’ї поширені. Таким чином, сімейні стосунки більш розвинені, і якщо хтось потрапив у біду, кожен відчуває себе причетним. Я виріс у такому соціокультурному середовищі.
Двадцять років тому в іранській мові не існувало вислову «це не моя проблема». Така поведінка була імпортована і втілює нову модель відносин у нашому суспільстві.
Персонаж Бахрама, чоловіка, якому заборгував Рахім, також дуже своєрідний...
Так, цей персонаж мав би бути «поганим хлопцем» у фільмі, а ми повинні були б на нього ображатися через перешкоди, які він створює головному герою. Та я вже згадував про розвиток героя, у нього також є причини діяти так, як він діє. Коли він пояснює ці причини, вони здаються нам виправданими, а його поведінка зрозумілою. Можливо, цей вимір персонажа, який робить його не просто стереотипним поганим хлопцем, дає нам змогу відчувати себе ближчими до нього.
Як і в «Розлученні Надера і Сімін», у цьому фільмі важлива дитяча точка зору…
У цій картині діти знову стають свідками. Вони спостерігають за труднощами дорослих і їхніми конфліктами. Вони не в змозі зрозуміти всю складність таких обставин, і тому в цьому фільмі, як і в попередніх, діти лише приголомшені свідки всіх подій. Вони сприймають кризу, через яку проходять дорослі, суто емоційно. Однак у цій стрічці Назанін, дочка Брахама, старша за інших дітей, і вона робить дещо таке, що ускладнює ситуацію.
У кожного є свої причини діяти так, як він діє, навіть якщо він їх не усвідомлює
Наприкінці кожного вашого фільму глядачі не мають відповідей на всі запитання, які у них виникають під час перегляду. Ви режисер, який не хоче робити вибір?
Ця спільна особливість усіх моїх фільмів – ненавмисна. Ця двозначність, майже таємнича, виникає природно під час написання, і мушу сказати, мені це подобається. Цей аспект робить стосунки між фільмом і глядачем більш тривалими, не обмеженими показом. Глядач отримує можливість поміркувати над фільмом. Я завжди отримую велике задоволення від перегляду «Рашьомона» саме через цей таємничий вимір. Поєднання двозначності з розповіддю про повсякденне життя – цікавий виклик.
Чи знаєте ви знамениту цитату Жана Ренуара: «Найжахливіше в цьому світі те, що у кожного є свої причини»? Здається, вона пасує більшості персонажів «Героя»…
Цілком згоден. У кожного є свої причини діяти так, як він діє, навіть якщо він їх не усвідомлює. Якщо ви попросите людину перерахувати їх, вона не зможе цього зробити. Ці причини не є ясно зрозумілими, і їх легко узагальнити. Вони сповнені суперечностей.
У реальному житті людям можуть знадобитися роки, щоб зрозуміти причини своїх учинків, оскільки вони глибоко вкорінені в їхньому минулому.
Але мушу пояснити, що я не думаю, що всі дії можна виправдати. Йдеться не про легітимізацію, а про розуміння. Зрозуміти – не означає узаконити. Знаючи причини, які спонукали когось діяти, ми можемо зрозуміти його, не виносячи рішення на його користь.
