Berlinale stories: індійський хіт, чергова драма дорослішання та стражденний Стеллан Скарсгард

Щоденники Берлінського кінофестивалю-2019

Gully Boy

реж. Зоя Актар

Мурад, молодий хлопець з Мумбая, живе так, аби не осоромити ні «Мільйонера з нетрів», ні кіно Боллівуду, ні хлопців з району: не гребує дрібними злочинами, але має золоте серце, мешкає з сім‘єю та новою дружиною батька (якщо побачили тут потенційну лакуну для драми – не помилилися), має кохану дівчину зі складним характером, ладну натовкти кожній, хто зазіхне на її друга. А ще Мурад потай читає реп, і вже скоро його помічає досвідчений MC Шер. З цього моменту кар‘єра Мурада стрімко злітатиме вгору, а стрічка прямуватиме всіма обов‘язковими ключовими точками голлівудського байопіку та боллівудської мелодрами водночас. Мурад тимчасово захопиться американкою, що продюсує його відео, видасть кілька яскравих музичних номерів, органічно вплетених до оповіді, розійдеться із дівчиною та повернеться до неї, не забуде друзів шляхом до вершин, а також вражаюче виграє реп-батл, який вже видавався програним. Найдивніше у цій стрічці – її збалансованість і виваженість: скидається на те, що індійське кіно, від якого забрали половину надмірної емоційності та додали соціальної проблематики, може на рівних конкурувати з американським на його улюблених жанрових територіях. В «Gully Boy» знайшлося місце й критичному погляду на індійське суспільство – жінки досі позбавлені права самостійно керувати власною долею, перенаселення продовжує робити життя жалюгідним, а все привабливе має відчутний закордонний присмак. Отож, дивно це казати про фільм, настільки відчутно позначений Боллівудом, але якщо ви скучили за проникливими життєствердними історіями, що не змушують щохвилини кривитися від штучності – не пропустіть.

Шляхи

Driveways, реж. Ендрю Ан

Восьмирічний хлопчик Кобі приїздить із мамою у затишне передмістя. Його тітка померла, тому вони збирають її речі та планують продавати дім. Кобі дуже соромиться знайомитися з новими людьми. Поки його мати намагається впоратися з горем у родині, він починає дружбу зі старим ветераном-сусідом, який втратив дружину. Кобі вчить його радіти життю, а старий допомагає соціалізуватися новому другу.

«Шляхи» – це типове кіно для кінофестивалю «Санденс», хоча в Берліні теж полюбляють милуватися сльозливими історіями людей, які почали життя спочатку. Стрічка Ендрю Ана схожа скоріше на дистильовану речовину, яку видобувають з інді-драм, тобі всі елементи жанру на місці. Жодних сюрпризів, сентиментальні персонажі та клавішний саундтрек можуть потішити вас у тому малоймовірному випадку, якщо жоден з цих елементів ви раніше не зустрічали. Ні, фільм не виглядає фальшиво, але за 82 хвилини нічого, власне, і не відбувається, окрім візуально довершених кадрів з літньої подорожі Кобі. Навіть ніхто ні з ким не конфліктує. Так зване «примирення без ворожнечі» між ветераном та Кобі відбувається швидше, ніж встигаєш осмислити їхнє знайомство. А без конфлікту всередині сюжету таке кіно можна дивитися лише після лоботомії. Як результат, свіже повітря дасть вам більше користі, ніж перегляд «Шляхів».

Викрадаючи коней

Out stealing horses, реж. Ганс Петтер Моланд

67-річний Тронд чекає нового 2000 року. Він страждає від того, що винен у смерті дружини. Власне, вини він не відчуває, але скорбота не минулася. Тронд знайомиться із новим сусідом Ларсом, який підозріло схожий на його товариша з минулого. У дитинстві Тронда був маленький Ларс, який випадково застрелив свого брата. І тепер минуле і теперішнє змішались у голові головних героїв.

Ганс Петтер Моланд зняв по-справжньому вишукане кіно. Але спробуй так не зробити, коли навколо чи то норвезька зима, чи то норвезьке літо. Природа диктує свої правила у цьому фільмі і стає домінантою, якщо ви вирішили подивитися це кіно. І саме завдяки візуальній складовій режисер «Викрадаючи коней» вміло переміщує головних героїв у часі. Та як тільки переходиш візуальний рубіж і прямуєш до змістового, то стрічка всі дві години буксує на рефлексіях, які поступово втомлюють. Врешті-решт кіно залишається нерозв‘язаним, і це неабияк розчаровує. Дивитися лише прихильникам пригніченого Стеллана Скарсгарда. Ймовірно, таких глядачів знайдеться чимало.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: