«Breaking Bad» і філософія. Що Волтер Вайт запозичив у Ніцше?

«Пуститися берега» має всі необхідні риси, аби передати естафету принаймні наступному поколінню.

«Пуститися берега» має всі необхідні риси, аби передати естафету принаймні наступному поколінню. Цьому сприяє безліч факторів: і якість сюжету, і вибір форми, і акторська майстерність. Але з-поміж них вкрай важливим є символічне наповнення, яке дозволяє прочитати кримінальний сюжет дещо іншим чином. Саме у численних інтерпретаціях криється цінність «Breaking Bad», адже з часом актуальність з категорії «тут і зараз» минає, поступившись місцем розгалуженому культурному контексту.

Так, Волтер Вайт – це сучасний Фауст, геніальний хімік і ледве не лауреат Нобелівської премії. Ці знання наближають його до основ світу, флешбеки показують, як він працює над виведенням єдиної формули людини, з якої категорично виключає душу. Світ і людина нового Фауста, Волтера –  це суцільна хімічна реакція. У якійсь із серій він розповідає учням, що хімія – це не тільки періодична таблиця й різні елементи, а постійна зміна, перехід із одного стану в інший. Але рух звідки й куди? Для Волтера це не має великого значення, і в цьому полягає відмінність нового Фауста від класичного. Для того німецького лікаря алхімічні досліди були необхідними, щоб підтвердити якісь теоретичні пошуки, тоді як Волтер просто милується самим перебігом реакцій, а все інше йому не таке вже й важливе.

Однак зміни відбуваються і в його житті. Доля вибиває Волтера із «вищої ліги» науки і він стає звичайним шкільним вчителем хімії (до речі, це дуже схоже на класичну історію гріхопадіння, або ж вигнання з раю), замість гарної дівчини приходить істерична Скайлер, іпотека за будинок не виплачена, грошей не вистачає, доводиться працювати ще й на мийці авто й полірувати машини своїх учнів, син хворий, а жінка вагітніє знову. Таких змін вистачило б на маленький екзистенційний вибух, був би лише привід. І такий знаходиться – лікарі діагностують Волтеру рак легенів і прогнозують ще півроку життя. Жахливий абсурд, адже він за весь свій час не викурив й сигарети. Усвідомлення смерті ставить його в граничну ситуацію: домучитись відведений залишок часу й покласти край цьому абсурду чи зробити хоча б щось, аби попіклуватися про майбутнє сім’ї.

Все вирішено: Фауст пригадує свої «надлюдські» можливості та з їх поміччю починає робити гроші. Якщо класичний для американського кіно образ Супермена завжди намагався поєднувати свої суперздібності з мораллю, то ця старенька й цинічна надлюдина не переймається таким дріб’язком. Це зайве, адже у нього є чудове прикриття традиційними цінностями – сім’я, все робиться заради неї. Заради сім’ї готується метамфетамін і вбиваються люди. Але це лише початок шляху надлюдини Волтера.

У своєму програмному творі «Так говорив Заратустра» Ніцше подає три стадії розвитку людини: верблюд, лев, дитина. Верблюд завжди пригнічується сімейними й суспільними цінностями, ідеалами, проблемами. Він нав’ючується тягарями й смиренно прямує з ними по життю. До моменту встановлення діагнозу й перший час після цього, Волтер був саме таким верблюдом.

Лев розриває усе, що заважає його рухам. Він не терпить жодних обов’язків й звільняє себе від будь-яких тягарів. Лев веде боротьбу з усім, що йому нав’язується. Таке перетворення відбулось і з Волтом. Він почав отримувати кайф від свого стану надлюдини, від свого існування «по той бік добра і зла». Тепер вже ні сім’я, ні суспільство не заважали його рухам.

Третя стадія – дитина. Попередній світ із нав’язаними цінностями зруйновано, а дитина має необхідні чистоту й недоторканість для побудови нового. Буває свобода від чогось, але (за Миколою Бердяєвим) приходить час свободи і для чогось. Цього кроку Волтер не робить – ба більше, взагалі не має для цього жодної можливості. Він залишається левом, який бореться з іншими левами, а в кінці знову скочується у верблюжу стадію.

Він використав можливість, але надлюдиною так і не став. Його діяльність банальна й поверхова. Розпізнавати таких людей навчила нас Ганна Арендт у книзі «Банальність зла». Вчинки Волтера – не від величі задуму й повноти, а від власної душевної дріб’язковості.

Такі нігілізм і бунт нічим не виправдані. Зрештою, за ним залишається лише один мотив – «мені самому так хотілося». Тут пекло закладене аж ніяк не в інших людях, а у ньому самому.

Це відбувається з усіма бандитами, рекетирами та «недонадлюдьми», котрі поривають з мораллю і не дають нічого натомість. Це нігілізм бандитського ґатунку. Волтер вирвався у чисте повітря «по той бік добра і зла» з усіма своїми комплексами, образами, проблемами. Так робити не можна – це шлях фюрера.

Проте творці серіалу не дуже толерантні до таких типів, і наприкінці вирішують досить витончено поквитатися з Волтером. Не дивлячись на те, що у численних коментарях творці наполягали на існуванні «загального закону справедливості» (розумійте його, як хочете) втілений він був винятково красивими методами науки, яких не так вже й важко відстежити – особливо, якщо вам вдасться пригадати другий закон термодинаміки й те, хто такий Вернер Карл Гейзенберг.

Якщо формулювати закон більш популярно й доступно, то суть його в тому, що кожна система прагне перейти від порядку до безпорядку. Гейзенберг, німецький вчений, котрий займався ядерними проектами для нацистів, сформулював так званий «принцип невизначеності». Він зробив ще багато чого, за що людям зазвичай дають Нобелівську премію (так, він лауреат), але наразі важливий саме цей принцип, який можна переформулювати так: «що точніше визначено положення, то менш точно відомий імпульс, і навпаки».

І закон, і принцип означають, що насправді не існує жорсткого поєднання причини і наслідку, звичного для нашого світосприйняття. Якби такий зв’язок був досить сталим і стабільним, то було б легше заглянути у майбутнє, прорахувати наслідки дій тощо. Але ж ні – світ весь час пручається від наших систем, формул і прогнозів.

Метод Волтера був заснований на тому, що він все вдало прораховував на декілька кроків вперед, або ж встигав реагувати на швидкі зміни ситуації. Та світ побудований не так, як годинниковий механізм (як того хотіли б вчені й політики). Така ж ситуація і з людьми – ними не можна маніпулювати, мов неживим матеріалом. Сучасний Фауст сприймав людей саме як звичайну податливу матерію… але людська реакція також дає певний осад, якщо проводити хімічні паралелі. І цей осад рано чи пізно все ж може збунтуватися.

Тож врешті-решт майже нобелівській лауреат, майже багатий бізнесмен, майже щасливий сім’янин просто забув основи теорії власної науки. Вчений? Підкорив природу? Загнав її в «іспанський чобіт» й проекспериментував усю наскрізь? Коли він балакає зі Скайлер і каже, що все, що він робив, йому дійсно подобалось, то каже не про хімію, формули й елементи, а саме про гангстерське життя. Такого вченого розчавить сама природа, яку він начебто підкорив.

Ці відкриття були досить шокуючими для людства (шкода, що мало хто про них знає, тож всі так само планують своє майбутнє). Їхня важливість також підтверджується тим, що ще один Нобелівський лауреат присвятив цій проблемі чимало праць. Йдеться про Іллю Пригожина, а його книга, яку неодмінно треба прочитати, називається «Порядок з хаосу. Новий діалог людини з природою».

Breaking Bad
2008 - 2013
шоуранер: Вінс Ґілліган
жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Браян Кренстон, Аарон Пол, Анна Ганн

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: