Щоразу як мова заходить про новий блокбастер Marvel – знаходиться все менше і менше слів. А огляди на фільми кожної фази того більше – перетворюються на огляди епізодів одного великого серіалу. Щоправда, перед Grand finale продюсер Кевін Файгі змушений був вводити нових персонажів з оригінальною історією, формуючи і нову фан-базу навколо головного героя. Тож настав момент у розвитку Marvel, коли DC по факту обігнав своїх конкурентів принаймні в одному – представленні першого жіночого персонажа у головній ролі свого фільму. Попри щедру причетність Зака Снайдера до «Диво-жінки», стрічка у DC вийшла масштабною та дієвою. Про це свідчать нескінченні косплеї дівчат у костюмах Диво-жінки на коміконах. Тож, перед Marvel стояла ще й подвійна задача: дотримуватися своєї полікультурності після успіху «Чорної пантери» та не втратити бодай якоїсь оригінальності у світлі новин про звільнення Джеймса Ганна. До слова, Ганн був останнім патроном креативності, надавши «Вартовим Галактики» музичної блискучості, яку пізніше підхопив і Тайка Вайтіті.
«Капітан Марвел» рухався за принципом безпечності ще від самого початку. І це неабияк розчарувало, адже студія Marvel народилася з попелу бізнес-ризиків. Коли стало відомо, що Керол Денверс (Брі Ларсон) з’явиться на екранах за два місяці до наслідків «Війни нескінченності», це стало тривожним сигналом – персонажа вводять, немов катетер у вену хворому пацієнту. Рятував цю безнадію лише Самюель Л. Джексон та настрій дев’яностих, де власне і відбувається дія більшої частини фільму. Після перегляду всі ці страхи справджуються. «Капітан Марвел» все ще не схожий на кошмарний сон, від якого німіє тіло після пробудження. Цьому може бути лише одне пояснення. Студія напрацювала свою формулу успішного блокбастера до такого автоматизму, що не залишається жодної щілини, з якої може пролізти щось неочікуване. Безпечні блокбастери – це все, що потребують зашорені прихильники коміксів, на яких з незрозумілих причин орієнтується масовий контент. З цієї домінантою зникла пародійність у вигляді «Пипця» Метью Вона чи того ж таки «Супер» Джеймса Ганна. Вони надовго зникли з великих екранів через нездатність тягатися з тентполами.
У зав’язці «Капітана Марвел» режисер Анна Боден і Раян Флек використовують славнозвісну схему війни двох кланів (чит. рас) скруллів та кріїв. На боці останніх знаходяться персонажі Брі Ларсон та Джуда Лоу зі зміїними очима (вгадайте, хто виявиться ворогом?). Внаслідок аварії кріянка Керол потрапляє на Землю у самісінькі дев’яності. Знайомі будь-якому гіку магазини відеопрокату Blockbuster та магазин аудіо- та відеотехніки RadioShack потрапляють у поле зору оператора, як неминучі пам’ятки епохи. Ера повільних CD-ромів та Dial-up інтернету теж отримують чудову порцію жартів. Сердешній Керол доручають знайти зброю, яка покладе кінець війні. З цього моменту «Капітан Марвел», як кіноперевертень, набуває форми бадді-муві, в якому всі персонажі почуваються комфортно. Ще б пак, знайдіть хоча б один фільм з дев’яностих разом з Самюелем Л. Джексоном, який не був зразком кмітливого детективу з харизматичними персонажами.
Для зображення нової супергероїні у команді Месників Кевін Файгі запросив до співпраці Анну Боден і Раяна Флека, які раніше працювали переважно над серіальними проектами. Найвідомішим фільмом, яке зняли ці двоє, був «НапівНельсон» – повчальна драма про вчителя-наркомана з Раяном Гослінгом у головній ролі. Втім, саме серіали прокладають режисерам шлях до касових блокбастерів. Спитайте у братів Руссо, які навчилися знімати супергеройський апокаліпсис у суворій секретності. Серед всіх кінематографістів Marvel Анна Боден і Раян Флек мають вигляд новачків, але це ніколи не було проблемою для великих фільмів. Та головна проблема «Капітана Марвел» полягає у втраті голосу оригінальності, свого почерку та навіть свого гумору, попри кілька жартів (переважно з вуст Ніка Ф’юрі). Кожна сцена скидається на список покупок із товарами, які неодмінно присутні у супермаркеті під назвою Marvel.
Сильна героїня, яка і жартує в міру, і дає психологічний відпір ворогам – checked.
Милий кіт-трикстер Гуся, який кожною появою змушує посміхатися – checked.
Жартівливий помічник, який рятує ситуацію в останній момент – checked.
Пафосний злодій, якому неодмінно треба прочитати свою мотивацію – checked.
І позаяк цей список можна продовжувати довго, варто повернутися до головної повістки дня. За останні кілька років теми у кінематографі поступово природним чином спрямовувалися до гендерного та расового питання. Це цілком справедливо, адже постійно асоціювати себе із stong male lead стало по-справжньому важко. Кіно ніколи і не примушувало глядачів до ототожнення себе з головними героями. Вистачало лише емоційної чи розумової залученості. Та темношкірі супергерої та жінки на головних ролях блокбастерів відкрили небачений раніше світ культурного різноманіття та інших точок зору. «Капітан Марвел» теж мав приєднатися до цього руху своєрідності, але пав під тиском обов’язковості ще однієї серії блокбастеру. Прикриваючись пухнастими котами чи музикою з дев’яностих, авторам не вдається сховатися від найгіршого, що може спіткати кіно Marvel, – нудьги.
Попри суб’єктивність сприйняття будь-якого фільму нудьга стає головним поділом прихильників та хейтерів фільму. Все залежить від досвіду переглядів комікс-екранізацій, які невпинно повторюють одні й ті ж сюжети під різними обгортками. Але «Капітан Марвел» не просто повторює схеми попередників. Це кіно повторює настрій нудьги від переглядів «Тор 2: Царство темряви» та «Капітан Америка: Перший месник», сюжети яких не відразу і пригадаєш. Це не страшно у контексті всієї франшизи, але з кожним фільмом все більше хочеться перемотати кілька сцен.
