За висновками судового засідання в Нантакеті 18 червня 2019 року прокуратурою штату Массачусетс було винесено рішення про зняття всіх звинувачень з актора Кевіна Спейсі. «Недоступність свідчень свідка, який подав скаргу» – ця фраза стала підґрунтям для фактичного розвалу одного з найгучніших скандалів Голлівуду останнього часу. Часу епохи MeeToo, коли розкрився весь підспідок голлівудської індустрії. І не тільки Спейсі, але й Гарві Вайнштейн стали її символами. Втім, зняття звинувачень з однієї справи, аж ніяк не означає завершення процесуальних процедур за іншими справами, що досі очікують старту судових розглядів, адже «справою Ентоні Реппа» кейс Кевіна Спейсі не обмежується. #MeToo, безумовно, гостро необхідні гучні справи, особливо над головними фігурантами скандалів.
The moment Peter Hain named Sir Philip Green. The Lords, in their wonderful way, don't blink an eyelid. pic.twitter.com/P4gd732s3p
— Tom Newton Dunn (@tnewtondunn) October 25, 2018
Втім, голлівудська індустрія починає пристосовуватися до тих правил гри, які стали можливими після скандальних, і заразом з тим очевидним усім, викриттів+ Вайнштейна, Луїса Сі Кея, Ларрі Нассара, Джеймса Тобека та сотні інших чоловіків, які користувалися власними привілеями за межами допустимого. Репутаційні втрати, зокрема, отримали: Вуді Аллен, Бретт Ратнер та Браян Сінгер. #MeToo дало поштовх для аналогічних акцій у Європі: #YoTambienв Іспанії, Аргентині та ряді інших іспаномовних країн; #TystnadTagning у Швеції; #BalanceTonPorc у Франції. В останній, наприклад, висунули декілька звинувачень у харасменті Люку Бессону, але без серйозного резонансу. А ось стара французька гвардія в особі Катрін Денев та ще ста знаменитих француженок протиставили себе новій етиці. Вони опублікували відкритого листа, що засуджував рух #MeToo, за те, що він закликав чоловіків до неправомірних дій. Попри все, ряд американських сенаторів та конгресменів, яким було висунуто звинувачення, зберегли свої посади. Внутрішня індустріальна голлівудська дискусія з приводу харасменту та «ліжкових кастингів» вийшла за межі американського дискурсу, але саме в Штатах жорстокість покарань не залежить від часу, який пройшов з моменту скоєного діяння.
Нові правила гри на знімальному майданчику
Громадський рух Time’s Up ініціював введення чіткої професійної етики на зйомках. Вже у період роботи над сиквелом «Диво-жінки» Гільдія продюсерів Америки випустила ряд рекомендацій, які мають регулювати поведінку та передувати самому домаганню. Такі самі рекомендаційні акти створені Гільдією кіноакторів, а в Європі місцеві профспілки розробили свої акти проти сексуальних злочинів у межах кіновиробництва. Всі ці документи у тому чи іншому вигляді апелюють до необхідності навчання новій етиці та присутності на знімальному майданчику осіб, до яких можна звернутися та відразу повідомити про будь-який інцидент. #MeToo стало поштовхом для змін в робочих контрактах, в першу чергу, акторок, що зазнавали надмірного тиску з боку режисерів та продюсерів.
Але при цьому не так давно сплив неприємний інцидент з режисеркою Андреа Арнольд, яку HBO запросили бути постановницею другого сезону «Великої маленької брехні». Якщо коротко: HBO дали Арнольд можливість знімати серіал, спираючись на власне бачення, але очікуючи точнісінько такого самого втілення матеріалу, яке було у Жан-Марка Валле. Зрозуміло, що режисерський стиль Арнольд та Валле кардинально відрізняються. Та керівництво HBO чомусь не взяло це до уваги, що само по собі дивно для такого гіганта галузі. Невдоволені кінцевим результатом, HBO повернули до зйомок Валле, який на той момент займався вже іншим проєктом. Жан-Марк в присутності Арнольд перезнімав та наново монтував другий сезон. Таким чином, одночасно радуючи за girl’s power та фемінізм у своєму актуальному втіленні, HBO в професійному відношенні виявило повний комплект порушень нової етики, очевидно заподіявши Андреа Арнольд величезної травми, як творчої так і особистісної. І це режисерка, яка займає не останнє місце в американському інді кінематографі. Виринувши назовні, ця історія, втім, дуже швидко зникла з радарів. Це говорить лише про те, що #MeToo має дуже точковий вплив і прибирає тільки найбільш токсичних осіб з галузі. Проте сама галузь ще довго буде чинити опір власній патріархальній деконструкції.
Inclusion Rider
Базові принципи так званого «інклюзивного райдеру» були розроблені ще в 2016 році Стейсі Сміт з Annenberg Inclusion Initiative Університету Південної Каліфорнії. Втім, широкого розголосу «інклюзивний райдер» отримав лише під час оскарівського спічу Френсіс МакДорманд. Саме це дозволило на хвилі «анті-харасмент» викриттів поступово вводити ті чи інші форми «інклюзивного райдеру», який відстоює принципи загального різноманіття не тільки в акторському складі майбутніх великих студійних проєктів, а й в усій знімальній групі, починаючи від працівників найнижчих щаблів.
Мова також йде про рівну оплату праці акторкам, які до сих пір у Голлівуді отримують значно менше за меншого навантаження на знімальному майданчику, а також при мінімальній оплаті праці під час, припустимо, вимушених перезйомках. Втім, і тут поки зрушення скоріше локальні, на рівні окремих персон, які заговорили про різницю в гонорарних діапазонах, наприклад – Джессіка Честейн. Але внутрішні процеси в галузі все ж залишаються невидимими для публіки, адже студії як і раніше досить неохоче діляться своєю внутрішньою кухнею, особливо у справах розподілу гонорарів.
Фестивальні квоти
#MeToo сприяло зростанню зацікавленості фестивалів класу А в жіночому голосі та присутності в програмах та відборах картин, які зняли жінки. До 2020 року Каннський кінофестиваль зобов’язує сформувати гендерно-збалансовані програми. Не менше право на паритет відвойовує Венеція, не кажучи вже про Берлінале, Санденс чи кінофестиваль в Локарно, фестивальні програми яких задовго до #MeToo давали голос різноманітним «пригніченим групам» (політизованість цих фестивалів взагалі не тягне на секрет Полішинеля). У 2018 році громадська жіноча організація «5050х2020» ініціювала підписання «Меморандуму про гендерне рівноправ’я» спершу кураторами Канн, потім Берліна та Венеції, а потім до підписання долучилися й інші великі європейські кінофестивалі. У висновку в тому ж році на червоній доріжці Канн, як ніколи до того були представлені жінки – 82 стрічки, зняті жінками, були присутні в усіх секція фестивалю.
Разом із тим, політика паритету розбурхує поруч із дискусійними питаннями, головний з яких: чи будуть стрічки, відібрані на фестивалі згідно з новою етикою, хорошими не лише як маніфести, як щось суто одноденне чи в межах цієї ідеологічної проблематики? Адже нічого не заважало раніше заявляти про себе ні Катрін Брейя, ні Кірі Муратовій, ні Наомі Кавасе, ні Шанталь Акерман чи Ліанне Кавані. Чи зможе таке кіно бути по-справжньому революційним з точки зору кіномови? Адже все ті ж Канни давно перетворилися вкрай буржуазний ярмарок марнославства і часто призові фільми швидко зникають з критичних радарів, а глядачі й зовсім про них не знають. На останньому Каннському кіноперегляді більшість нагород дістали стрічки, які озвучували в тому чи іншому вигляді актуальну повістку, але далеким від шедевральності: «Атлантика» Маті Діоп, «Малюк Джо» Джессіки Хауснер чи «Портрет дівчини у вогні» Селін Ск’ямма.
Показово і те, що нарешті в цьому році українські кінофестивалі – «Молодість» та ОМКФ – не запізнилися з трендами. Наприклад, на Одеському міжнародному кінофестивалі беззаперечним переможцем стала квір-драма «А потім ми танцювали» Левана Акіна. В той час, дивно бачити не в конкурсі, а в програмі «Фестиваль фестивалів» роботу Ск’ямми, в секції Гала-прем’єр «Ванштейна» Урсули МакФарлейн, а фільмом-закриття – «Бог існує, її ім’я – Петрунія» Теони Стругар Митевської, що потенційно могли претендувати на місце в основному конкурсі. Та, на жаль, наші кінофестивалі поки що далекі від принципів збереження гендерного балансу.
У висновку, світова кіноіндустрія після #MeToo з одного боку рушила в сторону ревізії власної історії та старту пропрацювання комплексів провини. З іншої – багаторічна патріархальна система взаємовідносин всередині галузі так чи інакше не здасться так легко. І якщо не буде засуджений той самий Гарві Вайнштейн, то ніякі інші перемоги не будуть остаточними. Тим паче, що Америка Дональда Трампа завзято відстоює свою консервативну і вкрай небезпечну за сутністю повістку.
