«Ескобар»: кохати Пабло

Сподівалися на нетиповий байопік? Шкода, але не цього разу

Коли суспільству не вистачає героїв, для нього такими стають – на 15 хвилин, годину, день або в цілому – злочинці, що зухвало чинять протиправні дії. У державах, де базові законодавчі норми сприймаються у суспільстві на різних його рівнях як щось абсолютно несуттєве, саме злочинці є виразниками суспільних настроїв. Пабло Ескобар в цьому контексті давно вже став фігурою міфологічного плану, і це більш ніж зрозуміло – масштаб його кримінальних діянь відповідає масштабу особистості.

Кінематограф, само собою, не міг оминути увагою харизматичного героя, і за двадцять з невеликим років славетний наркобарон став головною дійовою особою не тільки документальних фільмів-розслідувань, але й ігрових картин, що максимально прикрашали образ Ескобара. Світовий ігровий кінематограф прямолінійно ліпить з Пабло Ескобара благородного лиходія, який, всупереч усім раціональним знанням про нього, виглядає куди позитивнішим за протагоністів, що йому протистоять.

Такою ж лакованою стала й іспанська картина «Ескобар» режисера Фернандо Леона де Араноа, сюжет якої в першу чергу зосереджено на стосунках Пабло та колумбійської тележурналістки Вірджинії Вальєхо. В літературну основу сценарію стрічки Араноа лягла однойменна книга Вальєхо, тож фільм репрезентує жіночий погляд як на самого Пабло, так і на злочинне пекло Колумбії в цілому. Книга Вальєхо однак була трохи чеснішою за фільм, який пішов перевіреними стежками шаблонів і тієї ж згаданої міфологізації, котра з точки зору художнього обґрунтування мало що дає глядачеві для розуміння образів центральних героїв.

Надворі вісімдесяті, і режисер прискіпливо й п’янко занурює глядача в атмосферу Латинської Америки тих років. Візуальний бенкет ностальгії доповнює основний романтичний сюжет картини, який обрамлено найбільш ефектними деталями біографії наркобарона. Але всі ці життєві моменти показані побіжно, виключно для створення більш глибокого образу Ескобара. Тільки от у картині  вперто бачиш не Пабло і Вірджинію, а реальне подружжя Пенелопи Крус і Хав’єра Бардема, що їх грають. Вони віддаються камері не без очевидного задоволення, проте внутрішній розвиток персонажів не особливо помітний, і така драматургійна статика не йде фільмові на користь.

Правда життя і правда особистої історії Араноа цікавить в останню чергу. Цільний портрет Ескобара так і не створено, а глядачеві доводиться вдовольнятися малим: неспішною, грамотно поставленою кримінальною мелодрамою, в якій Пабло Ескобар абсолютно не виглядає небезпечним злочинцем. Доречність такого цілковитого олюднення викликає масу сумнівів, хоча водночас такий погляд дозволяє зрозуміти, що навіть у справжнього негідника не може не бути світлого боку. Така собі індульгенція, виправдання тих чи інших злочинів – і все заради не надто оригінальної думки, що Ескобар міг любити, а не лише ненавидіти.

Loving Pablo
2017
режисер: Фернандо Леон де Араноа
жанр: біографічна драма
у головних ролях: Хав’єр Бардем, Пенелопа Крус, Жульєт Рестрепо

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: