Приквели до успішних історій – це завжди хороший привід розширити Всесвіт і поговорити на кілька важливих тем у його рамках. Ідея Джоан Роулінґ привідкрити двері, про які герої «Гаррі Поттера» лише читали у своїх підручниках, чудова. Втім, сталася біда. Насправді, світ чаклунів дійсно багатий на різноманітні фокуси, звірів та заклинання, але Роулінґ нема чого до нього додати у вигляді історії, окрім зворушливих героїв, милих тваринок та прозорої, як вода, метафори нацизму.
Ідея створити ще чотири фільми у світі «Фантастичних звірів» з’явилася відразу після успішного прокату першої стрічки. Це відразу вказує на не надто детально продуманий сюжет, який поспіхом створили задля формальності. У той час як продюсери «Зоряних війн» будують сюжетну арку на кілька фільмів, відчайдушно споріднюючи кількох різних персонажів в одному кіно, «Фантастичні звірі» вражають своїм світом хіба що на візуальному рівні. Але хочеться закцентувати увагу саме на приквелі до «Зоряних війн», де глядачу відразу зрозуміло про місію самогубців, де Гарет Едвардс змушує турбуватися за своїх героїв навіть при усвідомленні їхньої загибелі. Перед режисером Девідом Єйтсом стоїть подібне завдання, із яким він успішно справлявся у першій стрічці «Фантастичних звірів»: ми думаємо про «тут і зараз», а не про похорони улюблених персонажів. Головний герой Ньют Скамандер ловив звірів, які втікли з його валізи. Однак, для другої частини Альбус Дамблдор дає йому нову місію: спіймати найбільшого звіра – Ґріндельвальда – могутнього мага, який уособлює націонал-соціалізм у світі чаклунів.
Відразу при прибутті в Париж Скамандера більше хвилює роздача компліментів своєму першому коханню Тіні Ґольдштейн. І це по-справжньому миле видовище, яке вартує екранного часу, але в контексті глобального сюжету Єйтс лише відволікає увагу від головної боротьби – Дамблдора проти Ґріндельвальда. Персонажі Ніколаса Фламеля та Наджіні слугують тільки кльовим фан-сервісом. І слово «кльовий» у цьому контексті варто пояснити трохи краще. Будь-які 3D-ефекти та тваринки грають роль цієї самої кльовості, від якої безумовно залишуться у захваті глядачі. Вони дійсно працюють, але це пил в очі для тих, хто прийшов за історією, а не епізодом довгосерійного проекту.
Найбільше хвилювання серед прихильників нової франшизи викликав Джонні Депп, який розбив свою репутацію хорошого актора вдрузки. Джоан Роулінґ навіть довелося захищати рішення студії. І рішення взяти актора на роль Ґріндельвальда виявилося досить контроверсійним. З одного боку, Джонні Депп перетворився на традиційний типаж Волдеморта. З іншого – йому бракує загрозливості лідера протистояння. На початку фільму Ґріндельвальда перевозять із в’язниці без язика, аби він не міг причарувати своєю мовою всіх навколо. Це загальновідомий факт, що мова націонал-соціалістів була найбільшою зброєю, яка приваблювала нових прихильників. Втім, Джонні Деппу якраз і не вистачає тої переконливості чи стійкості, яка могла би причарувати його посіпак. Якщо рухатися від протилежного і знайти актора, який міг би своєю мовою створити нову релігію, навряд чи, хтось би справився краще за Меттью МакКонахі.
