Продовження фінчерівської «Дівчини з тату дракона» чекали так довго, що актори встигли налагодити свої графіки з решти проектів, а сам режисер втратив інтерес. Ба більше, друга та третя частина шведської трилогії «Міленіум» здавалася не такою і цікавою для переносу на великі екрани. На відміну від першого детективного роману покійного письменника Стіга Ларссона, решта книг були ще й економічними детективами з домішком родинних відносин Лісбет Саландер та її батька. Після смерті Ларссона залишился нариси наступного роману в серії, який завершив Давід Лаґеркранц. І ось на цьому етапі починається найцікавіше. Жанрово Лаґеркранц робить книгу відразу пригодницьким трилером, тому роман став ближче до робіт Дена Брауна, аніж до самого родоначальника франшизи. Книга вийшла у 2015 році, і Голлівуд не забарився з екранізацією, тому головним питанням залишалося, хто візьметься за роль Лісбет Саландер, адже Руні Мара вже не вписувалася у концепцію перезавантаження.
Нову Лісбет зіграла нині чи не найпопулярніша акторка Голлівуду Клер Фой, яка і корону Єлизавети II приміряла у двох сезонах серіалу Netflix, і за чоловіка-астронавта турбувалася у неконвенційному байопіку Демієна Шазелла. Режисерське крісло боса студії Sony доручили Федеріко Альваресу, який чудово справився з перезавантаженням «Зловісних мерців» Сема Реймі та зняв неочікуваний хіт прокату «Не дихай». Альварес складає враження режисера без власного почерку. Звісно, він поки що вправляється у візуальних премудростях жанрів трилеру та горору. Втім, таке рішення від Sony скоріше провокує на думки, що у режисері продюсери бачать, перед усім, ремісника. І в цьому є доля правди, якби Федеріко не торкався сценарію. Разом із ним книгу адаптували Джей Базу (наразі займається написанням нових «Ангелів Чарлі») і Стівен Найт – сценарист із однією з найільш чудернацьких кар’єр. Він був одним із творців хітового шоу «Хто хоче бути мільйонером?» (у нашій локалізації – «Перший мільйон»), зняв «Лок» із Томом Гарді і писав сценарії до кроненбергівського «Пороку на експорт» і «Шпигунів-союзників» Роберта Земекіса. Погодьтеся, що компанія для адаптації шведського трилеру видалася і справді строкатою. Шкода, що не в найкращому сенсі.
Події стрічки Альвареса відбуваються майже відразу після «Дівчини з тату дракона». Стосунки Саландер та журналіста Блумквіста такі ж холодні, як і погляди Клер Фой у темряву, і кожна їхня зустріч знову ставить три крапки у порозумінні. Наразі Лісбет займається самосудом сексуальних маніяків, але швидко знаходить для себе завдання, яке потребує її хакерських здібностей. Якщо раніше Девід Фінчер змальовував Саландер професіоналом без емоцій, то у версії Федеріко Альвареса вона схожа на чаклуна зі здібностями Бога: потужний вибух у її будинку ледве зачіпає (залишає лише рану на спині), мотоцикл Лісбет їздить по тонкому льоду, а мобільні телефони відключають будь-який захист, приєднавшись до мережі по Wi-FI. Інакше як чудом такі прийоми не назвеш.
Нову версію Міхаеля Блумквіста зіграв Сверрір Гуднасон, який ще не так давно змагався із Шаєю Ла Бафом у фільмі «Борг проти Макінроя». Його персонаж візуально молодший за Даніеля Крейга, тому виникає безліч питань, чому так трапилося, адже за сюжетом у нього пристойний послужний список і низька самооцінка. Однак у стрічці Блумквіст швидко позбувається прокрастинації, ні секунди не сумнівається у своїх здібностях, але слугує лише персонажем-функцією для сюжету. Те саме трапиться і з Стівеном Мерчантом, який грає класичного генія, що створив безупинну зброю-монстра, і Лекіта Стенфілда – нехаризматичного хакера, який працює на агенство нацбезпеки.
Нинішні пригоди Лісбет Саландер перетворилися на смішну кальку зі старих фільмів про Джеймса Бонда: зла сестра-близнюк, яка носить червоний колір та блондинисті чоловіки, які працюють на росіян. У 2018 році бачити такі тропи стає вже соромно, особливо враховуючи інтелектуальний спадок Стіга Ларссона. Навіть шведські екранізації оригінальної трилогії з Нумі Рапас серйозно ставилися до глядача. Але Альварес начебто і не оглядується на попередників, вмикаючи звук студійного кіно гучніше. Відверто замовницький фільм у якийсь момент стає настільки абсурдним, що працює як ненавмисна комедія, коли Лісбет калічить своїх противників зубною щіткою, а рани зашиває за допомогою степлера. Однак до guilty pleasure «Дівчина у павутинні», на жаль, теж не дотягує. Вона занадто одноманітна, хоча Федеріко Альварес щосили намагається вдихнути у неї життя постійними змінами локацій та Клер Фой із панковим настроєм Сіда Вішеза. Шкода, що ніхто так і не сказав, що одних образів від книги мало, і танцювати на здобутках Фінчера та Ларссона не вдасться.
