Коли в український прокат вийшов новий фільм Паоло Соррентіно, то, ймовірно, прихильників режисера вразила повторюваність автора, який вирішив екранізувати життя Берлусконі. Ба більше, захотів це продемонструвати у форматі дилогії, де кіно б виходило в Італії з різницею в один місяць. Такий фокус не вийшов з міжнародним прокатом і в більшості країн кіно показували у хронометражі на 156 хвилин. Попри прем’єру в Каннах, навколо фільму не утворилося такого резонансу, як, скажімо, над «Великою красою» чи показом «Молодого Папи» на телебаченні. Повторюваність зіграла злий жарт з режисером. Втім, «Сільвіо та інші» – це чудове кіно для входу у фільмографію Паоло Соррентіно, адже всі стильові прийоми знаходяться на місці, просто виконувалися яскравіше і працювали краще в іншій стрічці італійця – «Дивовижному». Там йшлося про останні роки прем’єр-міністра Джуліо Андреотті. Ми спробували розібратися, чому Тоні Сервілло та його давній товариш-режисер краще спрацювалися над фільмом 2008 року.
Хронометраж
Це перше, що звертає на себе увагу при ознайомленні з обома фільмами. «Дивовижний» має хронометраж у 110 хвилин і чудово вміщує історію про старого та спустошеного політика в емпатійному сенсі. Та розводити чвари навколо різниці в часі немає потреби. Обидва фільми могли б йти, скільки заманеться, але відчувається, що «Сільвіо та інші» може не закінчуватися і йти за межами титрів. Через кострубатий монтаж, склеєний з двох фільмів, сам Берлусконі з’являється на екрані не раніше 40 хвилини. Такі хитрощі викликають занепокоєння, коли дивишся байопік про людину, ім’я якої винесено у назву (йдеться не лише про український переклад, але й очевидну паралель з золотом та вищою кастою Італії у заголовку «Loro»).
Грим
Нескладно помітити, що Тоні Сервілло у гримі Сільвіо Берлусконі радше схожий на Йосифа Кобзона, ніж на знаменитого прем’єр-міністра. Ця недоречна пластика суб’єктивно відділяє глядача від самої історії, якої тут не так вже і багато. Натомість у «Дивовижному» грим та гра з тінями, що натякають на зв’язок Андреотті з мафією, цілком вписуються у художній наратив. Соррентіно вибрав темно-червону палітру кольорів, чим справді привабив око аудиторії. Та й американська кіноакадемія, подивившись на Сервілло у цьому фільмі, не забарилася з номінацією за найкращий грим.
Історія
Нескладно помітити, що Тоні Сервілло у гримі Сільвіо Берлусконі радше схожий на Йосифа Кобзона, ніж на знаменитого прем’єр-міністра. Ця недоречна пластика суб’єктивно відділяє глядача від самої історії, якої тут не так вже і багато. Натомість у «Дивовижному» грим та гра з тінями, що натякають на зв’язок Андреотті з мафією, цілком вписуються у художній наратив. Соррентіно вибрав темно-червону палітру кольорів, чим справді привабив око аудиторії. Та й американська кіноакадемія, подивившись на Сервілло у цьому фільмі, не забарилася з номінацією за найкращий грим.
