У кіно не так багато режисер(ок)ів, які зняли лише 2-3 повнометражні фільми, але вже заслуговують на увагу не менше, ніж живі класики. Не всі молоді режисер(к)и (ті, що нещодавно у професії та молоді за віком) мають сформовану кіномову або жанр, якому надають перевагу чи в якому почуваються комфортно, але при цьому залишаються голодними. Власне, саме таке поєднання гарантує еволюцію режисер(ки)а, але що більш важливо для глядачів і глядачок – дає впевненість у тому, що черговий фільм автора не буде прохідним.
Такий вступ я вважаю дуже важливим, оскільки сьогодні ми поговоримо про Кроненберга. Але не того великого та жахливого Девіда Кроненберга, статус і майстерність якого відомі всім кіноман(к)ам та любителям/любителькам горорів. Мова про Брендона Кроненберга, сина Девіда – молодого режисера (43 роки), чий лише третій повнометражний фільм виходить у 2023 році.
Народившись у сім’ї живого класика, ти не маєш великої кількості варіантів: або не входиш в індустрію зовсім, або починаєш свій шлях відразу на дуже тонкому льоду. Батькове звання короля (і єдиного великого автора) боді-горору, здавалося б, мало відлякати Брендона. Логічно було хоча б починати в іншому жанрі. Але вже в першому фільмі «Антивірус» (2012) Кронеберг-молодший показує, що він – зухвалий і розумний режисер, який стане наступною зіркою боді-горорів.
«Антивірус» показує нам майбутнє, в якому фанатизм з приводу кумирів дійшов до крайньої точки – люди купують віруси хвороб, на які хворіли знаменитості. Кроненберг зізнається, що ця ідея прийшла до нього вперше, коли він одного разу захворів. Лежачи вдома, режисер подумав про те, що так уже до нього хтось хворів, і ці мікроорганізми вірусу вже жили у комусь до нього. Брендон назвав це моментом «дивної інтимності». Остаточно взятися за цю ідею режисера переконав незвичайний випадок: він побачив інтерв’ю актриси Сари Мішель Геллар (та сама Баффі) на американському вечірньому шоу, де вона сказала, що зараз хворіє і якщо чхне, то заразить всю аудиторію. У відповідь студія почала аплодувати. Після цього інтерв’ю Брендон запустив у розробку свій «Антивірус».
Я не просто так описав вам народження цього фільму, адже подібна тенденція простежуватиметься й надалі. Брендон Кроненберг використовує жанр боді-горору для розкриття наривів суспільства, дивних, шкідливих, хворобливих соціальних тенденцій. Як би не хотілося відійти від порівнянь Брендона з його батьком, але раніше саме Кроненберг-старший передбачив у своїх фільмах появу СНІДу («Судоми», 1975), згубний вплив ТБ та надмір там насилля («Відеодром», 1983), світи віртуальної реальності та інтерактивного простору у діджитал-середовищі («Екзистенція», 1999). Особливість кіно Брендона у порівнянні з батьком полягає у більшій розхлябаності та божевіллі фільмів – усі історії Кроненберга-молодшого ніби з найнижчих та найтемніших полиць магазинів кінопрокату.
Наступним фільмом Брендона став «Поневолені» (2020) або у буквальному перекладі з англійської «Власник»/«Носій». Знову в недалекому майбутньому – а у Кроненбергів це зазвичай «альтернативне» майбутнє – головна героїня працює кілеркою, свідомість якої переносять у тіло іншої людини, що має близький доступ до жертви. У такий спосіб вбивство вчиняється без зачіпок. Тут же виявляється, що головна героїня має ментальні проблеми через часті перенесення – це і стає відправною точкою для подорожі на дно людської психіки. У цьому фільмі Брендон почувається набагато впевненіше та створює кілька справді оригінальних сцен, які можуть потім довго снитися вам у моторошних снах.
І «Нескінченний басейн», що очікує виходу у 2023 році, обіцяє нам не менше задоволення зі, здається, зовсім розслабленим режисером, який більше не обмежує себе ні візуально, ні ідейно. Пара на курорті зустрічається з незнайомцями, які пропонують їм альтернативний варіант відпочинку, сповнений сюрреалістичного гедонізму, за який доведеться заплатити своєю свободою. Уже з трейлеру зрозуміло, що всі ключові особливості на місці – боді-горор, людина, порок та актуальна проблематика.
Саме за це так і полюбили сім’ю Кроненбергів – за метафори та застереження, які стосуються наших із вами слабкостей та пороків. Режисер пропонує складні та неприємні образи, але хтозна, може тільки такий жанр і дає необхідний ефект?
Щодо стилю режисера – тут варто відзначити олдскульний підхід: для всіх сцен зі спецефектами застосовується при нагоді аніматроніка (рухливі зменшені макети об’єктів, які використовують для здешевлення спецефектів на кшталт голови динозавра у «Парку Юрського періоду» – Moviegram), поверх якої, якщо необхідно, накладаються комп’ютерні спецефекти. Брендон вважає, що тільки в такий спосіб можна досягти реалістичності жахів.
Режисер не любить живу, ручну камеру і надає перевагу кадрам зі штатива або операторського візка – таким чином підкреслюється об’єктивність погляду, який виводить фільми зовсім на інший рівень сприйняття. Нас не намагаються вразити й занурити, нам просто демонструють події та персонажів.
Брендон намагається знімати з однією командою, частина якої працювала ще з його батьком, починаючи з 2000-х. Разом зі своїм оператором Карімом Хуссейном режисер для кожного фільму вибирає найбільш відповідний візуальний стиль. В «Антивірусі» – це стерильне зображення, яке підкреслює тему лабораторій, медицини, вірусів і взагалі здоров’я, з особливим акцентом на червоному – кольорі крові. «Поневолені» може похвалитися атмосферним стилем, в якому шуми та «густота» кадру створюються за допомогою старого об’єктиву, зарослого пліснявою – це додає необхідного відчуття «туманності» подіям і відчуття, ніби ми дивимося на все, як і героїня, не своїми очима. «Нескінченний басейн», судячи з трейлера, буде найбільш конвенційним у плані зображення, адже морок і густий вир сюру вимагають певної анемії в кольорах і відстороненості в роботі камери. Саме цим Кроненберги й беруть – аскетичним, похмурим і холодним поглядом на страшні речі, серед яких ми живемо сьогодні, але, можливо, просто не помічаємо.
Вибрана фільмографія
«Антивірус»
Antiviral (2012)
«Антивірус» дивіться відразу після того, як намилуєтеся нестаріючою красою чи прекрасними формами вашого кумира.
У фільмі буде місце клаустрофобії, небезпечним інфекціям доковідної епохи та традиційним для цього жанру фізичним мутаціям – некомфортним та небезпечним. З мінімальним бюджетом та логічними для першого повнометражного фільму обмеженнями Брендону вдається поставити високу кінематографічну планку, від якої він досі рухається лише вгору.
Застереження: любителям ефектного кіно – відвернутися, шанувальни(цям)кам аскетичності та концептуальності – приготуватися.
«Будь ласка, говоріть безперервно та описуйте свої переживання, що будуть до вас приходити»
Please Speak Continuously and Describe Your Experiences as They Come to You (2019)
Емілі, якій щойно імплантували в мозок зонди, перебуває на сеансі у свого психіатра, доктора Фіно. Активуючи зонди по черзі, професор Фіно просить Емілі безперервно описувати переживання, які вона відчуватиме під час сеансу.
З кожною із трьох активацій зондів, що стимулюють її мозок, вона потрапляє у нові сни, де не може розібратися – перед нею реальність чи результат впливу доктора Фіно на її мозок. Вже за одним описом зрозуміло, що це ідеальний фільм, який постійно збиватиме вас з пантелику та змусить заціпеніти від подій на екрані.
Застереження: дивитися, якщо більше не плануєте зустрічатися зі своїм психіатром чи навпаки – якщо хочете загадково посміхатися на сеансі в нього й (даремно) очікувати якогось схожого сюжету.
«Поневолені»
Possessor (2020)
«Поневолені» – це кіно, що затягує вас подібно до густого болота, яке ефектно та провокаційно (дочекайтеся цих сцен) навіть не буде намагатися грати з вами в піддавки.
Розбалансоване, нервове та дуже незатишне дійство моментально нагадає вам про тягучі кошмари, коли ви шукали підтверджень від своєї свідомості про те, що це просто сон, а не нова реальність.
Застереження:
Шон Бін знову намагається не померти, а глядачеві краще спробувати не прокліпати жодного кадру.
«Нескінченний басейн»
Infinity pool (2023)
Джеймс Фостер – письменник у глибокій творчій кризі. Його останній і не особливо успішний роман вийшов шість років тому. У гонитві за натхненням Джеймс разом із дружиною Ем вирушають у готель, що знаходиться у небезпечній, вигаданій авторитарній країні Ла-Толка. Під час відпочинку Джеймс зустрічає свою, можливо, єдину у світі фанатку Гебі. Дівчина вмовляє пару виїхати за межі готелю на пікнік, який закінчується аварією та смертю громадянина Ла-Толки. За правилами цієї країни, покарання за вбивство – смерть, але якщо в тебе достатньо грошей, то можна зробити свого клона й подивитися, як він гине замість тебе. Поки Ем спішить виїхати з країни, Джеймса затягують ігри зі смертю, знищення клонів стає для нього азартною грою, як і для інших відвідувачів готелю.
Найкращий фільм для того, хто любить ризикувати та починати освоєння незнайомого жанру чи творчості режисера – тема найбільш зрозуміла, а метафори – дикі.
Застереження:
дивитися таке кіно за вечерею чи з попкорном буде образою для режисера і, зважаючи на все, шкідливо для вашого травлення.
