На самому початку фільму «Атомна блондинка» Девіда Літча звучить пісня «Blue Monday» від New Order. Стрічка додала кліпу на пісню кілька мільйонів переглядів на YouTube А ще у «Атомній блондинці» є агент на ім’я Парсифаль – таке ж ім’я має аватар Вейда Вотса, головного героя нового фільму Стівена Спілберга «Першому гравцю приготуватися». Парсифаль разом із Артеміс заходять до танцювального клубу саме під «Blue Monday». Схоже, що десь у Голлівуді комп’ютерна програма, яка підбирає фільмам імена та саундтреки – і вона дала збій, видавши кілька однакових імен для фільмів, що вийшли в одному десятилітті.
«Першому гравцю приготуватися» складається з безлічі референцій, що відсилають до масової культури вісімдесятих, та фільм все ж спрощена версія того, що створив Ернест Клайн у своєму однойменному романі. Голлівуд стає останньою сходинкою до безсмертної слави: найкращі романи чекають на своє вшанування через екранізацію, хіти підзабутих зірок вибухають переглядами на YouTube після того як зазвучать у фільмі, а старі аркадні ігри перероджуються з дещо осучасненою графікою. Разом із тим життя культурного об’єкта в Голлівуді завжди пов’язане з жорстокою редукцією. Так фільм «Назад у майбутнє» витримав два продовження і телевізійне шоу. Потім аватари його головних героїв стали Ріком та Морті – і ось в останньому фільмі Спілберга, що продюсував серію «Назад у майбутнє», залишається лише одна автівка Delorean DMC-12, у вигляді купи металобрухту.
Звісно, це велика лотерея – які ще алюзії та ремінісценції потраплять до голлівудської орбіти. Так і трапляються ці збіги з іменами та піснями. До речі, помітили, як стався мікросплеск популярності пісень Джона Денвера у кіно за останні два роки? І не так вже й важливо, збіг це, чи помічники сценаристів дуже тісно спілкуються і відвідують одні й ті самі вечірки, де й підхоплюють матеріал для роботи, чи дійсно є якась комп’ютерна програма, що генерує всі ці деталі та іноді дає збій. Ці збіги – скоріше побічні ефекти великого руху культур індустрії, що, прагнучи все більшої масовізації, повинна творити все більш різноманітний контент.
Виробництво масової культури існує в постійній дихотомії між створенням унікального контенту та його редукцією до форми знака у найбільш загальному вжитку. Щоб бути дійсно масовою, популярна культура спочатку створює продукт для маленьких спільнот – згадаймо, чим були комікси 30-х. Звісно, така атомізація не може бути нескінченною – інакше автор став би своїм єдиним споживачем. Але далі настає масифікація культурного продукту з уніфікацією сенсів, деперсоналізацією споживачів (коли культурний продукт промовляє до всіх) та концентрацією окремих елементів у формі знаків в просторі однієї історії. Тут, окрім «Першому гравцю приготуватися», доречно було б згадати «Месників», що охоплюють все найкрутіше зі всесвіту Marvel.
Фільм Спілберга на диво точно ілюструє зазначену дихотомію між унікальністю та спрощенням до форми знака. В одній грі під назвою «Оаза» зібрано всі артефакти популярної культури 80-х, що були колись об’єктами захоплень людей, які ніколи б не зустрілися в реальному житті. Хіба може фанат фільму «Сяйво» грати в примітивні комп’ютерні ігри, а потім витанцьовувати під «Stayin’ Alive» гурту Bee Gees? Існування такого собі гіка, що ретельно архівує у своїй пам’яті цілий пласт масової культури, є справжньою вигадкою. Та й самого Ернеста Клайна не можна назвати гіком – інакше він би ніколи не закінчив свою книгу. Однак у романі, так само у фільмі, клани гравців, маленькі гік-спільноти, безумовно необхідні. Адже вони протистоять великій корпорації з нескінченними ресурсами, для якої уніфікація та деперсоналізація є онтологічною необхідністю. Зрештою, гра влаштована так, що переможцем виходить той, хто найуважніше пройшовся по всіх закутках масової культури та збагнув її внутрішню логіку. Він сам стає розпорядником «Оази», тобто його кооптує корпорація.
Барвистий квітник, на який схожий фільм «Першому гравцю приготуватися», фіксує стан культурних образів, в якому вони залишаються знаком без обов’язкової прив’язки до означуваного. Ця форма існування образу є завершальною, і після неї він перетвориться у ніщо. Голлівудське кіно, як доводить нам Стівен Спілберг, скидається на останню станцію на шляху до цілковитої редукції об’єктів масової культури, до існування образу у формі бодрійярівської копії без оригіналу. На таке собі кладовище пишності або звалище культур індустрії хаотично потрапляє все: від Пакмана до кубриківського «Сяйва», – зливаючись в одну мозаїчну гладку поверхню.
