Усі вони мали вигляд несформованої тремтячої маси та розміщувалися у дворах місцевих жителів. Найменший був розміром з тістечко, а найбільший мав 45 см. Один із них виріс у 16 разів, порівняно з початковим розміром, і стає фіолетовим, коли у нього щось тикають».
Так починається документальний фільм «The creeping garden», у центрі уваги якого малодосліджений «ні гриб, ні рослина, ні тварина» — слизовик. Фактично, не належачи ні до якої конкретної категорії, але віддавна прописавшись у грибах, слизовик обділений увагою мікологів. Його дивними характеристиками цікавляться абсолютно різні люди – від дизайнерів до науковців, що займаються нетрадиційними обчисленнями. І вони знаходять все більше нових можливостей застосування слизовиків.
Слизовики, певною мірою будучи грибами, чомусь рухаються. Тобто повільно, але цілком самостійно переміщуються у просторі. Повзуть, захоплюючи все більше території… і слава Богу, що їх цікавлять лише невеличкі завоювання. Слизовики химерно пересуваються в темних, не дуже доступних місцях, інакше б нас міг схопити удар, як тих хлопаків, на чиє подвір’я вони приповзли у 1973-му. Трохи дивакуваті гриби? Облиште, навряд чи вони думали саме так.
Взагалі, слизовики дуже дивні. Тож люди, котрі їх запримітили, з певною ймовірністю – також. Хоч фільм майже не покидає території, гм.. мікологічної, дивакуваті персонажі в певний момент можуть зацікавити навіть більше, аніж гриби. Припускаю, що слизовики якось вплинули на цих людей, але напевне стверджувати не наважуся. Можливо, вони вже впливають на нас.
Крім того, автори фільму якось майже випадково підіймають одночасно два важливих пласти: псевдонауки та власне науки. На сучасному рівні іноді буває важко відрізнити один від іншого, прорив і шарлатанство крокують десь поруч. Проте деякі речі дійсно трошки лякають. Я не буду пояснювати, які саме – ви просто маєте їх побачити та прослухати. Можливо, тоді і вас зацікавить сад, що колись може приповзти на ваше ж подвір’я.
