Кожного року інтернет-форуми повняться дискусіями навколо значущості супергероїки у кіно. Залишилося не так багато фільмів, які ламають правила та стереотипи навколо цього піджанру. Втім, багато цих самородків про людей в трико ламаються самі та дозволяють собі у кульмінації нагнати шторму, блискавок та решту погодного апокаліпсиса. Цілком сформовані два кіновсесвіти Marvel та DC встановили монополію на супергероїв настільки міцно, що незалежно від якості стрічки ці двоє навчилися збирати касу у прокаті. Якщо з Marvel все більш-менш зрозуміло, адже вони налаштували практично серіальне виробництво своєї продукції, то DC з підтримки тренду на мряку Крістофера Нолана перейшли на створення своєї культури самостійних стрічок. Поки що виходило хороше феміністичне кіно про Диво-жінку та візуально довершений, але змістовно пустий «Аквамен». «Шазам!» мав би розбавити серйозність своїми підлітковими жартами, але зробив значно більше.
«Шазам!» – це кіно про дорослу відповідальність та самостійність, яка у супергероїці раніше промовлялася вустами дядька Бена, який помирає від руки зловмисників на дорозі Нью-Йорку. Звісно, раніше це сприймалося серйозно, але з роками ця фраза про силу та відповідальність настільки застаріла, що студії Sony довелося викорінити її з наступних екранізацій коміксу. DC відверто не вистачало свого власного Людини-павука. Звісно, не в розумінні жартів та гумору, а саме завдяки його впливу на молоду аудиторію та самоусвідомленні власної кльовості. Шазам як персонаж цілковито підходив для цього експерименту, але у руках режисера Девіда Ф. Сандберга трансформувався на чудове родинне кіно. За сюжетом маленький хлопчик Біллі загубився на ярмарку. Так і не знайшовши маму, він утікає від усіх опікунів на своєму життєвому шляху, але врешті-решт залишається з однією родиною, яка вже має чотирьох усиновлених дітей. Від супергеройського кіно не чекаєте такої гостросоціальної драми, еге ж? Втім, у цілому Сандберг знімає той самий кумедний бойовик, який десяток років назад вдався Метью Вону з фільмом «Пипець». Хіба що відсутність фізичного насилля дозволяє переглянути стрічку найменшим членам родини.
Режисер вміло жонглює міфологією Шазама, але залишає перш за все людяну та щиру історію про Біллі, який відкидає будь-яку допомогу зі сторони. Його місія – пошуки матері, яка при зустрічі каже йому найстрашніші слова, які може почути дитина від батьків. Тому всі злодії та поганці світу добряче киснуть перед цією сценою діалогу. Знаходиться і противага такій драмі у вигляді жартів про ідіотський костюм Шазама, його пристрасть до жебрацтва, яка залишилась від постійних поневірянь, та міміка Закарі Леві. Вона немов повторює великих коміків німого кіно і цілком пасує хлопцю, який приміряв на себе трико. Та й, власне, замість кінематографічності подій Сандберг підштовхує своїх персонажів до максимальної реалістичності. Адже якби у вас були суперсили у 13 років, то разом із випробуваннями їхнє використання пішло б на купівлю пива, стрип-клуб та зйомки роликів на Youtube. Ще й підставити «Don’t stop me now» від Queen і кращого годі й бажати.
ї
На заваді перегляду може стати лише глядацька ворожість до режисерського гумору, який проявляється у відвертій пубертатності. Та чорт забирай, давненько у великобюджетному кіно не жартували про рак, расизм та інвалідність із такою сміливістю. Попри направленість на цільову аудиторію тінейджерів «Шазам!» вгамовує потребу в пошуку стрічки для родинного перегляду завдяки своїй вседозволеності та космополітизму. Ба більше: Девід Ф. Сандберг вибрав для локацій свого фільму Філадельфію, яка раніше мало асоціювалася із фільмами по коміксах. Раніше тут лише тренувався Роккі Бальбоа, захищав свої права Том Генкс («Філадельфія») та шукав натхнення Девід Лінч. Однак, режисер карколомно розширює географію зйомок і показує, що не лише «Незламний» М. Найта Ш’ямалана претендує на звання єдиної супергероїки у місті. Туристів таким прийомом, звісно, не наженеш, але пишатися від такої картинки містяни можуть.
Загалом «Шазам!» складає враження суцільного задоволення. Тут і жарти звучать частіше за 20-хвилинний ситком, і співчуття до персонажів виникає не лише через події, які з ними відбуваються, але й завдяки знайомим характерам. Це кіно не боїться насміхатися саме над собою, а на титрах знущатися заразом над всією Лігою справедливості. Нехай стрічка і страждає від затятого буквалізму коміксів і дещо перетинає межу зі створенням містичності навколо образу оригінального Шазаму. Та в порівнянні зі здобутками проблеми мають вигляд непомітної латки на відмінному костюмі.
