У соціальних мережах аккаунти оскароносної Сюзан Сарандон описані словами «Мати, активістка, актриса». Кожен із цих аспектів життя Сюзан настільки широкий та змістовний, що заслуговує на окрему докторську дисертацію, до того ж вони тісно пов’язані між собою. Тож яка вона — героїня фільмів Сюзан Сарандон? У чому її особливість? Як життя та особистість акторки впливають на вибір і втілення ролей та тематики фільмів у цілому?
Кінокар’єра Сарандон почалася у 1970 році, коли вона зовсім випадково отримала роль на пробах до фільму «Джо». Дівчина взагалі не збиралася бути актрисою і прийшла на кастинг, аби допомогти своєму першому чоловіку, актору Крісу Сарандону. Із того часу відбулася поступова трансформація характерів, втілених Сюзан на екрані: від милих та трохи дивних інженю до складних драматичних ролей із внутрішніми протиріччями. Із кожним роком, одночасно, все більше розкривалася і її природна сексуальність, про яку за довгу роботу актриси в кіноіндустрії не написав тільки лінивий.
Кінокар’єра Сарандон почалася у 1970 році, коли вона зовсім випадково отримала роль на пробах до фільму «Джо». Дівчина взагалі не збиралася бути актрисою і прийшла на кастинг, аби допомогти своєму першому чоловіку, актору Крісу Сарандону. Із того часу відбулася поступова трансформація характерів, втілених Сюзан на екрані: від милих та трохи дивних інженю до складних драматичних ролей із внутрішніми протиріччями. Із кожним роком, одночасно, все більше розкривалася і її природна сексуальність, про яку за довгу роботу актриси в кіноіндустрії не написав тільки лінивий.
Наразі Сюзан Сарандон зіграла більше, ніж у 150 фільмах. Значну їхню частину знають та люблять в Україні. Проте, деякі з фільмів у нас є маловідомими, або й взагалі не знаними серед широкої аудиторії, у той час як у США вони є культовими. Одним з таких є «Шоу Роккі Хорора» (1975) — пародія на основні шаблони наукових фільмів та фільмів жаху. Вже в цьому фільмі, на початку творчого шляху, Сюзан Сарандон не боїться експериментувати та оригінально мислити. Її героїня Джанет Вайс разом зі своїм новоспеченим чоловіком випадково потрапляє до замку дивного містичного доктора Франка, який виявляється схибленим вченим-трансвеститом із далекої планети. Його замок – місце, де зникають усі табу.
До експериментів можна віднести й роботу в культовому фільмі «Голод» (1983). Свого часу надзвичайне враження на глядачів справила вампірська любовна сцена акторки з француженкою Катрін Денев.
У цей період Сюзан Сарандон знімається в «Атлантік сіті» (1980), де вона грає Саллі Меттьюс, колишню жінку волоцюги, що вкрав наркотики в мафії. Ця робота вирізняється здатністю акторки існувати в запропонованих складних обставинах ролі, тому і невипадково відзначена першою номінацією на Оскар.
Не дуже відомий в Україні фільм «Дархемський бик» (1988) має велику популярність у США. У ньому акторка зіграла на перший погляд легковажну дівчину Енні Савой, яка кожного сезону обирає собі хлопця серед гравців бейсбольної команди. Але виявляється, що вона не може зрозуміти, хто ж їй подобається більше: гравець Еббі чи його неприступний наставник Креш? Енні розуміє, що сама порушує свої власні принципи й правила. Ця роль Сюзан Сарандон містить в собі внутрішній конфлікт, хоч ще і не настільки розвинений, як у наступних фільмах.
У сучасному кіно існує кілька типів сильних жіночих характерів. Наприклад, це ординарні героїні, які стикаються з незвичайними обставинами, але у своїй боротьбі продовжують бути цільними особистостями. Або ж незвичайні, дивні жінки, які не можуть прийняти ні цей світ, ні себе у ньому. Героїня ж Сюзан Сарандон – звичайна людина, у якої під тиском зовнішніх обставин виникає сильний драматичний конфлікт. Це часто підігрівається якоюсь болючою подією з минулого: зґвалтування, смерть сина, або покинута в притулку дитина.
У контексті розвитку екранних характерів акторки не можна недооцінювати роль Нори Бейкер у фільмі «Білий палац» (1990, номінація на Золотий глобус). Вона є однією з визначальних для творчості Сюзан, незважаючи на те, що фільм – романтична мелодрама. Відтворення внутрішнього конфлікту героїні безумовно привертає увагу.
Вже не юна офіціантка, яка працює у бістро «Білий палац», знайомиться з молодим вдівцем. У них зав’язуються непрості романтичні відносини. Сюзан Сарандон чітко вибудовує психологічні мотиви поведінки героїні. Увесь створений акторкою образ, кожен погляд, кожен її рух несе в собі невдачі та втрати минулого, її вагання: «Чи справді варто спробувати ще раз чи знову буде нестерпно боляче?». Нора обирає боротьбу, незважаючи на те, що вона досить старша за хлопця, не рівня йому за соціальним статусом, не єврейка – і своїми діями стверджує: вона людина, а головне – жінка, яка має право на щастя.
Наступна героїня Луїза Сойєр із фільму «Тельма і Луїза» (1991), наче старша сестра Нори: вона теж офіціантка, але відстоює свої права вже зі зброєю в руках. Внутрішній конфлікт тут характеризується рефлексіями на тему: чи можна заради справедливості перейти межу?
Цей фільм без перебільшень став основою для виникнення нового типу кіно та героїнь (феміністичне роуд-муві) та стартовою платформою для розвитку у майбутньому таких рухів, як Me too, Time’s Up. Виконання ролі героїні-бунтівниці принесло Сюзан Сарандон чергову номінацію на Оскар.
Можна зауважити, що магістральний узагальнений екранний образ акторки здатен бунтувати не тільки проти обставин, але і проти себе, переборювати власні комплекси, страхи, стереотипи. Героїня Сюзан Сарандон – персонаж сьогодення, який говорить із глядачами сучасною мовою про сучасні проблеми.
У фільмі «Олія Лоренцо» (1992, номінація на Оскар) важливого значення набуває ще одна визначна тема для Сарандон – материнство, адже сама акторка має трьох власних дітей. За сюжетом мати та батько самотужки намагаються вилікувати сина, що захворів на рідкісну та невиліковну адренолейкодистрофію. І знову – потужний внутрішній конфлікт героїні, Мікаели Одон: продовжувати боротися за життя хлопчика, чи відпустити дитину, яка нестерпно мучиться?
У цей час все більше розвивається тенденція участі актриси в проектах, що мають соціально-важливе висловлювання. Один із таких фільмів – «Клієнт» (1994, номінація на Оскар) де Сюзан зіграла адвокатку Реджи Лав, що за 1 долар погоджується захищати хлопчика, якому не пощастило дізнатися важливий секрет мафіозного угруповання. Цей проект характеризується не тільки висловлюванням проти сексизму (Реджи – жінка, тому її не сприймають як серйозного професіонала), але й продовжує серію ролей акторки, яким притаманні внутрішні суперечки: через малознайомого хлопця героїня може втратити не тільки роботу, але й власне життя.
У даний період творчості Сюзан Сарандон своєрідним піком із надпотужним конфліктом стає робота у фільмі «Мрець іде» (1995, Оскар за кращу жіночу роль), який присвячений боротьбі проти смертної кари й заснований на реальних подіях.
Католицька монахиня сестра Гелен Преджан стає духовним наставником засудженого на смерть задля того, щоб він покаявся та отримав опущення гріхів. Вона розривається між співчуттям родичам жертв, спробами бути справедливою, милосердям та всепрощенням. Героїня опиняється у певній духовній інтимності зі злочинцем. Незважаючи на здоровий глузд, вона намагається вірити в його невинність та зрозуміти його. Гелен, жінка, яка ніколи не знала фізичної близькості, душить у собі навіть зачатки думок про таку можливість бути з чоловіком. Вона вирішує бути разом із ним на страті, щоб той в останню мить свого життя відчув любов.
А ось тема материнства в тій чи іншій мірі продовжує розвиватися в таких фільмах як «Мачуха» (1998), «Одержимість» (2006), «Найкращий» (2009), «Докучлива» (2015), «Матері та доньки» (2016). Так, під час промоції фільму «Докучлива» Сюзан Сарандон ще організувала кампанію «Зателефонуй своїй матері». Акторка взагалі вирізняється чарівною здатністю вносити чітке громадянське висловлювання навіть у легкі комедії або ж фільми, що не відрізняються видатним сценарієм чи режисурою, тим самим нарощуючи їм м’язи. Материнство у фільмах «Три покоління» (2015) і «Смерть та життя Джона Донована» (2018) поєднується з темою боротьби за права ЛГБТ-спільноти, що є ще однією важливою місією акторки.
Одна з останніх робіт Сюзан – роль у фільмі «Viper Club» (2018). Стрічка присвячена не тільки материнству, але й приверненню уваги до проблем на Сході, тероризму і діям владних структур.
Варто зазначити, що хоча Сюзан Сарандон і не має спеціальної акторської освіти, все ж їй притаманна індивідуальна техніка. Двигун та енергія, із якої народжуються дії героїнь – це життєва активність самої акторки. Вона не працює способом підмін із власного життя, як це, наприклад, пропонує голлівудська тренерка Івана Чаббак. Головним елементом в роботі для Сюзан Сарандон стає уява, про яку неодноразово зазначала й сама актриса.
Уява – важлива складова акторських технік і Сенфорда Майзнера, і Ути Хаген (взагалі, всі основні американські техніки базуються на системі Костянтина Станіславського). Проте, можна прослідкувати, що найбільш наближеною до підходу Сюзан Сарандон у роботі над роллю є техніка Стелли Адлер, яка на перший план виводила саме уяву, відкритість до пізнання світу і настрій запропонованих обставин героя.
Сюзан багато працює і телебаченні. Серед проектів останніх років варто відзначити міні-серіал «Таємне життя Мерілін Монро» (2015), у якому акторка філігранно зіграла матір Норми Джин, жінку з розладами психіки. Серіал стосується важливих для актриси тем материнства, взаємовідносин з дітьми, роботи в Голівуді, сексизму.
Інший видатний міні-серіал за участі Сюзан – «Ворожнеча» (2017), де вона створила повнокровний портрет такої легендарної особистості як Бетті Девіс. І знову – висловлювання проти сексизму, ейджизму в цілому та в Голівуді зокрема. Актриса взагалі бореться проти різних «-ізмів» та дискримінації, влаштовує кампанії, спрямовані на підтримку гаїтян, жителів Африки, захист тварин, виступає проти війни в Іраку, Ємені.
Більшість інших проектів, у яких приймає участь Сюзан Сарандон (озвучка фільмів, мультиків, відео-ігр, документальні фільми), також присвячені соціальним та політичним проблемам, що підіймають незручні теми, навіть для Америки.
Важливим аспектом творчої діяльності актриси стало продюсування документальних фільмів. Основні її проекти – «Deep Run» (ЛГБТ тематика, 2015), «Soufra» (жінка в мусульманському світі, 2018), «Bombshell: The Hedy Lamarr Story» (непростий творчий шлях акторки Хеді Ламар у Голлівуді, 2018).
Сюзан Сарандон завжди мала складні стосунки з владою. Її арешти почалися ще під час навчання у коледжі, коли дівчина приймала участь у протестах проти війни у В’єтнамі. Потім вона була заарештована за протести в 1982, 1999 та 2018 роках. Останній був спрямований проти антиеміграційної політики Дональда Трампа та сепарації дітей та батьків.
До речі, на президентських виборах 2016 у США акторка не підтримувала ані Дональда Трампа, ані Гіларі Клінтон (одна з небагатьох в Голівуді). Сюзан Сарандон вболівала за кандидатку від Партії Зелених – Джил Стерн. Коли ж на виборах переміг Трамп, у соціальних мережах почався справжній буллінг зірки, який продовжується й нині. Актрису безпідставно звинувачують у тому, що своїм голосом вона допомогла Трампу перемогти, тим самим позбавляючи її конституційного права вибору. І це в той час, як селебріті, що відверто голосували за нині діючого американського президента, чомусь залишаються без такої ж уваги громадськості.
2004 року світ побачила книга кінокритикині Бетті Джо Такер, присвячена Сюзан Сарандон. Зовсім недарма публікація має назву «Susan Sarandon: A True Maverick». Із того часу Сюзан не звернула зі свого курсу.
Сильна. Незалежна. Жінка.
