Молодь зібралася в підвалі та курить траву. Хтось із друзів ненароком згадує батька Скотта, який загинув у пожежі, коли спробував урятувати людей із готелю. На кілька секунд висне незручна тиша, що згодом вибухає сміхом, адже травма у фільмі «Король Стейтен-Айленда» знаходить дивні шляхи виходу – майже терапевтичні для головного героя стрічки Піта Девідсона. Батько Піта, як і в персонажа фільму Джадда Апатоу, працював пожежником. Щоправда, загинув він, рятуючи людей 11 вересня у вежах Всесвітнього торгового центру. Піт виріс невпевненим хлопчиком, який знайшов своє щастя в стендапі. Поступово його помітили колеги по цеху, й Девідсон досяг піку популярності в скетчах американського шоу «Суботнього вечора наживо» (Saturday night live). Коли ж комедійний актор познайомився з режисером Джаддом Апатоу, повноцінна співпраця над проєктом Піта була лише питанням часу.
«Король Стейтен-Айленда» – це суміш правди й вигадки на межі комедії та трагедії. Цілком у дусі Апатоу, який знімає американський хіт раз на п’ять років і далі відкриває нові імена. Щоправда, останній фільм режисера не здається типовим для нього. Зазвичай Джадд бере за основу якийсь гег (40-літній цнотливий чоловік, хворий на рак комік або криза середнього віку дружини) та перетворює його на зворушливий памфлет, присвячуючи його поколінню нью-йоркських невротиків.
Так, це не цілковита заміна Вуді Аллена, адже Апатоу здається більш приземленим у діалогах та менше романтизує взаємини й місто, де вони розгортаються. Та спільного у фільмографії режисерів можна знайти багато. Персонажі Джадда не відчувають жодних наслідків від власних дій. Це начебто дивитися «Сімпсонів», усвідомлюючи, що нічого поганого з головними героями не станеться, й у наступній серії вони не згадають подій попередньої. У цьому й полягає філософія життя ньюйорківця: Don’t worry about it – не переймайся. Утім, у кадрі з’являється Піт Девідсон, і тепер наслідки мають значення.
Акторка Мінді Калінг сказала Апатоу, що його персонажі неначе застрягли на певному етапі розвитку. Це вельми точний опис їхніх характерів. Персонаж його останнього фільму «Король Стейтен-Айленда» застряг у пубертаті, мріючи відкрити тату-ресторан. Така мрія грає на рівні ідей Тодда зі сатиричного серіалу «Кінь БоДжек», але Скотт сприймає свій задум серйозно. Він багато рефлексує над смертю свого батька, ще більше прокрастинує та іронізує над своєю зовнішністю.
Насправді, Піт Девідсон грає начебто самого себе з кількома відмінностями. Попри участь у стрічці його дідуся та друзів, кіно виявляється фікцією, де справді вдаються щирі епізоди емоційних гойдалок. І таких тут багато. Якщо фільм починається нескінченним потоком гегів та скетчів у стилі Девідсона, фінал повністю лягає в настрої фільмів Джадда Апатоу. Перевертаючи уявлення Скотта про оточення, постійно змінюючи його ставлення до бойфренда своєї мами, кіно ставить за мету отримати ефект відчайдушної автобіографії, де вигадка робить головного героя відкритішим та зрозумілішим для глядача.
Безпосередність Піта Девідсона завжди виходила з його харизми. Він вміє причарувати гумором та прихованою впевненістю. Однак, «Король Стейтен-Айленда» аналізує його особистість із погляду вразливості. У попкультурі Девідсон давно зажив слави коміка-щасливчика, який вміє зробити контент навіть у маминому підвалі. Кожен його стендап не залишається без згадки батька, що допомагає йому перерости та зрозуміти травму. Але всі скетчі та спешли до появи «Короля Стейтен-Айленда» здавалися крихітним внеском до народження зірки. Якщо з трейлерів помітно, що цей фільм краще дивитися в компанії друзів із пивом, маю погані новини. Перша половина фільму – це тизер до другої, де ставки виростають, а герої дорослішають. Персонажі цієї стрічки відкриваються глядачу, як і будь-хто за першого знайомства: спершу веселі та трохи незграбні жарти, потім відчайдушні зізнання та врешті-решт примирення зі власними трагедіями. Для Піта Девідсона – це можливість вийти з образу накуреного чувака, а для Джадда Апатоу – вибратися з жанру легких комедій на вечір.
