Разом зі спокусливою можливістю заробити грошей та слави у Голлівуді, є у цього місця й інша сторона. Ймовірно, тебе скинуть з п’єдесталу так само швидко, як ти туди сів. Таке траплялося і раніше. Хоч існують випадки пробачення. Мел Гібсон зумів повернутися до роботи, хоча навряд чи його акторські проєкти можна назвати успішними у кінопрокаті. Лише знімаючи патріотичне кіно, Мел зміг взяти участь в церемонії нагородження «Оскар» у якості номінанта. Втім, всі його антисемітські висловлювання залишилися на плівці, що точно все пам’ятає. З Гарві Вайнштейном ситуація кардинально інакша, адже мова йде про насилля сексуальне, а не вербальне. А це не просто серйозна претензія, яка може перекрити кисень кар’єрі. Такі звинувачення цілком можуть привести і до в’язниці. Допоки над продюсером йдуть нескінченні суди та з’являються нові свідки подій, хтось мусив підхопити момент і зняти документальну стрічку. На «Санденсі» трапилася така – з відверто пафосною назвою «Недоторканний», хоча в українському прокаті вона має більш впізнаваний референс до особистості Вайнштейна.
Режисерка Урсула МакФарлейн, яка займалася цим проєктом, раніше і сама працювала продюсером. У двотисячних вона знімала по одному з епізодів для документальних серіалів про Бетховена та Моцарта. Але вже через 10 років її почали цікавити більш актуальні речі. У 2015 році вийшов фільм про сумнозвісну газету Charlie Hebdo, у якій надрукували карикатуру на пророка Мохаммеда. Цей малюнок сколихнув не лише мусульманську спільноту, але й розділив Європу на два протилежних табори, які досі сперечаються навколо доречності такої публікації.
Кіно про Гарві Вайнштейна теж народилося не відразу. МакФарлейн дуже детально збирала показання свідків та жертв продюсера, щоб повністю скласти портрет цієї особистості, нівелюючи жанрове кіно з головами, що розмовляють. Її результат став достатньо імерсивним досвідом, щоб про нього заговорили на фестивалях, хоча кіно достатньо поверхнево проходить крізь всю історію імперії Вайнштейнів.
Як ввідна для тих, хто хоче ознайомитися зі справою сексуального насилля у Голлівуді 2017 року, стрічка про недоторканого продюсера послідовно описує його сходження на олімп слави до ери #MeToo. Двоє братів мають нюх на успішні проєкти, засновують студію, називають її на честь батьків та поволі збирають кінотрофеї з усіх усюд. Втім, після недовгого вступу Урсула МакФарлейн виводить на світло справжніх героїв цієї історії. Для інтерв’ю вона поговорила з Розанною Аркетт, Паз де ла Хуерта та Ерікою Роузенбаум, які були одними з перших, хто заявив про ще один вимір домінування Гарві Вайнштейна у Голлівуді. За жертвами виходять і журналісти The New York Times, які першими опублікували викривальний матеріал на продюсера. Разом їхні твердження та інтерв’ю, власне, і складають повну картину злодіянь Гарві, що раніше був символом успіху та перетворився на об’єкт скандалу. Макфарлейн зуміла поставити крапку для тих, хто ще хоч якось сумнівається у достовірності інформації The New York Times.
This is the girl that was hurt by a monster. This is who you are shaming with your silence. pic.twitter.com/TrtRNiYfIT
— rose mcgowan (@rosemcgowan) October 8, 2017
Режисерка відкрито говорить про досягнення Гарві на ниві кінематографу, але руйнує його репутацію нескінченними промовами співробітників. Серед таких є інтерв’ю з помічницею Зельдою Перкінс, яка раніше публічно не висловлювалася на тему насилля. Та сила «Вайнштейна» не в ексклюзивності кадрів, а у спробі втиснути цю історію в контекст епохи #MeToo, яка набуває все дужчих масштабів. Епілог проговорює важливий момент з корпоративною культурою, в якій чоловіча домінантність стала джерелом токсичності у відносинах між співробітниками. Ба більше, сексуальне насилля у Голлівуді привернуло увагу спільноти на офісних рівнях, тому фільм МакФарлейн взяв на себе роль натхнення та інструкції до дій. Ймовірно, він навряд чи може бути достатньо детальним чи резолюючим, як то нещодавній документальний фільм про Майкла Джексона «Покидаючи Неверленд». Однак, із поставленим завданням це кіно чудово справляється і сподіваємось, спрацює для тих, хто досі вважає мовчання запорукою злету на кар’єрній драбині.
