Деш Шоу: «Криптозоопарк» – це «Парк Юрського періоду», який сидить на наркотиках»

Інтерв’ю з режисером фільму

Майже щороку на «Санденсі» є щонайменше один фільм, який відрізняється від усього, що ви бачили. Таким були «Людина – швейцарський ніж», де Деніел Редкліфф зіграв мерця на безлюдному острові. Чи «Вибачте, що потурбував», де робітників перетворювали на коней заради кращої працездатності, а менеджери з продажів впарювали зброю масового знищення.

Тепер до цього переліку додалася незалежна анімація «Криптозоопарк». Дія фільму відбувається у психоделічні 60-ті в Сан-Франциско. Головна героїня збирає по всьому світу криптидів – міфічних створінь. Вона прагне захистити їх від агресивного американського уряду та збирає звірів у «Криптозоопарку» – фактично аналогу «Парку Юрського періоду».

Далі переказувати немає сенсу, бо на вас очікує шалений мікс з міфології, насилля, ворожіння на картах Таро та коментарів про екологію, diversity і капіталізм.

Ідея створити такий мікс прийшла Дешу Шоу, коли він читав контркультурні видання 1960-х. Надихнувшися їхнім позитивним настроєм, він водночас відчував скепсис до тих часів, які запам’яталися, окрім рухом гіпі та боротьбою за права, ще й війною у В’єтнамі. Так потроху виростав сценарій, до якого долучилася дружина Деша – Джейн, – яка вказана в титрах як співавторка.

Джейн, на жаль, не змогла долучитися до нашого інтерв’ю, але нам вдалося поговорити з Дешем про те, чому бекграунди «Криптозоопарку» створені з різних стилів, наскільки прибутково займатися незалежними коміксами в США та чим кентаври й горгони схожі на Спайдермена й Бетмена.

Ви створили фільм з органічною несумісністю стилів. І, як не дивно, це працює. Як вам це вдалося?

У моєму випадку я задумався про кастинг художників, які малюватимуть бекграунди, так само як і про кастинг фільму. Ти не обов’язково маєш зібрати акторів, які однаково грають, ти звертаєшся до когось, тому що вони мають сильну особистість.

Тож коли я просив намалювати конкретне тло, то знав, який вигляд мають роботи художника, і не просив його малювати, як я. Я впевнений, що під час перегляду «Криптозоопарку» ви можете сказати, що різні художники малювали різні сцени. Це наче гурт, де чотири людини грають разом. Вони створюють унікальний звук, але водночас це чотири людини, кожна з яких унікальна сама собою.

Я підчепив цю ідею від Ральфа Бакші. У його фільмах я напевне знав того чи іншого художника, якого він запросив на певні сцени. Тож міг сказати, що Майк Плуг намалював прелюдію до «Чарівників» (Wizards). І це схоже на роботи Плуга і водночас «Чарівників».

Я подумав, що такий шлях створення фільму сповнений поваги до художників. Особливо, зважаючи, що ми платили художникам, але не те, щоби багато. Я відчував, що хочу попросити їх бути собою та дати відчуття володіння над фільмом, стати його частиною.

Я впевнений, що під час перегляду «Криптозоопарку» ви можете сказати, що різні художники малювали різні сцени

Коли я дивився ваш фільм, постійно думав: «Хто вам дав гроші на це кіно?». Як ви знайшли фінансування та як «продали» продюсеру?

«Криптозоопарк» робили незалежно впродовж багатьох років, і це було дуже складно. Втім, нам є з чим порівнювати. Наш перший фільм, «Уся моя школа тоне в морі» (My Entire High School Sinking Into the Sea), ми з Джейн буквально намалювали на кухні. І коли мені треба було отримати голоси для цього фільму, я пішов до Кайла Мартіна (також продюсував «Криптозоопарк» – прим. автора). І Кайл зміг знайти неймовірний каст.

До того ми зустрілися на «Санденс Лаб», і виявилося, що Кайл живе в тому ж районі, що і я, і майже того ж віку, що і я. Він продюсував «Крихітні меблі» (Tiny Furniture) Ліни Данем, і я вважав, що цей хлопець знає, як зробити кіно без грошей. Ось чому я хотів його залучити.

Зрештою «Уся моя школа тоне в морі», зважаючи, як усе починалося, в моїх очах мав неймовірний успіх. Фільм зарелізили G Kids – це американський дистриб’ютор студії Гіблі, – його показали на низці кінофестивалів, був кінотеатральний прокат. Коли я працював над цією картиною, чесно, навіть не знав, чи будуть люди вважати її за фільм. Просто через те, який це мало вигляд.

Зараз усе було амбітнішим і створювалося впевненіше. Бо коли я почав робити «Криптозоопарк», у мене був сценарій, гарний продюсер на борту й доросла R-rated анімація із сексом і насиллям у планах. І хоча деякі люди можуть сказати, що такий віковий ценз комерційно шкодить анімації, але взагалі-то «Уся моя школа тоне в морі» мав рейтинг PG-13, і я ніяковів, коли його показували в кінотеатрі «Метрограф» чи на Нью-Йоркському кінофестивалі для дорослої аудиторії. Я подумав: «Імовірно, дітям сподобався б фільм, якби вони його побачили, але він існував у просторі незалежних кінофестивалів, що переважно розраховані на мій вік. Чудово, я можу зробити фільм для аудиторії 20+».

Як взагалі поживає незалежна анімація в США?

Я не можу відповісти на це запитання. Тобто, я з Вірджинії, де намагався знімати подібне кіно. Коли я створював «Уся моя школа тоне в морі», я нікого не зустрів, хто б робив повний незалежний анімаційний метр у Сполучених Штатах. Усе, що я можу сказати, – мій внесок – це мої фільми для людей, які хочуть їх бачити.

Для прикладу, я можу згадати з незалежної анімації – фільми Річарда Лінклейтера.

Так, «Криптозоопарк» був першим незалежним американським анімаційним фільмом, який показали на «Санденсі» з часів «Затьмарення» (A Scanner Darkly) 2006 року. Гадаю, що бачив цю анімацію, ще коли був підлітком. Я люблю «Затьмарення», і я також люблю Філіппа К. Діка. Тож для мене цей фільм – щось на кшталт читання його книг. І як на мене, ротоскопія дуже пасує до цього тексту, бо ця технологія схожа на реальність, але не є нею.

Ви теж використовували подібну технологію в «Криптозоопарку»?

Можливо, ви маєте на увазі, що ми записували акторів на відео, щоби малювати їх із натури, але ми не ротоскопували їх. Наприклад, ми помітили, що Майкл Серра тримає кумедно руки. І для мене це було щось, що лише Майкл Серра може робити. І навіть якщо персонаж не схожий на нього, він має тіло, яке дуже відрізняється, він однаково робить руками ті ж речі, що й Майкл Серра. Але це не було обмальовуванням його рухів.

Повертаючися до питання про гроші. А наскільки прибутково займатися альтернативними коміксами? Що ви можете придбати за ваш гонорар, наприклад?

Незалежні комікси не заробляють багато грошей на продажах видань. Але ви можете заробити гроші іншими шляхами. Для мене це була можливість продати права на екранізацію для фільмів, які не були зроблені. Такі права – це 20000 доларів на період року. Або може бути 80 000 доларів чи навіть більше, якщо це Майкл Шебон.

Це означає, що тобі дають гроші на рік, і тобі не треба нічого робити. Наступного року вони поновлюють договір чи говорять, що не хочуть більше робити картину.

Кріс Вейр радить зберігати ваші оригінали, маючи на увазі оригінальні малюнки коміксів. Тоді ви зможете жити, продаючи їх. Я ніколи не міг зробити це або я просто не проробив достатньо роботи, щоби продати оригінальні малюнки зі своїх книг. Втім, відчуваю, що це може статися за певних обставин, і це дає мені змогу триматися.

Я бачив аніматорів, які страждають, тому що комікси займають дуже багато часу, а оплата надто низька. Тож я відчуваю, що це справа для безумців. Думаю, що декому це псує все життя, але є й історії успіху, якщо зберігати свої оригінальні малюнки до моменту, коли вони стають цінними.

Я читав, що «Уся моя школа тоне в морі» має референси з «Титаніку», а «Криптозоопарк», очевидно, посилається на «Парк юрського періоду»… Чому ви берете за основу для вашої творчості масовий продукт?

Для мене це завжди було такою собі фантастичною ідеєю, попарт-ідеєю. Люди мають різні погляди на те, чим є попарт. Але для мене це подібна річ до знеособлення форми. Для прикладу, як Ліхтенштейн узяв коміксову панель, дуже масову річ, видозмінив її і зробив щось із новою дивною поетичною силою.

От чому я кажу людям, що «Криптозоопарк» – це «Парк Юрського періоду, який сидить на наркотиках». Це була одна з перших цілей – створити маленьке ідіосинкратичне кіно, але водночас видовищний блокбастер. Й ідея поєднати ці речі народилася від початку.

Що вас цікавить більше – міфологія чи масова культура?

Я не думаю, що маю між ними обирати. Хтось мені сказав, що сьогоднішня міфологія складається з корпоративних героїв – Спайдермена, Бетмена, – а до того були кентаври та горгони, але вони не були захищені копірайтом і тому стали суспільним надбанням. Тож мій друг інтерпретував «Криптозоопарк» як перетворення цих героїв, які є суспільним надбанням, незахищених копірайтом, як кентавр у «Криптозоопарку», який став комерціалізованим.

Але також я дуже люблю роботи Джека Кірбі та Стіва Дітко, які належать до масової культури. Коли я дивлюся «Спайдермена», я не думаю про те, що за ним стоїть Marvel чи DC, я бачу Стіва Дітко, костюм, який тільки Дітко міг намалювати. Це індивідуальність, яка мала неймовірну уяву, яка була настільки дика, що всі ці роки костюм Спайдермена виглядає фантастично й досі презентує силу уяви Дітко. Зараз мільйони доларів витрачаються просто на те, що він створив. Але коли ви бачите Спайдермена – він належить Дітко попри всі можливі інтерпретації.

Імовірно, дітям сподобався б фільм якби вони його побачили, але він існував у просторі незалежних кінофестивалів, що переважно розраховані на мій вік

Час подій у вашому фільмі – 60-ті. Ви відчуваєте зв’язок із цим часом?

Що ж, мої батьки були гіпі. Тому я виріс із цими вайбами. І багато речей, у які були залучені мої батьки, оточували мене в дитинстві. Наприклад, мій батько читав карти Таро. Я не звертав на них багато уваги. Але у 20 я дуже зацікавився ними – імовірно, тому ви бачите великий шматок із картами Таро в «Криптозоопарку».

Тож коли люди дивляться «Криптозоопарк» і намагаються продіагностувати стан чи відчуття 60-х, мені здається, що найпростіша річ – це сказати, що мої батьки були гіпі. Це змішані відчуття, адже ви водночас любите своїх батьків, і ставитесь до них критично.

Попри те, що ваші батьки – гіпі, ви зробили фільм категорії Б із насильством та оголеністю. Чому ви обрали таку жорстоку інтонацію?

По-перше, у нас є смерть єдинорога, і це такий символічний та алегоричний момент. Я відчував, що не можу його зробити лише як символ. І водночас точно не можна робити це як жарт. Тобі доводиться робити цей епізод болісним. Джейн обдумала це й реально зробила сцену дуже сильною.

По-друге, щодо оголеності – я люблю малювати натуру й багато років робив це в натурних класах. Те, що в мене показано, дуже відрізняється від сексу, який ви бачите в андерграундних коміксах. Цей фільм відчувається значно більш натурним. Такий у мене погляд. Але хтось може мати інше бачення.

Джейн, ваша дружина, зробила значний внесок у створення персонажів?

Люди зазвичай люблять вважати, що головний герой – це, очевидно, сценарист, режисер. Але фільм – це колаж речей, якими я зацікавлений. Також там чимало від Джейн, навіть попри те, що вона це не писала. Вона багато вклала в різних персонажів та те, який вони мають вигляд. Вона намалювала багато криптидів. І коли я бачив фільм, я бачив у ньому багато її. Тож я б сказав, що «Криптозоопарк» – це Джейн і я.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: