Король
The King, реж. Девід Мішо
Початок XV століття. Англію з усіх боків оточують вороги. З одного боку Шотландія не дає спокійно вести свої справи, а з іншого – Франція. Король Генріх IV тяжко хворіє і його місце має зайняти син, який за постійними розвагами вже й забув, що таке відповідальність. Як тільки на його голову одягають корону, хлопець дає зрозуміти, що батькової політики більше не буде.
Мішо зібрав у своєму фільмі Тімоті Шаламе, Роберта Паттінсона, Лілі Роуз-Депп та Джоеля Едгертона, який працював і співсценаристом. З таким кастом не соромно приїздити на острів Лідо в Італії. Ще й презентувати кіно на платформі Netflix. На виході отримали доволі рівну екранізацію з кількома ризикованими виборами режисера. Один з них – Паттінсон у ролі французького принца. Його образ такого собі Рамзі Болтона з французьким акцентом та недолугою зачіскою викликає у венеційської преси багато питань. Річ у тім, що кіно скидається на цілком автентичне, поки в екран не потрапляє персонаж Роберта, який зійшов неначе з коміксу, а не реальних подій. Мішо показує французів взагалі не з вельми приємної сторони. Однак всі недоречності виникають ближче до кульмінації. Решта стрічки повільно та правильно культивує свій меседж про загрозу монархічної влади та отримання вседозволеності у ранньому віці. І хоча режисер майже не присвячує часу гульвісним витівкам молодого короля, Шаламе має приголомшливий вигляд у цій ролі. Саме відсутність багатовимірності персонажа у його демонстрації бути різним робить «Короля» черговою екранізацією Шекспіра, а не чимось оригінальним, як це було, скажімо, у «Коріолані» Райфа Файнса. Якщо сумуєте за історичними епіками, Шаламе в обладунках цілком може вдовольнити цю потребу. Однак готуйтеся, що кілька епізодів можуть викликати гострі суперечки з тими, хто це кіно теж подивився.
Бджолина мережа
The Wasp Network, реж. Олів’є Ассаяс
Дев’яності. З Куби до Маямі вилітає пілот Рене Гонзалез без бажання повертатися назад. Режим Фіделя Кастро не дає видихнути людям, які бажають свободи. Рене важко працює, щоб перевезти сюди ще й дружину. До того ж, знаходить спільників, щоб дестабілізувати уряд диктатора терактами. За ці вчинки їм доведеться поплатитися.
Олів’є Ассаяс знімав по одному фільму в рік і з таким ритмом почувався чудово. Ми щоразу дивувалися, як йому вдавалося змінювати жанри та залишатися в рамках якісного кіно. Наріжним каменем став шпигунський трилер «Бджолина мережа», який Ассаяс зняв майже повністю іспанською мовою. Відтворення подій іноді сягає хвилинної точності, але спостерігати за цим видовищем зможе точно не кожен. Навіть сцена з обстрілом літаків викликає позіхання, а зіпсувати екшн-сцену треба ще постаратися. Найбільша проблема фільму ховається у сценарії, адже складається враження, наче діалоги писалися не без допомоги розмовного словника для початківців. Ще й монтаж, який закінчує майже всі сцени затемненням, підкреслює очевидний факт – цей фільм дійсно робили нашвидкуруч. Думаєте, що всі художні прийоми – це такий омаж класичним шпигунським драмам? Ну і нехай. Та такий архаїчний підхід до захопилової історії робить ведмежу послугу. За кожним із головних героїв важко розгледіти живу людину. Якщо хочете зняти кіно за мотивами реальної історії й все ще розважити глядача, Роман Полянський за кілька днів до показу «Бджолиної мережі» показав вищий клас. Ми не наполягаємо, але, любий Ассаясе, може варто перепочити?
Новий Папа
The New Pope (епізоди 2 і 7), реж. Паоло Соррентіно
На кінофестивалях нині провертають таку фішку – показують перших два епізоди хітового серіалу. Лише Рефн виділився цьогоріч у Каннах зі своїм «Занадто старий, щоб померти молодим», показавши 4 і 5 епізоди. Соррентіно зайшов ще далі у цьому наративному знущанні, привізши 2 і 7 серії. Перед показом голос з динаміків завбачливо попередив, мовляв, не хвилюйтеся, перед цим епізодами буде коротке «в попередніх серіях». І так справді трапилося. Аби обійтися без спойлерів, ми теж коротко поділимося, що трапилося в цих двох шматках «Нового Папи».
Друга серія повністю сконцентрована на Джоні, якого блискуче грає Джон Малкович. Це такий собі сноб зі снобів, який у своїх розповідях плаче про невимовну жорстокість світу та, впадаючи у сум, грає на арфі. Кардинал Воєро вмовляє його стати новим Папою Римським. Що сталося з Ленні? Цей факт поки приховаємо, але перша серія дає знати, що Соррентіно кумедно і, водночас, трагічно виписав Джуда Лоу із сюжету, тому він з’являється у другому епізоді у вигляді примари. Заставка інакша – жінки танцюють біля неонового хреста. Відчувається, що серіал втратив якусь провокативність та гостроту з відсутністю Пія XIII на екрані. Папа Римський Малковича – це ще не фундаменталіст, але чоловік гарних манер та правил Старого Світу. Кардинальна протилежність персонажа Джуда Лоу.
Сьомий епізод повертає в іншому напрямку. У короткому підсумку трьох серій мені здалося, що майже нічого не відбулося, крім однієї сцени, яка виводить Джуда Лоу на перший план. Тепер він у Венеції і стає зрозуміло, чому ми дивимось цей серіал тут. Соррентіно знову виставляє ідеально симетричні кадри, насолоджується кожним куточком і кожною піщинкою на італійських островах. Бути об’єктивним, дивлячись це кіно тут, практично неможливо. Заставка знову із Джудом Лоу, але покращеної версії – Ленні з оголеним торсом впевнено крокує пляжем, заповненому дівчатами у купальниках. Одна з дівчат демонструє йому свій хрест на шиї, з якого Лоу витягає цигарку та підпалює її. Можна оплески і завісу, але режисер не відмовляє собі у задоволенні показати протагоніста посеред нічних пустих вулиць Венеції. Ймовірно, це буде найбільш провокативний та емоційний епізод всього серіалу, адже Ленні просять зцілити хлопчика, хворого на м’язову дистрофію. Чи зможе він створити чудо, про яке у нього всі просять, дізнаємось вже при виході серіалу на HBO та SKY. Та поки що Соррентіно запевнив нас, що він у чудовій формі і може вихвалятися не лише естетично довершеним візуалом, але й створювати цікаві та інтригуючі історії.
Рецензії на фільми фестивалю
