Магічний реалізм прийшов у кіно не просто нізвідкіля. Кілька століть цей художній метод всотував міфи та різноманітні історії жителів Латинської Америки, поки не увіковічився у літературі. Серед усіх ранніх представників найшвидшого визнання набув роман Габріеля Гарсія Маркеса «100 років самотності». Мало не кожен псевдоінтелектуал вважав за потрібне порівнювати Макондо з будь-яким іншим селом, у якому відбуваються дивні магічні речі. Література Латинської Америки насправді добряче підштовхнула і слов’янську культуру до створення великих романів, які так чи інакше використовують цей прийом. Кіно лише розширило цей кругозір, адже перед усім до магічного реалізму звернулися режисери, а не продюсери.
«Сни» Акіри Куросави та «Амаркорд» Федеріко Фелліні покладалися на традицію змішування уявного з реальним, але вони ніколи не були режисерами, які перетворили магічний реалізм на частину свого стилю. Інша справа – творчість Тіма Бертона та Гільєрмо дель Торо. У першого завжди у центрі уваги стояв пасивний протагоніст, з яким відбуваються чудернацькі речі. Готика лише підкреслювала пристрасть автора до власного світу. Для дель Торо навколишній світ теж не менш важливий у кіно, але спирається на міфи він значно більше, ніж його американський колега.
У цьому контексті авторських фільмів, пов’язаних з магічним реалізмом, знайшлося місце і для українців. Постійне культивування та рефлексії над незалежністю держави рано чи пізно мусили перетворити поетичне кіно на жанрове. Лише між ними мала виникнути перехідна ланка, якою став фільм «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк. Стрічка, в якій змішалися різноманітні референси на магічне та бандитські дев’яності. Часовий простір останнього десятиліття тисячоліття здавався комусь і останньою можливістю вдихнути свободу, а для когось – це суто час злиднів з талонами на їжу та шаленою девальвацією валюти. Фільм Нікітюк відбувається десь поміж ними.
Зачарована сміливістю свого коханого Лариса вірить у світле майбутнє, коли навколо розсікають бандити на тюнингованих автівках. За магічний реалізм відповідає п’ятирічна Вітка, яка ставить фінальну крапку у реальності побаченого. Противагу у цих вагах нереального та справжнього грає бандит Шрам, який поступово потрапляє у круговерть неприємних подій і навряд чи вибереться з них живим. Втім, потенційна смерть цього персонажа у магічному реалізмі мусить викликати питання реальності побаченого. Цей художній прийом зручний для того, щоб приховувати від глядача можливі сценарні помилки. Втім, із досвідченою сценаристкою та публіцисткою Марисею Нікітюк обрамлення магічного реалізму скоріше виконує роль пом’якшення подій.
Зрозуміло, що період дев’яностих занадто жорстко підкреслює розруху українського села. Додайте до цього бандитський романтизм, який проник в українську культуру разом із серіалами «Бригада» та дилогією «Бумера» – і отримаєте «Коли падають дерева». Цей вплив здається закономірним, враховуючи бекграунд режисерки, якій доводилося спостерігати українське телебачення у 1990-х та 2000-х. Тому магічний реалізм – це подушка для приземлення у мелодраму, а не трагедію. Такий результат підсумовує власне і будь-які спроби авторів іноземних фільмів вкласти свою історію у рамки цього художнього прийому. За Тарковським кіно було і залишається єдиним способом закріпити час. До цього вислову можемо додати, що магічний реалізм, ламаючи хронологію, зберігає відчуття миттєвості подій. В цьому проявляється вже не магія кіно, а магія реальності.
