«Подорож на Місяць» Жоржа Мельєса: Космічні хроніки 1902 року

Як піонер кіно Жорж Мельєс створив перший кіноблокбастер

Ретроспективу фільмів Жоржа Мельєса транслюватимуть на сьомому «Чілдрен Кінофест». Її можна переглянути безкоштовно на сайті фестивалю з 29 травня до 7 червня.

Політ на Місяць – один із найпопулярніших сюжетів масової культури кінця XIX століття. Славнозвісна трилогія Жуля Верна про «Гарматний клуб» потягла за собою низку белетристичних клонів. Між романом Верна «Із Землі на Місяць» (1865) та блискучими «Першими людьми на Місяці» (The First Men in the Moon) Герберта Веллса (1901) опублікували щонайменше три книжки про місячні експедиції. Усі ці книги користувалися таким небувалим читацьким успіхом, що в 1875 році навіть здобули пародію у вигляді музичної вистави «Подорож на Місяць» (Le voyage dans la Lune) – її поставив сам король оперети Жак Оффенбах. Звернення до цього сюжету ярмаркового кіномага Жоржа Мельєса здається цілком закономірним. Бо цей сюжет – дарма, що астральний, – до початку нового століття давно перетворився на мандрівний, став базарним, фольклорним. Хіба не знахідка для чергового екранного балагана?

Водночас, фільм «Подорож на Місяць» сьогодні вже майже офіційно вважається напівпародійною екранізацією творів Верна та Веллса. Сам поставник, який у 1930-х роках давав численні інтерв’ю, подарував світові відразу дві легенди щодо замислу стрічки. Згідно з першою легендою, Мельєса не влаштовувало, що в Жуля Верна Місяць постає як мертва незаселена планета. Це підстьобувало його уяву: чому письменник так нерозумно посоромився описати всіх монстрів, що кишать на місячній поверхні? Книжка потребує більше карколомних пригод та захопливих трюків! Звісно ж, кіношних. Згідно з другою легендою, роман розчарував уже юного племінника Мельєса – Поля. Він попрохав свого дядечка показати все, на що не вистачило фантазії зануді Верну. Великий ілюзіоніст приймає виклик, і за деякий час на кіностудії в Монтре починають будувати декорації майбутньої феєрії.

Цікаво, що у своїх інтерв’ю Мельєс жодного разу не назвав «Перших людей на Місяці» Веллса. Притому, що в цьому бестселері – його французький переклад був виданий за декілька місяців до початку зйомок – уже присутні селеніти, а один із них, як це буде згодом і у фільмі, пробереться на корабель і спуститься разом із мандрівниками на Землю. Не згадував Мельєс і оперету свого кумира Оффенбаха. І навіть словом не обмовився про загадковий атракціон «Подорож на Місяць», презентований на Панамериканській виставці в 1901 році.

Утім, і для самого режисера місячна тема аж ніяк не була новою. Ще в 1891 році він поставив у своєму театрі «Робер-Уден» спектакль «Місячні фарси, або Пригоди Нострадамуса»(Les Farces de la Lune ou les Mésaventures de Nostradamus). На сцені розігрувалися фокуси в космічних декораціях, схожих на ті, що за десять років покажуть із плівки. Більш відомий приклад: короткометражка 1898 року «Сон астронома» (La lune à un mètre), де головними персонажами були звихнутий звіздар та величезний місяць із хитрими очима та величезною хижою пащекою (її роль «виконував» фанерний механічний макет). Та що би не стало джерелом натхнення для Мельєса, зі впевненістю можна стверджувати: ступивши ногою в 1902 році на місячну поверхню, він відвідував свою повноправну вотчину.

Жорж Мельєс
одна з дванадцяти стерео-картинок, які показують сцени з оперети Оффенбаха 1875 року «Подорож на Місяць»

Нагадаємо, що цей високоповажний пан був одним із відвідувачів першого платного кіносеансу на Бульварі Капуцинок. Ідея рухомих світлин відразу ж його полонила. Мельєс швидко здобуває англійський аналог кіноапарата й починає демонструвати у своєму театрі кінематографічні види – так у дитячі роки кіно називалися фільми. А за декілька місяців і сам береться за зйомку. Спочатку це було послідовним наслідуванням Люм’єрівських реалістичних сцен на натурі, проте вже в 1897 році він стверджується як радикальний противник відображення «справжньої реальності». Починаючи з його першого трюкового виду «Зникнення дами» (Escamotage d’une dame chez Robert-Houdin) й до кінця кар’єри, в основі кінематографа Мельєса – спецефект. 

Причому митець буде завжди використовувати трюки не для надання зафіксованим подіям правдоподібності. Так, наприклад, це було в «Страті Марії Шотландської» (The Execution of Mary Stuart) Едісона, де показали, як голова злітає з пліч, за допомогою прихованого монтажу. Для Жоржа Мельєса це, навпаки, ілюзіоністський фокус, що підкреслює ірреальність зображуваного. З пленером також назавжди покінчено: в 1899 році він споруджує в паризькому передмісті Монтре перший у Франції кінопавільйон. Так зване «ательє для позування» було просторим, схожим на теплицю, скляним приміщенням – щось середнє між театром та фотомайстернею. Усі неживі знімальні об’єкти тепер відтворюються штучно. Точно, як на театральних виставах, дерева та скелі виготовляються з пап’є-маше або малюються самим Мельєсом на полотняних задниках.

У каталозі Мельєсівської фірми Star Film ролики з кінематографічними видами «Подорож на Місяць» під номерами 399-411. Без сумнівів, це перший в історії науково-фантастичний фільм, що й сьогодні залишається найвідомішим творінням постановника. До того ж, це найдовша на той час кіноробота – довжина кінцевого варіанту плівки була 260 метрів (приблизно 15 хвилин екранної проєкції); і найдорожча – з бюджетом 10 000 золотих франків (приблизно 300 000 сучасних американских доларів. Це у десятки разів більше вартості звичайної французької стрічки тих років)! Розмах постановки був просто сенсаційним. 

Кінознавець Франсуа-Олів’є Лефевр, міркуючи про величезний фінансовий ризик, на який йшов Мельєс, прирівнює сміливість масштабів «Подорожі на Місяць» до «Аватара» Джеймса Кемерона. Сеанс сінематографа на початку століття коштував 50 сантимів. І щоби режисер зміг вийти в нуль, йому потрібно було продати принаймні 20 000 квитків на свою феєрію. Сьогодні така кількість глядачів видається сміховинною. Але у дні, коли й кінотеатрів не було, цифра була астрономічною. Ясно, про спонсорство мови й бути не могло. Додайте сюди загрозу з боку піратів із їхніми неліцензованими копіями плівки. І ви приблизно зрозумієте, якою ж авантюрною витівкою була ця місячна прогулянка Мельєса.

Із кінознавчої ж точки зору «Подорож на Місяць» цікава тим, що є своєрідним художнім звітом майстра за шість років роботи з камерою. Ніби в презентаційному каталозі тут усі відомі до того моменту екранні трюки – як кінематографічні, так і створені за допомогою театральних засобів. Зникнення та вибухи, трансформації об’єктів та зміна в розмірах, подвійна експозиція, підводна зйомка і навіть неможливий для консервативного Мельєса великий план (та ще і який!). Фантастичні костюми, запаморочливі маски й шикарно промальовані задники. Були залучені найкращі актори трупи «Робер-Уден», а також професійні акробати із вар’єте «Фолі-Бержер». І, звісно ж, постійні учасниці Мельєсових феєрій – балерини театру «Шале».

«10 вражаючих кіносерій у 30 картинах» – позначено у сценарії. «Серія» на лексиконі раннього кіно – це монтажний кадр, тобто шматок плівки, якого не торкнулися ножиці. Одна серія дорівнює одній мізансцені. Ну а мізансцена в Мельєса завжди незмінна – загальний план, узятий із «точки зору пана в партері». Картинами ж кінематографіст називав повороти сюжету, які рухають механізм оповіді. Перша «кіносерія» розпочинається засіданням Астрономічного клубу – це перша «картина». Ост президент викладає клубу план подорожі – і це вже друга «картина». За бажанням, у такому нехитрому сегментуванні можна вгледіти перші спроби розв’язання надскладної мистецтвознавчої проблеми – семіотики кіно. «Подорож на Місяць» є серією статичних загальних планів: перехід від одного плану до іншого Мельєс традиційно використовує як спуск завіси між актами спектаклю.

У певному царстві у невизначеному часі (майбутнє?) збирається науковий конгрес астрономів під очільництвом мудрого професора Барбенфуї (Жорж Мельєс). Мета: організувати першу у світі експедицію на Місяць. Політ здійснять за допомогою потужної гармати, що виштовхне капсулу зі вченими на місячну поверхню. Промова професора викликає неабиякий резонанс. Багато конгресменів обурені та налякані. І лише п’ятеро сміливців погоджуються взяти участь у ризикованому проєкті (завдяки лібрето, що зачитувалося під час сеансу, глядач дізнавався їхні імена – Нострадамус, Алькофрісбас, Омега, Мікромегас, Парафарагарамус). Добровольці знімають із себе мантії та одягають сюртуки. Вони вирушають у майстерню, де вже повним ходом йде будівництво космічної капсули, що зовні схожа на револьверну кулю.

На перших хвилинах фільму сьогоднішній глядач може відчути легке запаморочення. У тісний простір кадру іноді набивається до тридцяти людей, і мало хто з них сидить нерухомо. Навпаки, кожен жваво і нібито хаотично рухається. Усе це відбувається водночас, бідне око не знає, на чому зупинитися, а на думку спадають неприємні асоціації з гамором натовпу. З одного боку, це яскраве свідчення того, як примітивно розуміли специфіку кіно його першопрохідці – якщо нам заплатили за проєкцію живих картинок, ці картинки будуть рухатися так, що будьте здорові – ніхто не залишиться ображеним. 

Із іншого боку, сучасний глядач уже не може зрозуміти механізми сприйняття кіно, які працювали 120 років тому. Про це свого часу висловився історик кіно Петро Багров: люди інакше «читали» кіно, «були уважнішими, і диковинні фільми дивилися в усі очі, помічаючи кожну деталь». Тобто, жоден жест, жоден рух не проходили повз. Рух не просто заворожував глядачів своєю фотогенією. Він усе ж ніс у собі сенс, вибудовував наратив, розказував історію. А, захищаючи примітивну гру кіноакторів тих днів, поставимо одне запитання: хіба дорікаємо ми артистам балету чи опери за їхню нереалістичну гру? І зверніть увагу: жодного разу за весь фільм ніхто з акторів не розкриває рота, тобто не імітує вербальне мовлення. Жест, жест і тільки жест. Чисте кіно. Його навіки втрачений рай.

У четвертій та п’ятій серіях стрічки глядач спостерігає, як капсулу заряджають у жерло величезної гармати (згідно з лібрето її довжина 300 метрів), а потім астрономів урочисто запускають у небо. У ролі парадної гвардії та техперсоналу – пишні танцюристки з театру «Шале», прямі попередниці пляжних дівчаток з анархічних бурлесків Мака Сеннета.

Цікаво, що саме в серіях із відправленням найбільше помітно: у ті дні передумов подальшого протиставлення двох ліній кіно – люм’єрівської та мельєсівської – було значно менше, ніж прийнято сьогодні вважати. У «Подорожі на Місяць» глядач стає свідком події. Події, ретельно зафіксованої на всіх її етапах. Дарма, що все тут настільки глузливе, іграшкове та бутафорське, і навіть перспектива тут намальована. За своєю суттю це такий же репортаж, як і «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота» (L’Arrivée d’un train en gare de la Ciotat).

Ще більш розмитою на початку століття була межа між «реальністю» та «недійсністю» того, що демонструється на екрані. Уже за декілька місяців Жорж Мельєс розіграє перед камерою реальну історичну подію – коронацію британського монарха Едуарда VII. Натовпи глядачів переглядали фільм як справжню хроніку, навіть не замислюючись, що перед ними актори. Навіть сам Едуард після перегляду схвально кивне: достовірно.

Шоста й сьома серії – найвідоміші епізоди фільму. Капсула несеться крізь небесні простори назустріч Місяцю, аби врешті ніяково приземлитися – потрапивши світилу прямо в око (ймовірно, Місячне Обличчя – яке вже давно охрестили Джокондою кінематографа – також зіграв Мельєс).

Важко сказати, що найсильніше вражає. Ні, не те, наскільки м’яко та комфортно тут переходить одна картинка (диск Місяця, що наближається на нас із дальнього плану) в наступну (де за допомогою напливу в Місяця починають розрізнятися очі, ніс та рот). Хоча каліграфічна акуратність прихованого монтажу вражає й сьогодні. І не те, що тут Мельєс нарешті відступає від своїх принципів статики та імітує зйомку з руху (насправді ж навпаки – це до камери пересували крісло з актором). Тревелінг був відкритий ще на світанку фільмування й до того часу став хрестоматійним прийомом. І навіть не те, що тут спостерігаємо перший в історії кіно суб’єктивний план. 

Врешті-решт, Мельєс був великим кінематографістом. Він прекрасно відчував кіно, і за шість років доріс до того, щоби збагачувати кіносинтаксис не тільки новими спецефектами. Вражає, що майстер, не розуміючи всю значущість та новаторство цього епізоду, розглядав його з обивательської дзвіниці своїх глядачів – ця сцена усього-на-всього трюк, не більше. До чогось подібного Мельєс у своєму кіно більше не повертався.

Тим часом, цілі й неушкоджені астрономи проводять свою першу ніч на Місяці. Вони спостерігають за сходом Землі на горизонті, потім, знесилені перельотом, загортаються в ковдри та лягають до сну на скелястий ґрунт. Поки мандрівники сплять, над ними пролітає комета (ефект, що передрікає анімацію). На небі з’являються сузір’я Великої Ведмедиці, Подвійне сузір’я, могутній Сатурн та його супутниця Феба (цю роль виконує Бльоет Бернон – зірка паризьких театрів). 

Михайло Ямпольский буде звертати увагу на ці живі малюнки дівчат-сузір’їв як на яскраві приклади Мельєсової алегоризації світу. Тут культуролог вбачає не просто декоративні віньєтки, а насамперед, «один із найдивовижніших засобів перетворення зображення на слово, на поняття». Жінка у вигляді Місяця – традиційна алегорія, проте саме в цій простоті й полягає її сила. Втім, точки дотику кіно Мельєса з театральною та літературною традицією (і з символізмом, до якого апелює Ямпольский) досі чекають ретельного дослідження.

Усе, що в картині відбувається далі, можна позначити простим словом: екшн. Суть пригодницького фільму з 1902 року мало змінилася. От героїв будить снігова буря, і вони ховаються в таємничій печері – оселі грибів-мутантів та злісних комахоподібних селенітів. Монстри легко знищуються після уколу парасолькою, проте під час загибелі вони виробляють страшенний вибух. От героїв полонять і приводять у палац короля. Барбенфуї дає королю прочухана, і герої, скориставшися метушнею, тікають. Зав’язується погоня – одвічний і найвірніший двигун кіновидовища. На краю прірви знаходять капсулу. Вчені застрибують у неї, Барбенфуї зіштовхує капсулу в прірву. Капсула падає з Місяця в глибину Земного океану, доставивши, окрім усіх, ще й незваного гостя – один із селенітів встиг схопитися за фюзеляж капсули й полетів разом із вченими.

Капсулу тягне на буксирі пароплав і от мандрівники вже дома. У місті влаштовують святковий парад – героїв нагороджують медалями у вигляді Місяця. Відкривають пам’ятник у вигляді Барбенфуї, що гордо стоїть над поваленим Місячним Обличчям. Селеніту також знайшли мудре застосування – почали запрягати у візок, щоби він потішав замурзаних земних дітей (цю сцену, що з часом загубилася, описує у своїй «Загальній історії кіно» (Histoire générale du cinéma) Жорж Садуль).

На постановку свого головного фільму Мельєс витратив близько трьох місяців. Зйомки проходили тільки щоп’ятниці та щосуботи – знімали дві-три картини на тиждень. У інші дні маестро з групою художників працював над декораціями та костюмами для наступних сцен. Скоро почали друкувати копії стрічки, і декілька десятків примірників здали в лабораторію мадам Тюільє для ручного розфарбовування. 1 вересня 1902 року відбувається прем’єра. Уже за декілька днів усім світом мандрують легенди про фантастичні місячні пригоди. Фрагмент із потраплянням капсули в око Місяця передається з уст в уста. Біля сінематографів вишиковуються черги.

Повертаючись до фінансового ризику, все закінчилося щасливо. Щоправда, власники кіноапаратів спочатку скупилися платити 1200 золотих франків за плівку, проте переглянувши демокопію на ярмарковому стенді, відразу ж капітулювали. Феєрія почала швидко розповсюджуватися, і от – вона вже абсолютний кінематографічний шлягер. Певно, Мельєс не підозрював, що його чергову фантазію спіткає така слава. 

Навіть за шість років, коли всі примірники фільму зносяться, публіка була готова знову переживати цю захопливу космічну подорож. Тоді Шарль Пате випустить ремейк «Подорожі на Місяць» (режисер Сегундо де Шомон). До слова, багато продукції кінофірми Pathé буде в жанрах, поштовх до розвитку яких, дав Мельєс: фільм-казка, фантастика, історичний фільм, біблійний епос, екранізація, псевдохроніка. Сам Жорж Мельєс у 1908 році буде проживати не найкращі часи. Однак це вже зовсім інша, досить сумна історія.

***

Жорж Мельєс затвердився в літописі кіно у двох статусах. Перший відомий кожному: засновник фантастичного кіно. Він першим здогадався, що потяги на екрані скоро перестануть шокувати, а сфотографована гола дійсність – не вельми надійний атракціон. Узявши за принцип кіновидовища трюк, він стилізував екранну реальність до її повної несхожості із реальністю буденною. Саме його ім’я стало синонімом кінематографічної мрії, суб’єктивності всього, що відбувається на плівці.

Другий статус логічно витікає із попереднього. Жорж Мельєс – перший ккінопостановник на планеті (за думкою автора – прим. ред.). Перший послідовний розробник кіномови. І перший, хто розгледів у винаході Люм’єрів художній потенціал. Сам того не помітивши, він почав ставитися до кіно як до майбутнього виду мистецтва. Нехай він уніфікував рамки кадру до задушливої квадратури театральної сцени. Нехай не хотів помічати, що кіноглядач дорослішає, а разом із ним дорослішає й кіно. І нехай зараз віднайдеться ще з десяток надокучливих «але». Та хіба це може позбавити Мельєса найголовнішого?

Кінематограф з’явитися на світ у родині цинічних батьків – Люм’єри не вірили у своє дитя, передрікаючи йому якнайшвидшу смерть. Рік-два – не довше. Та от, ніби добрий казковий чарівник, приходить Мельєс і не дозволяє немовляті померти. Він усиновлює маленького нетяму, виходжує, навчає основ зв’язного мовлення. Заразом розважає фокусами. Мельєс передає дитя наступним, уже більш суворим опікунам. У чиїх твердих літературоцентричних руках кінематограф перебуває й досі.

Лінія Мельєса продовжувала життя протягом усієї історії кіно. Мельєс виявлявся і продовжує виявлятися в найкращих творіннях німецьких експресіоністів, Чарлі Чапліна, Волта Діснея, Альфреда Гічкока, Орсона Веллса, Стівена Спілберга, Джорджа Лукаса, Девіда Лінча, Гільєрмо Дель Торо. Потрібні імена дописуйте самі. І тисячу разів мав рацію майстер, коли в 1929 році після першої своєї ретроспективи заявив публіці: «Я категорично відмовляюся вважати нас, перших кінематографістів, примітивними. Ми дали дорогу кіно в художньому і видовищному сенсі».

Рекомендується до прочитання:

Андреев А. Белая магия Жоржа Мельеса // Сеанс [2011]. – № 49 – 50.

Бережной С. Мгновения света, мгновения тьмы: Магия и страсть Жоржа Мельеса // Мир фантастики. – 2012. – № 8.

Лунариум: Антология [Статьи и произведения, посвященные спутнику Земли – Луне]; сост. Е. Парнов. – М.: Молодая гвардия, 1975.

Садуль Ж. «Путешествие на Луну» (Мельес, 1902) // глава из «Всеобщей истории кино. Т. 1». – М.: Искусство, 1958.

Ямпольский М. В истоков поэтики кино // Искусство кино. – 1981. – № 3.

Lefèvre F.-O. «Le Voyage dans la Lune». Un film de Georges Mèliès // dvdclassik.com

Le Voyage dans la Lune
1902
режисер: Жорж Мельєс
жанр: наукова фантастика

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: