Лін Ремсі
дата народження: 5 грудня 1969 р.
Хоробре серце Шотландії
Скоріш за все Лінн Ремсі не покличуть знімати новий фільм про Бетмена, однак вона могла би зняти і його. Тим паче у стрічках режисерки часто можна зустріти теми втраченого дитинства та юності. На її рахунку лише чотири повнометражні фільми, але вона вже заробила собі славу талановитого автора зі своїм унікальним почерком.
Народившись у родині простих робітників, Лінн захоплювалася фотографією і вступила до Національної школи кіно та телебачення. Вона вивчала операторське мистецтво та режисуру і закінчила школу не просто з відзнакою, а із Гран-прі Каннського кінофестивалю у 1996 році. Її дипломна робота була короткометражкою на одинадцять хвилин під назвою «Маленькі смерті». У ній ішлося про щось надто близьке і сокровенне для режисерки – дитинство і те, що означає бути маленьким у великому світі. Після дебюту Ремсі відточувала свою майстерність у короткому метрі. Ба більше, у титрах її ім’я було не лише в режисурі та сценарії – Лінн Ремсі зазначена ще й як операторка. Однак у своєму першому повнометражному фільм «Щуролов» Ремсі все ж обмежилася сценарієм та режисурою.
Стрічка про малого бешкетника у Глазго показала, що режисерка не боїться ризикованих рішень. Лінн знімала професійних та непрофесійних акторів так, що глядачу і не розрізнити, де які. І якщо режисери знімають рідні міста у світлих кольорах, то у «Щуролові» Глазго має вигляд великої темної ями, в яку провалилися головні герої. Після другої стрічки «Морверн Келлар» за Ремсі вже потроху закріплювався статус «своєї» у вузьких колах. Вона продемонструвала, що вміє знімати за власним сценарієм та вдало адаптувати чужий матеріал.
Між 2002-им та 2011-м роком у фільмографії Лінн Ремсі з’являється велика проґалина. За цей час, за винятком кліпу для гурту Doves, режисерка так і не випустила жодного фільму. Причина на це сумна та трагічна в авторському аспекті. Для шотландської режисерки стало справою честі адаптувати книгу Еліс Сіболд «Милі кості». Та продюсерам не прийшовся до смаку сценарій та режисерське бачення Ремсі, й після багаторічних спроб втілити історію 14-літньої Сюзі Селмон керманичем проекту став новозеландець Пітер Джексон. Правила студійного кіно ще раз вторгнулися у творчість режисерки під час створення «Джейн береться до зброї». Ремсі навіть навчилася знімати з правильного ракурсу коней, але знову виникли розбіжності з продюсерами. Разом з Лінн із проекту пішов і Джуд Лоу. Зрештою, режисером стрічки став Гевін О’Коннор – і цей американський вестерн з феміністичним меседжем став швидкозабутим фільмом.
фільмографія
1997: Маленькі смерті
1997: Газівник
2000: Убийте день
2002: Морверн Каллар
2011: Щось не так з Кевіном
2012: Плавець
2017: Тебе ніколи тут не було
Якось Ремсі обмовилася, що хотіла б екранізувати «Мобі Дік» Германа Мелвілла та перенести дію у космос. Сповнений багатошарового символізму, роман американського класика міг би стати для режисерки magnum opus. Та схоже, цей амбіційний план відійшов на майбутнє. Натомість Ремсі втілює найбільші жахи матері у «Нам треба поговорити про Кевіна». Чи не найкраща робота акторського ансамблю «Свінтон-Райлі-Міллер» у стрічці шотландки створює практично театральну постановку, яка порушує питання насилля в школах, і про виховання у дисфункціональній родині. Роком потому виходить її короткометражна робота «Плавець», яка схожа на роботи музиканта Woodkid. Те ж чорно-біле сильне висловлювання про кошмари та щасливі моменти, які завжди будуть поряд. Прем’єра у Каннах останнього фільму Ремсі «Тебе тут ніколи не було» викликала після показу овації. Хоакін Фенікс повернувся додому з нагородою за найкращу чоловічу роль, а Ремсі – за сценарій. Як і попередні стрічки-екранізації, Лінн Ремсі не намагається слово в слово переповісти книгу. Це такі собі барвисті ремікси тем, меседжів та персонажів, які режисерка прочитала під обкладинкою. Після втеч від студійного кіно Ремсі називають бунтаркою і людиною, з якою важко працювати, але навряд чи це слова когось зі знімального майданчику її фільму. Бути жінкою-режисеркою, змагатися за кожне своє рішення і вигравати його – хіба це не свобода, про яку мріяв Вільям Воллес?
Вибрана фільмографія
1996
Small deaths
жанр: драма
у головних ролях: Лінн Ремсі, Дженна Гіллан, Джеймс Ремсі
Маленькі смерті
Навряд чи хтось може отримати Гран-прі у Каннах за всього лише дипломну роботу. Лінн Ремсі – одна з тих людей, які досягнули цієї мети. Хронометраж фільму складає лише 11 хвилин. Перша історія про батька, який йде на роботу під погляд обуреної доньки, друга – про прогулянку у полі і зустріч з напівмертвою коровою, третя – під назвою «Жарт», у якій над персонажем Ремсі сміються однолітки. Всі три історії здаються досить особистими та по суті збірником відеопоезії, який згодом виросте у щось більше.
1999
Ratcatcher
жанр: драма
у головних ролях: Пітер Галлахер, Сара Редкліф, Барбара Маккіссек
Щуролов
За сюжетом, маленький хлопчик штовхає свого друга у воду. Той захлинається, помирає і перетворюється на постійне нагадування своєму вбивці про жахливий вчинок. Лінн Ремсі показує свій рідний Глазго очима невмитої дитини, батько якої гниє у в’язниці. Мати хлопчика постійно дорікає йому за зовнішній вигляд та поведінку, а малий бешкетник потрапляє у халепу за халепою. З одного боку, режисерка робить соціальний коментар про занедбаний стан міста, з іншого – тут ідеться про невловиме та безтурботне дитинство, яке так не хочеться відпускати.
2002
Morvern Callar
жанр: драма
у головних ролях: Саманта Мортон, Кетлин МакДермотт Рубі Мілтон
Морверн Каллар
Історія про аутсайдерку Морверн, яка прокидається і знаходить біля себе мертве тіло свого бойфренда. Замість передсмертної записки він написав цілий роман. Морверн змінює в ньому ім’я на своє. «Морверн Каллар» – це духовний сиквел «Щуролова», в якому замість привида хлопчика, головну героїню переслідує власний страх. У цьому фільмі вже видно, наскільки багато уваги Лінн Ремсі надає деталям у кадрі і намагається здійснити золоте правило будь-якого режисера – show, don’t tell. У результаті вийшла справжня сповідь про брехню та чуже життя у власній шкірі.
2011
We need to talk about Kevin
жанр: драма
у головних ролях: Тільда Свінтон, Джон К. Райлі, Езра Міллер
Нам треба поговорити про Кевіна
Найдовший та найбільш детальний фільм Лінн Ремсі. За сюжетом про сердешну матір, яка усвідомлює, що виховала терориста, заховалося щось значно більше. Якщо раніше персонажі фільмів Ремсі розкривалися через крупні плани під сонячним світлом чи серед темних закутків кімнати, то тепер правила гри змінились. Тільда Свінтон подумки знаходиться десь в Іспанії на фестивалі Ла Томатіна. У дійсності ж вона стоїть біля консервованого супу у супермаркеті. Буденність чавить та нещадно нищить персонажів, доводить їх до катарсису і – найстрашніше – повертає їх назад у буденність, де доводиться миритися з втратами реальними та емоційними.
2017
You were never really here
жанр: драма
у головних ролях: Хоакін Фенікс, Катерина Самсонов, Алессандро Нівола
Тебе ніколи тут не було
Попередній фільм Ремсі відчувався на якомусь тактильному рівні. Однак історія про ветерана війни, який за наймом рятує дівчинку від секс-торгівлі, може перетворитися для глядача у будь-що: на кримінальний трилер, чутливу драму чи метафоричну подорож у пошуках себе. Хоакін Фенікс неймовірно перевтілюється у похмурого відставного військового, що переживає кризу середнього віку на додачу до пост-травматичного синдрому. Кожен його рух у цій стрічці скидається на натягнуту струну, яка ось-ось обірветься пострілом чи ударом молотка у скроню ворогів. «Тебе ніколи тут не було» – це фільм-вірш, де насилля перетворюється у білу риму і сороміцьки ховається між рядками. Зі струнним саундтреком Джонні Грінвуда з Radiohead Лінн Ремсі зняла сон наяву, в якому світло нью-йоркських ліхтарів буде відбиватися на скло автомобіля персонажа Фенікса. Цей сон надовго залишиться вражаючим викликом жанровому кіно.
