Паскаль Лож’є
дата народження: 16 жовтня 1971 р.
Французький горор розвивався досить нерівномірно: від перших дослідів в жанрі піонером кінематографа Жоржем Мельєсом до культових картин Анрі-Жоржа Клузо («Дияволиці») і Жоржа Франжю («Очі без обличчя»), від дешевих експлуатаційних картин Жана Ролліна до напряму New French Extremity з фільмами «Криваві жнива», «В моїй шкірі», «Помста ненародженому» та іншими. Власне, рух New French Extremity, що зародився наприкінці 90-х, сформував кіномову французького різновиду страшного кіно, що характеризується концентрованим жорстким насильством і детальною увагою до психології головних героїв. Зрештою, французькі фільми жахів практично завжди позбавлені якої б то не було містичної, потойбічної підоснови; вони вкорінені в реальність, в горезвісний побут, пронизаний екзистенційними кошмарами.
Перш ніж голосно заявити про себе в жанрі філософським і вкрай натуралістичним горором «Мучениці», однією з найбільш значущих картин New French Extremity, Паскаль Лож’є був асистентом режисера Крістофа Ганса і виконавцем другорядної ролі в історичному трилері «Братство вовка», про зйомки якого Лож’є зробив документальний фільм. До цього на рахунку Лож’є було два короткометражні фільми, «Гарбуз» (1993) і «Четверо проти всіх» (2001), що пройшли, втім, повз глядацької та експертної уваги. Обидві короткометражних картини, зняті на межі соціальних драм та фільмів жахів, передбачили своєю загальною тематичною канвою всі наступні повнометражні роботи Лож’є, якого можна навіть назвати «жіночим» режисером. У фільмах Лож’є жінки не існують десь на другому плані, вони є центром всієї драматургії його фільмів – і їх же він зовсім не щадить, піддаючи жорстоким випробуванням і тортурам. При цьому картини Лож’є не варто необачно називати мізогінними, та його героїні не завжди вписуються і в традиційний контекст фемінізму, адже бути сильними для них – вимушений захід задля власного виживання.
Дебютний повнометражний фільм Лож’є «Сент Анж» (2004) майстерно прикидається містичним трилером, оперуючи знайомими жанровими штампами, які до фіналу руйнуються, дозволяючи прочитати стрічку під абсолютно іншим кутом. Навіть занадто типова історія про привидів обертається гнітючою психологічною драмою про сутність материнства і всіх численних переживань, які супроводжують момент народження. Покинутий у Французьких Альпах дитячий притулок, в якому живуть дві дівчини, Анна і Джудіт, в буквальному сенсі застряг на межі як часів (дія стрічки відбувається в 1958 році, але, здається, що набагато раніше), так і життя і смерті. Режисер навмисно виносить за дужки історичний контекст, хоча і підкреслює рік, в якому розгортаються події картини.
Звернувши на себе увагу фільмом «Сент Анж», над яким працювали в тому числі знакові для кінематографа жахів композитор Джозеф ЛоДука і актриса Катріона МакКолл, Лож’є в 2008 році знімає один з найбільш спірних фільмів всього сучасного французького кіно. «Мучениці» ще під час прем’єри на Каннському кінофестивалі викликали вкрай неоднозначну реакцію, в першу чергу, через наявність у фільмі як екстремального насильства, так і провокаційного ідеологічного підґрунтя. Будучи гримучою авторською сумішшю torture porn і філософської драми, «Мучениці» начисто позбавлені звичного для багатьох фільмів жахів моралізаторства. Швидше навіть навпаки, Лож’є в цій картині вибиває з-під ніг глядача саме відчуття значущості віри в життя людини. Стрічка багато в чому навіть вступає в полеміку з «Страстями Христовими» Мела Гібсона, в яких надмірно докладний натуралізм оголив внутрішні пристрасті самого режисера. Якщо для Гібсона бог це не любов, але біль, то для Лож’є і бога тоді зовсім немає, якщо нестерпним і зловмисно заподіяним болем можна виправдатися.
Після скандального успіху «Мучениць» Паскаль Лож’є в 2009 році взявся за сценарій рімейка класики горора «Повсталий з пекла» Клайва Баркера, плануючи зняти фільм, що буде нітрохи не поступатися в елегантній жорстокості оригінальній стрічці. Новина про те, що «Повсталий з пекла» отримає нове дихання, дала надію прихильників франшизи, однак ця радість була недовгою. Лож’є через місяць після початку роботи над сценарієм призупинив реалізацію проєкту, повернувшись лише в 2012 році з трилером «Бурмило».
фільмографія
2001: Le pacte des loups – Les coulisses du tournage
2004: Сент Анж
2008: Мучениці
2011: XIII
2012: Бурмило
2018: Земля привидів
«Бурмило» став голлівудським дебютом Паскаля Лож’є, і ця стрічка повинна була закріпити французького постановника на англомовному ринку. Розпочавшись як вкрай середньостатистичний фільм жахів про страх, рясно посіяний під час кривавих жнив у невеликому містечку, Лож’є за деякий і досить нетривалий час починає в прямому сенсі зухвалу гру з глядачем, перевернувши навиворіт звичний жанр. На поверхні «Бурмило» – картина про здатність невеликих громад успішно оберігати таємниці, страхи і пристрасті, але це також і вельми похмуре авторське висловлювання про те, хто має або не має право бути матір’ю, про особистий вибір, якого часом може і не бути.
Після досить скромних результатів «Бурмила», викликаних в першу чергу невідповідністю глядацьких очікувань таких собі «Мучениць» на американському ґрунті, Лож’є у Франції працює на телебаченні, в 2015 році знімає кліп «City of love» для Мілен Фармер, а три роки потому візуальні знахідки з цього кліпу перекочують в останню до цього часу режисерську роботу Паскаля Лож’є «Земля привидів». Цей психологічний фільм жахів примітний не тільки тим, що ознаменував повернення Мілен Фармер в кінематограф через 24 роки. Лож’є залишився вірним своєму авторському стилю, вийшовши за тісні рамки кінематографа жахів, при тому що «Земля привидів» виявляється дуже близькою американським слешерам, перш за все «Техаській різанині бензопилою» покійного Тоуба Хупера. Але на першому плані у Лож’є жертви: сім’я, що складається із самих жінок. Жінок, травмованих у власному минулому до такої міри, що позбутися від тих болісних спогадів для них навряд чи можливо. Здається, що в «Землі привидів» Паскаль Лож’є створив квінтесенцію авторського погляду на сутність сімейних відносин, ролі жінки в соціумі і якоїсь навіть буденності насильства по відношенню до неї. Можна сказати, що протягом усієї кар’єри в кіно Ложье знімає один і той самий фільм, змінюючи не стільки героїв, як бекграунд навколо них. Тому всі чотири його повнометражні роботи між собою заримовані, утворюючи єдиний ланцюг висловлювання про жінок як жертви: чоловіків, обставин, суспільства, часу.
Вибрана фільмографія
2004
Saint Ange
жанр: трилер
в головних ролях: Вірджинія Ледоєн, Лу Дуайон, Катріона Мекколл
Сент Анж
Холодна, відсторонена за своєю інтонації дебютна картина Паскаля Лож’є відрізняється великою кількістю порожніх просторів в кадрі. Ця порожнеча порівняна з душевною спустошеністю Анни і Джудіт, представленим самим собі. Але сама атмосфера стрічки надзвичайно задушлива, головні героїні фільму практично не виходять назовні, за межі дитячого притулку. При мінімумі засобів вираження «Сент Анж» акуратно підводить глядача до фіналу, який змінює ракурс розуміння всього побаченого раніше.
2008
Martyrs
жанр: фільм жахів
в головних ролях: Мілен Жампаной, Морьяна Алауї, Катрін Бежен
Мучениці
Фільми, що виходять в широкий французький прокат, рідко отримують віковий рейтингу 18+, але «Мучениці» Лож’є стали таким винятком. Спроба зняти рімейк знаменитих «Мучениць» в США режисерським дуетом братів Гетц у 2015 році обернулася повною художньою катастрофою, хоча протягом кількох років курсували чутки про те, що сам Паскаль Лож’є зніме авторімейк свого opus magnum. Картина й досі здатна вивести глядача зі звичного стану комфорту жахом, що можна відчути навіть крізь екран.
2012
The Tall Man
жанр: детективна драма
в головних ролях: Джессіка Біл, Джодель Ферланд, Стівен МакХетті
Бурмило
Спершу картина «Бурмило» здається не більше ніж варіацією «щуролова з Гамельна», хіба що до цієї легенди Лож’є домішує посилання до Стівена Кінгу і американських міських легендам. Тим несподіванішим стає фінал, який дозволяє заново оцінити все, що відбувається, лишивши глядачеві справжнісіньку моральну дилему, що зачіпає самі основи людських відносин.
2018
Incident in a Ghost Land
жанр: фільм жахів
в головних ролях: Мілен Фармер, Крістал Рід, Емілія Джонс
Земля привидів
«Був у мене один хлопець і він дуже хотів, щоб я народила йому дитину. Прямо зациклився на цьому. А мені діти не потрібні. Я у себе сама улюблена дочка!» – одного разу заявила в інтерв’ю співачка та акторка Мілен Фармер. Однак Паскаль Лож’є в своєму новому фільмі все ж дав можливість вжитися в роль тітки, яка для своїх племінниць майже рідна матір. «Земля привидів», втім, цікава навіть не новою роллю французької співачки, але тим, як режисер Паскаль Ложье повертає горору його первинне завдання: лякати. І лякати не жахом надприродного, але кошмаром буденного.
