Як Кадзуо Ішіґуро ходив у кіно

І чому йому там, здається, не дуже сподобалось

Сер Кадзуо Ішіґуро, лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року –  фігура доволі самобутня. Критики часто зараховують Ішіґуро до ряду письменників не-британського походження, які міцно закріпилися на Альбіоні в другій половині минулого століття. В цей ряд, наприклад, входять такі видатні автори, як Салман Рушді або Відьядхар Сураджпрасад Найпол – також володарі Нобелівських медалей та потужні контрибутори іншої традиції письма зокрема в британську і в цілому англомовну літератури.

Народжений в Нагасакі, в п’ятирічному віці Ішіґуро разом з батьками переїжджає до Сполученого Королівства і здобуває освіту в престижних університетах Кента й Східної Англії. Японець за походженням, але британець за духом після декількох романів з головними героями-японцями, в 1989 році пише чисто англійський роман – «Залишок дня» (The Remains of the Day). Книга отримує Букерівську премію і буде чотири роки потому екранізована досвідченим аристократом від кіно Джеймсом Айворі. Другий важливий роман – «Ніколи не відпускай мене» (Never Let Me Go), Ішіґуро пише у 2005 році. Книга приносить йому ще більше визнання, любов критиків і місце в списку «100 найкращих англомовних романів з 1923 до 2005 за версією журналу «Тайм» (TIME 100 Best English-language Novels from 1923 to 2005). Через п’ять років його адаптує Марк Романек, який більш відомий своїми відеокліпами, ніж фільмам.

Герметичну, хоч і розділену на три частини, але пов’язану плавністю плину часу, історію Романек також розрізає на три шматки. Першу третину фільму режисер показує невелике тоталітарне суспільство в декораціях звичайної британської школи. Другу – намагається помістити конфлікт персонажів у середину любовного трикутника, тоді як в книзі основний конфлікт полягає в дихотомії «секс-любов»  або «тілесне-душевне». Саме тоді фільм перетворюється на низку епізодів, пов’язаних між собою швидше настроєм і бежево-сірою гамою, ніж причинно-наслідковим зв’язком. У сюжеті ж з’являється безліч логічних лакун. Епізоди з касетою Джуді Бріджвотер та її піснею «Never Let Me Go», порножурналами, човном на мілині або малюнками Томмі (наріжним каменем дії) не рухають глядача до фатальної розв’язки, а залишаються просто намистинами, нанизаними на біжутерну нитку сценарію. У фінальній третині стрічка наповнюється скорботним мовчанням, яке повинно багато чого прояснити для глядача. Але не прояснює.

«Не відпускай мене» показовий явно невдалим сценарієм Алекса Ґарленда й абсолютно чудовим акторським складом. Хоча, на жаль, ніхто з цього складу не розкриває своїх талантів на повну. Невже Кіра Найтлі за три роки після «Спокути» втратила свій шарм? А може Кері Маліган так виросте за рік, що блисне в «Драйві» Рефна? Ендрю Гарфілд ще не уявляється в образах людини-павука, ченця-героя або воїна-праведника. Режисер не вибудовує цікаві стосунки між трьома персонажами, їхній підлітковий конфлікт просто не розкривається у зрілому віці, якщо світ цього фільму дозволяє використовувати подібне словосполучення. І якщо книга є глибокою філософською драмою з біоетичними проблемами, а за формою – антиутопією, то фільм прикидається артхаусом, коли він по суті є мелодрамою.

А ось «Залишок дня» не намагається загравати з глядачем. Це ретельно вибудувана трагікомедія (більше трагі- ніж комедія) із блискавичною зав’язкою та розв’язкою. Якщо в книзі мікроодіссея дворецького містера Стівенса довжиною в кілька сотень кілометрів більше схожа на подорож вниз за течією Темзи із «Троє у човні», то подорож кіношного дворецького у виконанні сера Ентоні Гопкінса до колишньої економки, зіграною Еммою Томпсон – це лише одна з двох реальностей, в якій відбувається дія фільму. Книжкові роздуми про те, що таке бути хорошим дворецьким перетворюються в екранні роздуми про те, що таке бути хорошою людиною. А також чи можливо це взагалі, якщо життя та світ диктують умови, за яких потрібно зрадити своїй служивій відданості та вірності принципам.

У книзі на першому плані стоїть одна трагедія маленької людини, дворецького, який жив-жив і не прожив, дивився-дивився та й нічого не побачив. У фільмі – спільна трагедія народу і приватні трагедії тих його представників, які були ошукані з власної недалекоглядності. «Інші великі нації прекрасно усвідомлюють, що зустріти виклик кожної нової епохи можна, лише відкинувши старі, часом дорогі серцю порядки. Але тільки не ми, не британці», – саме в цій фразі персонажа лорда Дарлінгтона й полягає загальне політичне висловлювання твору.

При бюджеті в 15 мільйонів доларів, «Не відпускай мене» зібрав у прокаті лише близько 10. «Наприкінці дня» з тим самим бюджетом – крім майже 64 мільйонів бокс-офісу, ще й вісім номінацій на «Оскар», але пішов без жодної статуетки. У 2004 Ішіґуро ще напише сценарій для фільму Айворі «Біла графиня», який не матиме такого успіху, як минулий плід їхньої співпраці. Тож одна вдала екранізація, а інша не дуже – такий доробок наразі має Кадзуо Ішіґуро. Не так вже й погано, оскільки, наприклад книгам згаданого на початку сера Салмана Рушді пощастило набагато менше. Але це вже, так би мовити, зовсім інша історія…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Кіноподії
Moviegram

Канни-2016. Головні режисери – частина перша

Не буває поганої каннської програми – але цього року аж занадто хороша. Кількість відомих імен зашкалює, а до традиційних улюбленців приєдналися «віджаті» лауреати інших фестивалів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: