Втім, вже у чотири роки Ксав’є з’являється на екрані у рекламному ролику мережі аптек, а в п’ять – грає у серіалі. І з того часу перебування перед камерою – найприродніший для нього спосіб спілкування зі світом. Зйомка за зйомкою, канадські режисери наперебій запрошують Ксав’є у свої фільми. Та для нього це далеко не ознака успіху, скоріше – звичайна констатація того, що його бачать. Канадські глядачі із зацікавленням спостерігають за підлітком, який виносить на загал усі внутрішні переживання: від непорозуміння з ровесниками (Роджер Кантін «Таємна фортеця») до дослідження внутрішньої сексуальності (Етьєн Дероз’є «В дзеркалі літа»). Межа між Ксав’є-актором та Ксав’є-Ксав’є стирається настільки, що перегляд фільмів з ним у головній ролі все більше нагадує підглядання у замкову шпарину, і під час деяких сцен (як наприклад, у тій, де герой Ксав’є розстібає гудзики на сорочці сусідського хлопчика) рівень ніяковості сягає вершини. Та критики спостерігають за роботою актора ледь не зверхньо: «Він самозакоханий і невпевнений водночас. Парадокс не в таланті, а саме в цьому». У 16 Ксав’є кидає школу і вигадує власну систему освіти – за три роки він переглядає понад 2500 фільмів, які обирає хаотично. На знак вдячності – цитує улюблених режисерів у своїх фільмах. Так, сцена у барі з фільму «Том на фермі» – пряме посилання до «Сяйва» Стенлі Кубрика, а одяг, який розлітається у сцені фільму «І знову Лоранс» – реверанс у сторону Мікеланджело Антоніоні. У 17 Ксав’є береться за екранізацію свого сценарію. Напівавтобіографічний фільм «Я вбив свою маму» обіцяв стати різким, відвертим та експресивним: Ксав’є вклав у сценарій власний досвід камінг-ауту та стосунків з матір’ю. А те, що він зіграв головну роль, – додало фільму необхідного об’єму та фактури. Ксав’є ледве виповнилося 20, коли фільм отримав одразу три нагороди на Каннському фестивалі і з тих пір, здається, жоден матеріал про Долана у пресі не виходить без приписки «вундеркінд».