Корейський Спілберг
Пон Джун Хо разом із Паком Чханом Уком і Кімом Чжи Уном складають святу трійцю найбільш відомих і комерційно успішних корейських режисерів сьогодення, стиль котрих cформувався на межі дев’яностих і нульових. Їхнє покоління надихалося корейською класикою 60-х, зокрема фільмами Кім Кі Йона, в якого вони запозичили фройдистський фан-сервіс – сексуальні девіаціі та колективні фрустрації. З іншого боку, на режисерів неабияк вплинув Голлівуд із його чіткою жанровою ідентифікацією. Тож не дивно, що у 2012-13 рр. вся трійка ніби змовилась та випустила свої перші англомовні фільми – «Крізь сніг» (Пон Джун Хо), «Стокер» (Пак Чхан Ук), «Повернення героя» (Кім Чжи Ун).
Втім, західна аудиторія дізналася про Пона ще до його постапоколіптичної антиутопії.A саме у 2006-му, коли Джун Хо почав торувати собі шлях до головного конкурсу Каннського кінофестивалю, дебютувавши у паралельній програмі «Двотижневик режисерів» зі стрічкою «Хазяїн».
Мабуть, не останню роль у визнанні Джун Хо широким загалом зіграв Квентін Тарантіно. Вподобавши «Хазяіна», Квентін назвав корейського режисера «раннім Спілбергом», в роботах котрого вдало поєднуються авторське і жанрове кіно з його комічними та розважальними елементами. Однак Пону затісно в межах одного жанру, тож він міксує психологічні трилери з соціальними маніфестами («Спогади про вбивство»), горори з сімейними драмами та фантастикою («Хазяїн»), приправляючи все це добро політичним контекстом, з яким режисер знайомий ще з часів своєї активної участі у студентських рухах.
Окча
2017
Okja
режисер: Пон Чжун Хо
країна: США, Південна Корея
жанр: фантастика
у головних ролях: Ан Со-хьон, Тільда Свінтон, Джейк Джилленгол, Пол Дано, Лілі Колінз
Попри те, що стрічки Пона здебільшого не мають спільного сюжетного знаменнику, «Окча» все одно зберігає жанровий синкретизм і соціально-політичну сатиру попередніх робіт. Цього разу режисер завзято критикує eco un-friendly корпорації, а заразом – й усю споживацьку психологію сучасного суспільства, змушуючи глядача пережити екшн-стрибок з казкового дитинства у моторошну, почасти гротескну дорослість. Тож начувайтесь: не встигнете ви оговтатися від зворушливих пустощів корейської дівчинки Мічи та її фантастичної гігантської свинки Окчі, як ваше серце вже краятимуть сцени зґвалтування тварин та їх жорстоких вбивств на бойні. Всім цим звірячим Аушвіцом заправляє героїня Тільди Свінтон, карикатура на сучасних CEO Кремнієвоі долини, з невротичними стосунками із владною сестрою, яку грає….Тільда Свінтон. Хто пам’ятає перевтілення акторки у журналісток-близнючок з «Аве, Цезар» Коенів, погодиться, що спостерігати за її перфомансом – справжнє свято!
Що ж до радикальних захисників тварин і радикальних вегетаріанців, попереджаємо – буде боляче. І не так через кілограми свіжовипатраного м’яса у кадрі, як через кепкування Пона з незграбних еко-визволителів/терористів, котрих він оздоблює усіма існуючими кліше.
Та хоча пародія Джуна Хо на зелених і веганів виявляється не менш вдалою, аніж на корпоративну «етику», територія еко-кінематографу для режисера все ж лишається terra incognita, і сам він нічого нового не додає до її дослідження. Як і його конкурент у конкурсі, Корнель Мудруцо, Пон робить ставку на перевірені часом прийоми: бадьорий і зрозумілий сторітелінг, гостра соціальна тематика, атмосфера фантастичного, експресивний візуальний ряд, дивакуваті персонажі та врешті-решт – мила тваринка. Втім, хто ж відмовиться від такої суміші. Ми – точно ні!
Асоціативний ряд
Фільми Тіма Бертона
Якщо ви встигли скучити за фільмами Бертона на кшталт «Чарлі та шоколадна фабрика», «Окча» тимчасово вгамує нестачу. Хоча б завдяки операторській роботі Даріуса Гонджі, знаного за фільмами Міхаеля Ганеке, Вуді Аллена, Романа Полянського, та блазнюванню Джейка Джилленгола, що грає ексцентричного доктора Джонні Деппа, і загальному відчуттю дитячого свята для дорослих… принаймні, на початку. Втім, якщо ви прихильник ранніх робіт Бертона, «Окча» має всі шанси вас засмутити. Як і Тім у більш нових стрічках, Пон приділяє більше уваги екстер’єру свого фантасмагорічного світу, аніж його внутрішньому наповненню.
Музика Еміра Кустуріци
Пон Джун Хо ніколи не приховував своїх мультикультурних амбіцій, тож ви можете вельми здивуватися, зачувши щось на кшталт балканських мотивів у музичному супроводі «Окчі». «Циганська музика» більше личить стрічкам Еміра Кустуріци, аніж динамічним перегонам вулицями футуристичного Сеулу, але режисер не здається і обертає гротескний карнавал на проникливу драму – знову ж таки, не без участі аудіального ряду. Пригадуватимете ви The No Smoking Orchestra або ж ні, по перегляді «Окчі» отримаєте той самий дисонанс, що й від робіт Кустуріци тих часів, коли він іще не з’їхав з глузду.
Слід звіра
реж. Агнешка Голланд
Коли вже згадали про еко-кінематограф, гріх оминути учасника цьогорічного Берлінале – фільм «Слід» польської класикині, котру із «Окчею» єднає не лише радикальна любов до тварин, але й фемінистична тематика укупі з сюрреалістичними елементами. Сюрреалізм Голланд – побутовий і пост-радянський, Пону Джуну Хо ближчі візуальні рішення Мішеля Гондрі або вже згаданого Бертона, та говорять вони про вельми схожі речі, хоча й різною мовою. «Слід» виявляється маніфестом еко-тероризму, «Окча» ж може відвернути від м’яса на значний час (можливо, на все життя), при цьому обидва фільми на початку старанно приховують справжні наміри. Так, маніпуляція – але нехай, у такому дискурсі вона лиш на благо.
Лук'ян Галкін
Головний редактор Moviegram,
Виконавчий продюсер телеканалу «Культура»
ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…
…У ЗАЛІ, ЩО ПОВНА ХЕЙТЕРАМИ НЕТФЛІКСУ
Якщо на стильну заставку Каннського фестивалю аудиторія незмінно реагує оплесками, то лого Netflix одразу викликало колективне «бу» й спричинило галас, котрий не стих і після початку самої «Окчі»… та тривав, доки показ не було зупинено. Скидається на те, що Канни ненавидять Нетфлікс, еге ж? Окей, я й сам швиденько написав щось таке у твіттер. Насправді ж проблема виникла із технічними характеристиками: через специфічний формат верхня частина зображення проектувалася поза екраном. Західні медіа стверджують, що «буканням» аудиторія намагалася привернути увагу організаторів до негараздів – втім, після повторного запуску фільму лого стрімінгового сервісу все одно спровокувало обурення, яке повторилося й на показі «Історії сім’ї Мейровіц» Ноа Баумбаха. Отож, з одного боку, сови – як завжди, не те, чим видаються, з іншого ж – Нетфлікс відверто закликають або не оминати кінотеатрального прокату, або забиратися геть. Чим закінчиться специфічний конфлікт? Запасаємось поп-корном і слідкуємо.
[…] та милих драм. Його останній перед «Паразитами» фільм «Окча» викликав достатньо обговорень, щоб режисер зумів […]