Венесуельсько-іспанський режисер Андрес Дуке представив на цьогорічному ОМКФ і «Лістападі» свій фільм «Олег і рідкісні види мистецтва», документальну стрічку про геніального Каравайчука. Андрес розповів Moviegram про встановлення контакту із непростим героєм, власне бачення кіно та наступний фільм

Андрес Дуке родом з Венесуели, проте живе та працює в Іспанії. Його 13-та за ліком стрічка, документальний фільм «Олег та рідкісні види мистецтва», брала участь в документальному конкурсі Одеського кінофестивалю і нині була представлена у позаконкурсній програмі мінського «Лістападу». Картина Андреса Дуке отримала нагороду на фестивалі в Наваррі та неабияк привернула на ОМКФ увагу українських глядачів, серед яких була й Кіра Георгіївна Муратова.

«Олег та рідкісні види мистецтва» – яскравий та незвичайний фільм-портрет дивовижної людини, композитора та піаніста-віртуоза Олега Каравайчука. Олег народився в Києві, за своє життя написав музику для понад 150 фільмів (серед яких і роботи вже згаданої Муратової) та численних вистав, однак його концерти владою заборонялися. Каравайчук вів закритий спосіб життя. Через незвичайну поведінку, екстравагантну манеру спілкування й зовнішність в Петербурзі його почали називати «божевільним композитором». В останні роки основним напрямом роботи Каравайчука була імпровізація: він сідав за рояль та писав музику на ходу. Музикант пішов з життя нинішнього червня у віці 88 років.

Як режисер познайомився з Олегом Каравайчуком та його музикою, чому взявся робити про нього фільм та що в цій роботі було найскладнішим – читайте у нашій розмові.

02_oleg_karavaychuk_418_posta-magazine
Андрес Дуке

Андресе, в одному з інтерв’ю ви казали, що почули музику Олега Каравайчука в фільмі Кіри Муратової «Короткі зустрічі». Ви розумієтесь на музиці, захоплюєтесь нею? Що саме в композиціях Каравайчука зачепило особисто вас?

У дитинстві я вчився грати на скрипці впродовж семи років у консерваторії мого рідного Каракаса в Венесуелі. Музика змушує твій мозок проводити інакші зв’язки із реальністю, і я дуже вдячний моїм батькам за те, що вони відправили мене в музичну школу. Проте там мені не подобалися всі ці академічні правила, ця жахлива конкуренція між мною та іншими учнями. Може, мені чогось бракувало через те, що я знав – музика не стане справою мого життя.

Музика Каравайчука потрапила до мене випадково. В Барселоні була книгарня, де також продавалися музичні диски та фільми. Я знайшов там неофіційний диск, на якому було дещо із робіт Олега Миколайовича. Тоді я не знав, хто це. Але ця пісня… Яким людяним і вразливим вона мене зробила. Це була особлива композиція. Ви знаєте класичні мотиви Каравайчука, де все, що чуєте – це піаніно, яке звучить довершено. Ви можете слухати його і дихати… Вже пізніше, коли я дійшов до фільмів Муратової, я впізнав мелодію та композитора. А потім зустрівся з Каріною Караєвою (російська мистецтвознавиця – прим. ред.), яка розповіла мені про міф навколо Каравайчука, надіслала декілька відео, наприклад, «Руку Гоголя». Тоді я зрозумів, що хочу зустрітися з ним.

Наскільки ви знайомі із українським та радянським кіно тих часів? Яке враження воно на вас справило – наприклад, ті ж фільми Муратової, для яких писав музику Каравайчук, та Параджанова, з яким він товаришував?

Насправді я нічого не знаю про українське кіно. Я хотів би знати.  Але все, що спадає на думку, це Довженко, Параджанов, Шепітько, Бондарчук… З цих режисерів я майже все подивився. Україна – прекрасна земля, де змішалися різні культури. Що може бути кращим за «плавильний котел» різних відчуттів? Не дивно, що у вас стільки видатних митців.

Окремо хотів би сказати про Муратову. Адже вона якимось чином стала тією персоною, що змусила мене розібратися з різними трендами всередині радянської кіноіндустрії. Вона надала поняттю дисидентства нового значення. Але водночас в її фільмах це менш помітно, ніж у інших митців, які висловлювалися за допомогою символізму та алегорій. У неї ж було що сказати про емоції. А як ви знаєте, емоції дуже складно показати, бо їх природа дуже комплексна. Це дуже сміливо – і дуже прекрасно. Може, нам надто багато її належить, тож ми не усвідомлюємо усієї шани, на яку вона заслуговує.

Олегу Миколайовичу не сподобалося б, якби я його з кимось порівнював, але їх робота – це було прекрасне поєднання. Вони були людьми і митцями, але в першу чергу – саме людьми, це відчувається в творах обох. Можу лиш додати, що я вважаю їх дуже важливими авторами, бо вони обирали свободу – понад усе. Саме тому вони видаються такими, з ким важко зав’язати дружбу. Адже вони можуть вдарити в обличчя, якщо прийдеш до них із неправильними словами.  Це важко, але я справді розумію, через що їм довелося пройти.

Кадр із фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)
Кадр із фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)

Яке перше враження на вас справив Олег? Як воно змінювалося до кінця роботи над стрічкою – чи й дотепер?

Я витратив понад 20 днів на його пошуки у Петербурзі. Я познайомився із двома його друзями. Мені здається, вони зрозуміли, що я гарний хлопець, однак Олег Каравайчук все одно не хотів зі мною зустрітися. Одного разу Борис Алєксєєв зателефонував і сказав, що вони із Олегом зараз обоє в Москві, і я також був там. Ми вирішили влаштувати випадкову зустріч в парку Горького. Я пішов із Каріною (Караєвою – прим. ред.). Ми не помітили, що обоє були вбрані в синій колір. А от Олег глянув на нас і одразу сказав «Подивіться на них, який кольоровий збіг!». В іншому разі Олег навряд би заговорив зі мною, але цей випадок змінив його настрій, тож без жодних формальностей він запросив нас присісти на лавку і поговорити. Це його манера спілкування. Я ж тоді зрозумів, що це для мене буде визначним досвідом.

 

Олег здається дуже специфічною, незвичайною людиною, до такого героя фільму вкрай непросто знайти підхід. Як вам це вдалося? Поділіться, будь ласка, вашими знахідками.

Ви знаєте, Олег Миколайович – людина, яка любить бути почутою. Він говорить багато й кожна висловлена ним ідея народжує наступну і так далі. У цьому сенсі він був генієм. Він не лише гарний музичний виконавець, а й дивовижний філософ. Тобі потрібно багато часу, аби слухати його. Мені дуже сподобався цей досвід, бо я вчився будувати дивні взаємини із ним. Залишити позаду попередні уявлення та беззастережність. Просто насолоджуватися словами, які він передає через своє інтелектуальне дихання. Дихання, винайдене ним самим. Вам не потрібно навіть знати мову, аби насолоджуватися цим. Навіть просто дивитися на нього було класно. То ж чому не зробити фільм про Каравайчука та його передачу ідей тілом? Європейцям це може стати в пригоді.

Кадр зі зйомок фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)
Кадр зі зйомок фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)

Тож все це почалося тоді, по обіді в парку. Мені потрібно було навчитися зачаровувати його, а не переконувати. Нав’язування може бути страшним для такої душі. Але зачарування – це щось неминуче, бо це вияв любові та довіри.

Наприклад, одного разу Олег сказав мені не їхати до Комарово, де він мешкав у батьківському будинку, але я вирішив їхати попри його попередження. Він побачив мене і дуже розлютився, але якимось чином зрозумів – це був мій спосіб сказати йому, що я можу бути таким допитливим і зіпсованим, ніби якась дитина. Що я можу гратися, як дитина. Маю зазначити, що це доволі природня поведінка для мене. Я не примушував себе до чогось, чого б в іншому випадку не зробив. Він це відчув, бо ж потім зателефонував і сказав, що згоден зніматися в моєму фільмі. Те, що я вирішив показати йому свою внутрішню дитину, стало чесним способом знайти до нього підхід.

 

 У фільмі багато монологів Олега, знятих одним кадром. Разом із вами завжди був перекладач? Чи ви обговорювали із героєм питання, які піднімаються в фільмі, чи радше просто слухали його?

У цьому фільмі я переважно записував все, що міг. А коли монтував, зрозумів, як важливо було не різати. Монтувати було дуже складно. Зокрема з етичних причин – щоб не зробити якусь частину його міркувань вголос важливішою за іншу. А зйомки були дуже простими, ми погодили локації, і коли я знімав, він починав говорити про місце. В якийсь момент він забував про камеру, розслаблявся, починав імпровізувати щодо ідей, озвучених раніше. Це для мене буди визначні моменти, найвищі моменти божевілля. Для мене в цьому сенс фільму. Я не намагався зняти біографічний фільм.

Кадр із фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)
Кадр із фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)

Якщо ви подивитися мої попередні роботи, зокрема – портрети, ви зрозумієте, що й вони не мали класичного підходу. Однак переносять аудиторію в іншу реальність, інакший емоційний стан, який не мав нічого спільного з культурною ідентичністю чи політичними фактами. Вони також присутні, але не грають вагомої ролі. Так і в «Олегу й рідкісних видах мистецтва» важливішим було зробити видимою його власну поезію, що також виражалася рухами його тіла, музикою і промовами.

 

 Чи зацікавився Олег вашою особистістю? Чи стали ви друзями, чи хотіли ви бути його другом?

 Я думаю, що привернув його увагу наполегливістю. Тож він почав називати мене на ім’я, зацікавився моїми поглядами на життя. У нас могли бути дуже різні точки зору, але ми зійшлися на тому, що свобода є незаперечною для мистецтва. Ти просто не можеш дозволити своїй творчості бути в першу чергу комфортною для аудиторії.

Мистецтво існує для того, щоб ставити питання. Завжди. Мистецтво має порушувати закони твоїм найправдивішим, найбільш особистим методом. Мені здається, йому подобався той факт, що я розважався, знімаючи цей фільм, вигадував ігри для нас із ним, а не був суворим кінорежисером.

oleg4
Кадр із фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)

Що для вас було найскладнішим в роботі над цим фільмом-портретом? В чому сильні та слабкі сторони цього жанру, на ваш погляд?

Я маю вам сказати, що для мене не існує жанрів. Я проти них. Ми можемо говорити про форми кінематографу, і вже напевне слід говорити про кіно в цілому, а не про документальне чи художнє. Я таким чином це бачу. Кіно – це момент життя, який я вирішив зафіксувати. Кіно – це культура, всередині якої є багато людей, які, як я, роблять фільми про власні враження від цього світу. Люди, які позиціонують себе поза індустрією. Індустрія також є частиною цієї культури, але я не граю в цьому полі. Мені подобається триматися осторонь. Як це робив і Олег – все своє життя. Його життя для мене є прикладом.

 

Яким було враження Олега про фільм?

Він сказав мені: «Андресе, ти зробив ніжний, почуттєвий та ризикований фільм. Вагнер би пишався».

 

Як стрічку сприйняли в Каталонії та усій Іспанії – країні, де ви живете? Як відгукувалися критики?

На це мені важко відповісти, адже кожне «прочитання» фільму – це особисте враження. Я був здивований, адже я не роблю фільмів для великої аудиторії, а тут люди активно реагували. Звичайно, я вдячний за це. Моє бажання познайомитися з Олегом, думки про те, як показати його, використовуючи довгі послідовні кадри, дали людям можливість відчути, якою людиною був Олег, а не просто бути поінформованими про цю особистість, або про те, що глядачі мають про нього думати.

Кадр зі зйомок фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)
Кадр зі зйомок фільму «Олег та рідкісні види мистецтва» («Oleg and the Rare Arts», Андрес Дуке)

Я знаю, що Олег бував в Іспанії. Чи  посприяв ваш фільм популяризації його мистецтва, чи привернув увагу до його особистості? Чи хотіли ви своїм фільмом розповісти світові про його талант, чи радше просто зрозуміти цю конкретну людину?

В Іспанії Олег навіть почав співпрацювати з іспанським танцівником Хав’єром Мартіном. На жаль, це й проект не реалізувався. Однак я знаю, що Олегу подобалося, коли його робота потрапляла в інші види мистецтва.

Так, тепер у нас про Каравайчука знають значно більше, люди ним цікавляться. Ми любимо й поважаємо його в Іспанії. Та й в Росії поїздка Олега в Іспанію викликала гарну реакцію – люди знову звернули увагу на нього. Зараз вже навіть є Karavaichuk Foundation, створена задля збирання та промоції його творчості.

 

Ви знімали як документальні, так і художні фільми. Що вам зараз цікаво? Чи будете працювати над іншими портретами?

Мій наступний фільм знову буде чимось невеликим, особистим та поетичним. Можливо, це знову буде портрет, бо в ньому йтиметься про двох моїх друзів з Росії. Так, я знову хочу туди поїхати. Я почуваюся емоційно пов’язаним із цією культурою.

oleg-y-las-raras-artes-4
Олег Каравайчук

На головній: Андрес Дуке і Олег Каравайчук, Автор фото – Txisti (фестиваль Punto de Vista)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.