22 січня народилися аж троє культових режисерів: Девід Ворк Гріффіт, Сергій Ейзенштейн та Джим Джармуш. Ми спробували вибрати серед них улюбленого, але швидко відмовилися від цієї ідеї – натомість пригадали дещо про кожного з них.
Девід Ворк Гріффіт
(1875–1948)
Піонеру кінематографа Гріффіту ми зобов’язані чималою кількістю візуальних прийомів, що використовуються донині: наприклад, він був одним із перших, хто почав використовувати крупні плани задля особистісної характеристики персонажа. Також традиційно з Гріффітом пов’язують моду на хеппі-енди – до того чимось на кшталт хорошого тону в кіно вважався трагічний, або принаймні мінорний фінал. Та у найвідоміших картинах режисера, «Народження нації» (до речі, цього року вийде її ремейк-переосмислення) та «Нетерпимість», героїв наприкінці рятують від неминучої загибелі відважні визволителі, які встигають за мить до невиправного. Для такого прийому навіть існував спеціальний термін – «чудесне гріффітівське спасіння в останній момент».
Сергій Ейзенштейн
(1898–1948)
Про «Панцерника Потьомкіна» Сергія Ейзенштейна ми писали на честь 90-річного ювілею картини. До сказаного раніше додамо, що задля ефектної прем’єри у Великому Театрі режисер вдався до своєрідного трюку: на чорно-білій плівці вручну перефарбував у червоний колір прапор, що був піднятий над панцерником матросами-революціонерами. Думаєте, то був один нещасний кадр? На ейзенштейнову прикрість, ні: кадрів було аж 108, і ретушувати червоним їх довелось довгенько. Але враження, яке справила на глядачів ця маленька хитрість, перевершило всі очікування.
Джим Джармуш
(нар. 1953)
Мабуть, всі прихильники Джармуша чули, що проблеми з фінансуванням постійно супроводжують його картини. Але не всі пам’ятають, що режисер сам занапастив собі карму: свій дебютний фільм «Постійна відпустка» Джармуш зняв на грант, виділений йому для оплати навчання в кіношколі Нью-Йоркського університету. Грошей Джармуш не повернув, та й диплому зі зрозумілих причин тоді не отримав, і з тих часів фінансова скрута стала його вірним супутником. Зокрема, розпочати наступний фільм, «Дивніше, ніж в раю», Джармуш зміг тільки завдяки залишкам плівки, що були подаровані йому другом та вчителем Вімом Вендерсом. А коштів для своєї останньої картини «Виживуть тільки коханці» Джим шукав аж сім років!
2016-й став роком сакральних для Джармуша тем – поезії у «Патерсоні» та музики у «Gimme Danger». Сподіватимемося, що за цим своєрідним добрим знаменням не забариться і нова робота режисера. Адже, як доводить практика, Джармуша забагато не буває.
