Чому так легко закохатися у Грету Гервіг? Відповідь проста: її персонажі на екрані настільки емоційно заряджені та незграбні, що відразу знаходять відгук у серцях глядачів. Зрештою, всі ми так чи інакше потрапляли у ситуації, де незграбність була слоном у кімнаті. Так, Грета грала чимало ролей, у яких проявлялись й інші емоційні стани, однак режисери часто знаходять у ній кілька відтінків незграбності, у яких вона іноді навіть виходить переможцем. Хоча здається перемогти нікому не вдається. Гервіг робить з цього стану свою власну кіномову і по суті називає це «новою нормальністю». Це нормально спіткнутися і впасти на очах багатьох людей, але потрібно це робити з високо піднятою головою. Акторка кожним своїм перфоменсом доводить, що мріяти – це також нормально. Не варто підлаштовуватися під думки більшості, не варто йти на повідку трендів. Бути собою – ось нова нормальність. І навіть якщо кожен новий образ Грети критики будуть називати повтором старого, у ньому за бажанням можна відшукати новий відтінок незграбності. Гервіг вражає своїм різноманіттям, як Джек Ніколсон діапазоном вираження гніву та божевілля. Ми спробували поглянути на п’ять ролей акторки, в яких режисери побачили цю іскру різноманіття.
Френсіс Ха
Frances Ha, 2012, реж. Ной Баумбах
Роль: Френсіс
Найбільш відома роль Гервіг. З цього фільму можна було б малювати ікону для мілленіалів, настільки Грета майстерно втілила образ мрійливої дівчинки, яка насправді не може окреслити свою мрію. Вона постійно переміщується між дитячим та дорослим, але не може знайти себе. Світ занадто тісний, занадто дивний, аби в ньому могла існувати Френсіс. Та насправді саме ця роль знайшла найбільший відгук серед аудиторії, яка проголосила фільм Ноя Баумбаха культовим. Разом із режисером Грета співпрацювала неодноразово, і він щоразу знаходить їй роль настільки сильну, як і внутрішній світ акторки. Показовою сценою незграбності Френсіс стає похід за готівкою до банкомата, що перетворюється на Одіссею з присмаком поразки. Врешті-решт Фресіс Ха для глядача – це символ нового втраченого покоління, яке виросло з бажанням бути потрібними, але натомість не може знайти себе.
Пані Америка
Mistress America, 2015 рік, реж. Ной Баумбах
Роль: Брук
Ще одна стрічка Ноя Баумбаха, в якому Грета грає певною мірою протилежність Френсіс Ха. Впевнена ділова жінка Брук знайомить свою сестру з Нью-Йорком. Чи то краще сказати з багатим життям Нью-Йорку, адже для кожного це місто має інший вигляд. Звідки ж у такій ролі взятися незграбності? Персонаж Брук не вміє знаходити спільну мову з людьми. Так, вона не спілкується зверхньо з оточуючими, але натомість вона надягає маску відстороненості, якій аж ніяк не уникнути незграбності. Дивно це помічати, але змінилося навіть обличчя Гервіг з часів «Френсіс Ха» (а пройшло всього-на-всього три роки). Вона аж ніяк не стервозна бізнес-леді і викликає яке-не-яке співчуття від глядача, хоча, звісно, на це треба час. Баумбах поступово занурює аудиторію у її внутрішній стан та проблеми, з якими головна героїня не хоче ділитися. Режисер та акторка разом доводять, що стіна непорозумінь врешті-решт ламається у всіх. Головне – знайти в собі сили, аби не звести її знову.
Такса
Wiener-Dog, 2013 рік, реж. Тодд Солондз
Роль: Доун Вінер
Головний кіномізантроп США Тодд Солондз вкотре оспівує ганебність людського існування. Однак тепер він взявся за історію собаки, яка побувала у кількох хазяїв різного штибу паршивості. Однією з таких персонажів і стала Грета. Вона грає медсестру, яка доглядає за таксою та дала йому кумедне ім’я Какашка. Звати медсестру Доун Вінер (переклад з англ. буквально «захід такси» – прим.ред.) і вона подорожує з другом-наркоманом до його брата. Великі окуляри, розпущене рівне волосся та фірмова незграбність – все знаходиться при Греті. Однак з усіх персонажів «Такси» вона здається найдобрішою та наймилішою. Її наміри теж щирі і серед всього саркастичного мороку Солондза Доун вирізняється людяністю та емпатією. Режисер аж ніяк не жартує по-чорному над Доун, хоча і міг би, тому Вінер запам’ятовується завдяки своїй відкритості до людей. Цей гуманний підхід із зовнішністю Грети Гервіг цілком виправдовує себе.
Жінки XX століття
20th Century Women, 2016 рік, реж. Майк Міллс
Роль: Ебігейл Портер
Коли справа доходить до субкультури та фемінізму, то персонажу Грети навряд чи знайдеться рівня у цьому фільмі. Вона грає Ебігейл Портер, яка винаймає квартиру і заразом вчить хлопчика різноманітним премудростям дорослого життя. Хлопчик закохався у Джулі (Ель Фанінг), але йому важко знайти з нею спільну мову. Ебігейл стає наставником малого і, по суті, переймає на себе весь досвід попередніх ролей Грети Гервіг. Звісно, це не роль всього життя для акторки, але тут її вирізняє від інших робіт не лише колір волосся. Грета грає нонконформістку, яка має ціль, має план, але застрягла на півшляху до нього. Хочеться вболівати за Ебігейл, підтримувати її та взагалі обійняти зі словами «Все буде добре». Адже насправді буде, варто лише почекати.
Собачий острів
Роль: Трейсі Волкер
З усього собачого Всесвіту Веса Андерсона Греті дісталася роль не собаки. Вона зіграла дівчинку Трейсі Волкер, яка створює справжню революцію та бунт проти системи. У фільмі її небагато, але Андерсон наділяє її за ті кілька хвилин таким характером, що ця роль потрапляє у самісіньке серце. Веснянки, величезна пуш-зачіска та впевненість у власній нездоланності – з такими атрибутами Грета вривається у лялькову мультиплікацію і, звісно ж, перемагає. Незграбність полягає у тому, що вона всього лише маленька дівчинка і від реальних революційних настроїв її відділяє традиційний підлітковий пубертат. Тому й історія має якоюсь мірою іронічний характер. Однак варто пам’ятати: у Веса Андерсона головними завжди були діти, а не дорослі. То може Грета озвучувала зовсім не другорядну роль?
