За тиждень до релізу на Netflix з’являється таємничий постер та не менш таємничий тизер нового проєкту Пола Томаса Андерсона та Тома Йорка «Anima», який натякає на колаборацію режисера та співака навколо альбому останнього. Титр на початку тизеру небагатослівно говорить, що це буде one-reeler, тобто короткометражка (часто комедія чи мультфільм) довжиною 10-12 хвилин, яку полюбляли в епоху німого кіно. Натомість ми отримали цілих 15 хвилин вишуканого дійства з трьома новими піснями Тома Йорка. Хоча, як жартує сам Пол Томас Андерсон, це 12-хвилинна короткометражка з двохгодинними титрами.
Not the news
Кіно починається з обіцяної любові до німого кіно. У празькому метро заспані особи прямують у невідомому напрямку. Серед них і безіменний персонаж Тома Йорка, який також бореться з недосипом, але у цьому натовпі знаходить погляд дівчини зі скринькою. Її грає, власне, дівчина Йорка – італійська акторка Дайана Ронсіон. Під невпинний танцювальний трек герой Тома помічає, що жінка забула свою скриньку і намагається її повернути, але кілька обставин не дають йому досягнути своєї мети. Слова пісні лише підкреслюють його нову закоханість:
Who are these people?
I'm in black treacle
Cue sliding violins
In sympathy
На знімальному майданчику Андерсон робив вказівки для Тома: «Видай мені більше Бастера Кітона». Власне, щось подібне і вийшло. Експресивна манера Йорка рухатися та майстерно володіти своїм тілом проявляється не лише у цій роботі. Якщо принаймні раз бачили відеокліп на «Lotus Flower», вже знаєте, що фронтмен Radiohead здатен на більше. Головний герой, окрім очевидної паралелі з Кітоном, нагадує ще й ту саму білку з «Льодовикового періоду», яка полює за жолудем. Андерсон використовує шаблон boy meets girl недарма. За банальним сюжетом про миттєве кохання з першого погляду ховаються й улюблені сюжети Тома Йорка, про які поговоримо далі.
Traffic
Дія переноситься до величезних печер з відеоінсталяціями Таріка Баррі, який також вже працював з Йорком над «City Rats». Зйомки відбувалися у комуні на південному сході Франції Ле-Бо-де-Прованс. Головний герой губиться серед людей у джампсьютах без кольору, все ще намагається повернути загублену скриньку. Найулюбленішим серед обговорень у медіа стала фраза у пісні «Traffic» про фуагру, яка надходить до організму внутрішньо-крапельним шляхом. Така метафора про надмірність політичного булшіту не вперше зустрічається у треках Тома. Він часто говорить у своєму твіттері про засилля бовдурів у Великобританії і давно виступає проти «Брексіту».
Наприкінці виконання «Traffic» безіменний герой залишається наодинці з пошматованими заголовками старих газет, які роздуває вітер. Зрозуміло, що інформаційне засилля тривожить Тома не менше, ніж буденні клопоти. Втім, можливо це ще один гачок до теми забруднення навколишнього середовища. Як затятий антиглобаліст, він давно виступає проти СОТ, з 2005 року здійснює просвітницькі місії як член «Друзів Землі», а у 2017 році разом з Гансом Ціммером записав саундтрек до «Планети Землі: Голуба планета 2». Тому і летючі папірці, в яких зникає Том Йорк у фільмі, – це ніщо інше, як ще один заклик до свідомого користування дарами природи.
Dawn Chorus
Ми повертаємось у Прагу і, здається, прямуємо до одного з найбільш катарсичних моментів у творчості Тома Йорка. За словами Зейна Лоу, це той трек, який викидає тебе з турбот. Так, Dawn Chorus дійсно сконструйований таким чином, щоб повернути слухача до базового стану відкритих емоцій, своєрідного очищення від клопотів. Це новий маніфест співака, на зразок «True Love Waits». Та якщо Том із розумінням буддиста вчився терплячості у своїй ранніх треках, то нова пісня рухається у протилежному напрямку: хвилювання та заперечення нового способу життя.
Головний герой врешті-решт зустрічає своє кохання з вагону метро, але з боязливою обережністю ставиться до почуттів:
Please let me know
When you’ve had enough
Особливо сильно ці слова звучать у відео, адже Том говорить їх своїй справжній дівчині. Але до острахів співака нам вже не звикати. Андерсону залишається лише ловити цю ритмічність почуттів 65-мм IMAX камерою, яка нарешті рухає не лише головних героїв у правильному напрямку, але й емоції. Празький трамвайчик зупиняється у потрібному місці, неначе на замовлення головних героїв. Крізь мокрі камені продирається безіменний персонаж до яскравого світла, тримаючи за руку свою нову знахідку. Такі речі з’являється у відео скрізь. Камера неначе дихає враженнями та передчуттями великої краси. Відеоряд підсилюється повторюваним рефреном «If you could do it all again», натякаючи на циклічність пережитих один до одного симпатій. Той Йорк працює із сентенціями, які занадто крихкі, аби їх ніс у формі слів хтось інший.
Така ж ситуація відбувається і з Полом Томасом Андерсона, який органічно може накладати у своїх фільмах біблійні метафори на людську жадобу. Ба більше: Андерсон, як ніхто інший, знається на коханні, яке збиває з ніг. У своєму останньому фільмі воно навіть перетворилося на омлет з грибами, що послаблює ниций егоїзм персонажів, щоб вони змогли оперувати почуттями, а не логікою. Нехай «Anima» і здається занадто короткою, але третій акт ідеально лягає в історію швидкоплинного кохання, завершуючись хоровим співом ранкових пташок, що тінню пролітають по обличчю головного героя. Якщо це і був всього лише сон працьовитого робітника, який безкінечно губиться серед подібних собі у сомнамбулізмі, він був одним з найпрекрасніших досвідів у житті сінефіла. Тепер важко назвати творчості Тома Йорка і Пола Томаса Андерсона меланхолічними пережитками прекрасного, післясмаком турботи та емоційної прив’язаності. Вони нарешті розчинились у аудіовізуальній еклектиці і найближче підійшли до інтерпретації слів «Reckoner» від Radiohead:
