Скам‘яніле яйце
Öndög, реж. Ван Цюаньань
Суб‘єктивна камера репрезентує невидимого водія, що їде вночі монгольським степом. Раптом у світлі фар з‘являється мертва гола жінка. Вранці на місце злочину приїздить поліція, і молодий поліцай лишається на ніч поряд із тілом – стерегти покійну від вовків та інших обставин, що можуть завадити розслідуванню. З кволим пістолетом і браком досвіду у нього небагато шансів, тож старші колеги відправляють на допомогу скотарку з рушницею на прізвисько Динозавр. Направду, цей синопсис дає небагато уявлення про чудернацьку стрічку, реалії якої нарівно склалися з неприкрашеного побуту та міфології, що вкорінилась у безкраїх степах краще за інших його мешканців. Цивілізація дівається геть нетривким сном, коли розпалено багаття, до якого приходять вовки – погрітися або поїсти тих, хто розпалив вогонь. Мертвий вовк лежатиме поряд з мертвою людиною, а людське дитя у містичному просторі не надто відрізнятиметься від яйця динозавра, скам‘янілого, але, можливо, досі живого. Коли фольклор лягає в основу фільму, книги чи сучасних пісень, зазвичай автор стає посередником і таким собі «тлумачем сновидінь». Найбільша цінність драматургійно та візуально нерівного «Скам‘янілого яйця» якраз у тому, що китайський режисер Ван Цюньань непомітно відходить в бік та дозволяє монгольській етніці виливатися на великий екран напряму, без посередників. Отож є чимала ймовірність, що тихий сутінковий степ залишиться у вашій уяві значно довше за, здавалось би, яскравіші візуальні образи.
Антологія міста з привидами
Ghost town anthology, реж. Дені Коте
В автомобільній аварії помирає Сімон. Містечко, в якому він жив, нараховує всього 215 жителів. Тут всі одне одного знають, тому однаково оплакують померлого. Брат Сімона несподівано починає бачити привид свого родича. З цією появою з‘являються й інші примари, які турбують своєю присутністю все місто.
Зерниста 16мм плівка Дені Коте безжально фіксує холодну порожнечу містян. З їхнім емоційним занепадом вже важко сказати, хто тут привид, а хто ще дихає повітрям. Коли жителі бачать примар, то режисер не відмовляється від традиційних джамп-скерів, але «Антологія міста з привидами» – це все ж таки горор з повзучим страхом, а не з несподіваним переляком. Моторошні привиди лякають своєю присутністю, але разом з тим вселяють у головних героїв і меланхолійні настрої. Коте створив не просто місто, а цілий світ. Лише шкода, що скорбота персонажів цього вигаданого світу навряд чи знайде відгук у серцях глядачів: на екрані вона спрощена до механічності. При втраті емпатійного зв‘язку з глядачем Коте, на жаль, втрачає й будь-яку увагу над історією. Тому спробуйте при перегляді й самими не стати привидами цього кіно. Ризик вельми вірогідний.
Синоніми
Synonyms, реж. Надав Лапід
Йоав намагається позбутися своєї ізраїльської національності. Він проникає у парижську квартиру, де зустрічає Каролін та Еміля. Вони шукають йому роботу і легко приймають його безтурботний образ життя. А ось глядачу вже самому доведеться розібратися, чому Йоав відмовляється говорити на івриті.
Стрічка Лапіда – це складна головоломка, яку потрібно переварити з часом, адже кіно на перший погляд здається нерівним і хаотичним. Режисер присвятив кіно своїй матері, яка за сумісництвом працювала над монтажем стрічки, тому варто розуміти: цей хаос у епізодах не простий. Постійні зміни планів, від ручної камери до статичної – це власне свідомість головного героя Йоава, який відмовляється від коренів. За кожним кроком цього чоловіка стоїть свідома спроба стерти себе і стати французом. Працюючи над темою асиміляції мігрантів у Європі, яка лежить тут на поверхні, Надав Лапід повністю вимикає моралізаторські інтонації і вдається до постмодерністичної комедії. Спершу цей прийом лякає. Глядачі на прес-показі не завжди сміялися з влучних жартів, які передусім стосуються головного героя, але реагували на будь-які культурні закиди режисера. Наприклад, Лапід змушує пройти Йоава надскладне випробування – говорити івритом, працюючи порно-актором соло. Якщо Тома Мерсієра не визнають найкращим актором після цієї сцени, то хто взагалі заслуговує? Власне, культурні тригери впізнають і українці. В одному з епізодів викладач перериває дівчину, яка виконує гімн України, але змушує співати Марсельєзу кожного студента голосно та чітко. «Синоніми» складає враження кришталевої креативності і експериментів, що постійно видозмінюються, але не втрачають з фокусу головного героя. Не боїтеся комедійного розмаїття? Тоді ця історія про французького Лебовські для вас.
