Мистецтво потребує інклюзивності. Цьогоріч ми поступово почали відчувати суттєві зрушення у цій сфері в Україні. Так на музичний фестиваль Atlas Weekend у 2019 році долучили Ембер Ґелловей Ґальєго. Мешканка Техасу розробила систему на базі жестової мови, а також нової методики з мімікою та рухами, яка дозволяє людям із порушеннями слуху почути музику.
Та зрушення є не тільки в музичній сфері. У грудні в Києві відбувся «Єврофест: кіно для кожного» – фестиваль, основна тематика якого є саме інклюзивність. Зокрема й перегляду фільмів. За допомогою ініціативи «Доступне кіно» стрічки фестивалю демонструвалися з адаптованими субтитрами та тифлокоментарем (звукоописом) – так стрічки стали доступними для людей із порушеннями слуху та зору.
Після перегляду «Портрета жінки у вогні» поговорили з Вікторією Лучкою, співзасновницею «Доступного кіно», про важливість доступності фільмів та проблеми, які стали на шляху втілення проєкту.
інтерв'ю: Александр Дмитрук
текст: Анна Шакун
Про народження «Доступного кіно»
Усе почалося у 2015 році. Тоді був відзнятий фільм «Я Бачу» в рамках велопробігу «Бачу! Можу! Допоможу!». Стрічка показувала спільну подорож зрячих та незрячих людей на велосипедах-тандемах. Коли фільм уже відзняли, виникла потреба адаптувати кіно для незрячих людей. До цього процесу ми залучили Андрія Демчука, який захистив кандидатську дисертацію на тему тифлокоментування та розробив спеціальну програму, що допомагає у виготовленні тифлокоментарів. Тифлокоментар для «Я Бачу» став першим поштовхом, від якого почалася історія ініціативи.
Також вплинула особиста історія Юлії Сачук, співзасновниці «Доступного кіно». Її запросили на відкриття фестивалю Docudays UA як експертку, проте вона не могла подивитися фільм, через те, що погано бачить. Десь у цей момент ми зрозуміли, що тема доступності кіно в Україні досі не поширена, хоча міжнародна практика існує. Ми зрозуміли, що важливо робити кіно інклюзивним, адже це одне з культурних прав людини – дивитися фільми. Уже наступного 2018 року на Docudays ми зробили два перші доступні фільми в Україні: «Перша сотня» та «Віддалений гавкіт собак». Тоді ми вже розуміли що це потрібно робити на більш системних засадах.
горить вогонь
Про проблеми
Торік ми зробили звукоопис для фільму «DZIDZIO. Перший раз». Цей фільм першим отримав прокатне посвідчення для показів із тифлокоментарем та адаптованими субтитрами від моменту його прем’єри. Проблемою стало те, що насправді вдалося організувати всього кілька показів у Києві, Львові та Харкові. Усі інші сеанси в кінотеатрах так само лишались недоступними попри те, що тифлокоментар був і теоретично з ним уже можна було дивитися фільм. Головна проблема – недоступність самих кінозалів. У кінотеатрах для цього потрібно додаткове обладнання, а це додаткові витрати. Цю проблему потрібно було вирішувати – інакше скільки б звуккописів до фільмів ти не робив, усе одно фільми лишатимуться недоступними.
Ми почали шукати якесь технологічне рішення, вигідне для всіх сторін. І вже цього року фільм «Ціна правди» став повністю доступним для незрячих та людей із порушеннями слуху завдяки мобільним застосункам. Це перший в Україні фільм, який можна дивитися в будь-якому кінотеатрі, у будь-якому місті завдяки застосункам.
Найважчим у створенні доступного кіно є юридична складова. Це, зокрема, стосується фільмів виготовлених за кордоном, адже дистриб’ютори мають певні обмеження щодо роботи з матеріалами. Аби створити тифлокоментарі та адаптовані субтитри, нам потрібно отримати фільми за деякий час до показу, що ми оформляємо у відповідних договорах. Загалом, в Україні відсутня нормативна база, яка б регулювали питання доступності кіно. Тому це воля кожного творця фільму – робити чи не робити фільми доступними.
Також складно навчити незрячих та людей із порушеннями слуху ходити в кінотеатри. Для більшості з них це абсолютно нова опція, тому незрячі та люди з порушеннями слуху не розглядають її як потенційну можливість проведення свого вільного часу та дозвілля. Так само з іншими інноваціями, що приходять на ринок. Треба людей вчити, давати можливість спробувати – хтось один почне, а інші підхоплять.
Про готовність українського кінобізнесу
Наш кінобізнес цілком готовий для такого нововведення. Він розуміє, що доступність кіно відкриває двері для нової аудиторії – більше мільйона людей в Україні, які мають порушення зору чи слуху. Звісно, це приблизна статистика, але ми цими цифрами оперуємо.
«Планета кіно» взяли на себе ініціативу лобіювати та говорити з дистриб’юторами, щоби адаптовані субтитри показувалися на екрані в кінотеатрах під час усіх показів. Для людей із порушеннями слуху це було би найзручнішим рішенням. Не через смартфони та застосунок, а саме коли субтитри виводяться безпосередньо на екран. Так набагато легше співвідносити картинку й субтитри.
Для виробників це мова більше про соціальну відповідальність. Але ми не хочемо говорити про соціальну відповідальність бізнесу, оскільки доступність фільмів насправді не перебуває у сфері соціальної відповідальності. Просто будь-який твір має бути доступним для кожного. Відповідно, фільм як товар і як послуга має бути доступним.
ллє дощ
Як це працює
Звукоопис (або тифлокоментар) – це додаткова аудіодоріжка, на якій записується все те, що відбувається на екрані між діалогами та важливими звуками. Таким чином незряча людина може скласти враження про сам фільм. Для незрячих людей – це оптимальний варіант доступності фільмів. З власного досвіду, якщо закрити очі й просто слухати, то ти маєш змогу зрозуміти все, що відбувається.
У рамках «Єврофесту» така можливість була доступна лише у навушниках, які роздають при вході. Причина ще й у тому, що фільми показують іноземною мовою, а для незрячих людей потрібен обов’язковий дубляж, оскільки субтитри їм не зможуть допомогти в сприйнятті діалогів. Із навушників звучать дубляж і тифлокоментар.
Застосунки – це голландська розробка. А от звукоописи та адаптовані субтитри – це дуже кропіткий процес, у який залучено багато людей, зокрема й людей з порушеннями зору. Спочатку спеціальна людина передивляється фільм з технічного боку та визначає усі часові проміжки. Потім пишеться сам звукоопис. Існує багато правил щодо того, яким він має бути, щоб не заспойлерити фільм: наприклад, коли не можна називати імена. Потім відбувається залучення у процес незрячих людей. Тільки після цього відбувається запис тифлокоментаря, монтаж і все інше.
Ми виготовляємо як тифлокоментарі, так і адаптовані субтитри. Сьогодні (розмова відбулась після показу стрічки «Портрет дівчини у вогні» – прим. ред.), наприклад, на екрані були адаптовані субтитри. Тобто окрім діалогів, додають описи певних звуків: закриття дверей чи шуму вітру тощо. Люди не тільки бачать картинку, але й можуть сприймати додаткові пояснення для того, щоб скласти повніше враження про фільм.
Хочемо, щоби звукоописи й адаптовані субтитри впроваджувалися на одному рівні, щоби фільм міг мати обидва варіанти перегляду. Але насправді в кожному окремому випадку воно виходить по-різному. З нашого досвіду, наприклад, на Одеському кінофестивалі ми до одного фільму робили звукоопис, а до іншого – адаптовані субтитри. Тобто покази були не на 100% для всіх. Це було пов’язано з тим, що на фестивалях показують фільми мовою оригіналу. Ми робили тифлокоментар тільки до фільму, який був українською мовою «Мої думки тихі», а субтитри – до італійської комедії «Чоловік, який купив місяць».
Про реакцію
Для незрячих людей це цікавий досвід. Їм подобається те, що тепер можна прийти в кінотеатр і подивитися фільм. Сьогодні, наприклад, одна з незрячих глядачок вийшла усміхненою зі зали та сказала: «Ой ну цікавий-цікавий фільм». Тобто люди реагують не на тифлокоментар, а на фільм – діляться своїми враженнями саме про твір.
Багато хто каже, що для них це можливість нарешті піти в будь-який кінотеатр і подивитися фільм зі всіма й не шукати якийсь спеціальний показ. Для багатьох людей це також можливість бути в контексті того, що відбувається. Одна моя знайома з порушеннями слуху сказала: «Ну бляха-муха, усі навколо обговорювали “Джокера”. Але, я не чую, тому не могла піти в кінотеатр подивитися. Я випадаю з контексту».
Про доступність та плани на майбутнє
Із додатками «Earcatch» та «Subcatch» можна приходити до будь-якого кінотеатру. Проте до кожного конкретного фільму потрібно окремо виготовити адаптовані субтитри та тифлокоментар. Із фільмів, які зараз у кінотеатрах, так можна переглянути лише «Ціну правди». У майбутньому це буде також фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі». Там само у прокат мають вийти «Чемпіони» та «Портрет дівчини у вогні», які можна було переглянути в рамках «Єврофесту», а також «Вас не було на місці» Кена Лоуча, який демонструвався в рамках «Нового британського кіно». Це фільми, які дає в прокат Arthouse Traffic, і вони зацікавлені в доступності кіно.
Наразі ми працюємо над тим, щоби залучити якомога більше дистриб’юторів та виробників. Від FILM.UA Group отримали ініціативу зробити їхній фільм «Пульс», а також інші доступними. «Планета кіно» хоче зробити покази класики інклюзивними, але це поки лише проєкт.
Окрім кінотеатрів, інклюзивним так само стає телебачення. Вже в середині грудня запускається серіал «Відморожений» на телеканалі «1+1». Усі серії будуть доступними для незрячих людей, для них буде виготовлено звукоопис, яким можна буде скористатися через застосунок на телефоні. Тобто дивитися серіал можна буде по телевізору чи комп’ютеру, а звукоопис підключати через застосунок «Earcatch» на телефоні.
Як це ще працює
досвід Америки
Спеціальна людина сидить в окремій кімнаті кінотеатру та описує усе, що бачить на єкрані вживу.
Про підтримку держави та допомогу
Останні два роки фінансово нас підтримував «Український культурний фонд» в рамках своїх конкурсних програм. «УКФ» – це державна установа, і вони фінансують тих, хто подається до них на конкурс та виграє. Тому ми не можемо говорити про повноцінну підтримку з боку держави. Проте, якщо говорити про «Держкіно», для нас зараз важливо налагодити співпрацю. Щоб однією з умов виготовлення українського кіно з фінансуванням «Держкіно» стало створення тифлокоментаря та адаптованих субтитрів для незрячих та людей із порушеннями слуху. Створення українського кіно доступним відразу – наша наступна велика мрія, щоби з боку держави була зацікавленість у цьому. Ця практика є в Австрії, де діє правило: якщо фільм отримує фінансування від держави він має бути доступним для всіх. Для світу це не щось нове, це почали робити років 40 тому.
Наразі до нас звертаються фестивалі, для яких ми виробляємо звукоописи та адаптовані субтитри. Вони залучають фінансування від своїх донорів і спонсорів. Наприклад, як у випадку з «Єврофестом» чи Docudays. Вони звернулись до нас за виготовленням тифлокоментаря, а інклюзивні перегляди відбувались в рамках фестивалю. Часто це ініціатива конкретних виробників фільмів, які хочуть зробити своє кіно доступним. Тоді вони самі звертаються до нас за звукоописами та адаптованими субтитрами.
Долучитися до ініціативи може кожен. Волонтери нам найбільше потрібні для інформування людей довкола. У багатьох є незрячі друзі або знайомі з порушеннями слуху, будь-хто з кола спілкування. Разом іти дивитися фільми в кінотеатри – буде цікавий досвід для глядачів і підтримкою доступного кіно. Але, звичайно, найбільшою буде підтримка тих, хто виробляє кіно. Тобто взяти на себе ініціативу й сказати, що вони зацікавлені в тому, щоби їх фільми могли дивитися усі.
