Йоргос Лантімос
дата народження: 27 травня 1973 р.
Грецький режисер пише та фільмує казки про те, як калічить нас цей недосконалий світ
Йоргос Лантімос пройшов звичний шлях режисера у країнах з відсутньою кіноіндустрією. Греція – у їх числі. Спочатку він вивчав кіно- та телевізійне мистецтво у кіношколі Ставракоса в Афінах (місцевий КНУТКіТ імені Карпенко Карого). Потім були театральні постановки, кліпи, рекламні ролики та короткометражки. У 2004-му Йоргос взяв участь у створенні відкриття та закриття Олімпійських ігор в Афінах. Там він познайомився з Афіною Рахель Цангарі, яка стала його постійною партнеркою з фільмування та провідною зорею у світі кіно.
Афіна Рахель Цангарі на той час уже встигла підкорити Нью-Йорк та Техас. Після вивчення компаративного літературознавства, філософії та драматургії в Салоніках, вона вирушила до Нью-Йорку, де вивчала перформативні практики у Школі мистецтв Тіш. Далі Афіна вступила в Техаський університет на курс режисури, де познайомилася із Річардом Лінклейтером. Цангарі зіграла грецьку тітоньку в його ранній стрічці «Халявщик» (Slacker, 1991). Її дипломна робота – короткометражне науково-фантастичне роуд-муві «Повільна справа Ґоуінґ» («The Slow Business of Going») – була включена в постійну колекцію MoMa. А в 2004-му її вже знали як організаторку та кураторку міжнародного фестивалю короткометражних фільмів «Cinematexas», де вона співпрацювала з такими величинами кіно, як Джим Джармуш, Тодд Хейнс та Вернер Герцог.
У 2004 році Цангарі засновує в Афінах компанію «Haos Film», яка займається створенням фільмів від початку до постпродакшену. Вже у 2005 році вона продюсує перший повнометражний авторський фільм Лантімоса «Кінетта». Завдяки організаторському таланту Цангарі в Греції з’явився кінематографічний рух, який критики називають «новою грецькою хвилею». У неї здебільшого включають саму Цангарі, Лантімоса, Бабіса Макрідіса («L», 2012) та інших молодих режисерів. Втім, «Грецька Гертруда Стайн» відхрещується від таких гучних заяв. Вона стверджує, що ніякої «нової хвилі» не існує – просто молоді грецькі режисери тісно співпрацюють, продюсують та беруть участь у стрічках своїх колег. Звідси й виникає їхня стильова подібність.
Справжнього розквіту цей рух набуває, коли виходять три самобутні стрічки: «Ікло» (2009) та «Альпи» (2011) Лантімоса, а також «Аттенберг» (2010) Цангарі. Вони підкорюють топові фестивалі. «Ікло» отримує головний приз Каннського «Особливого погляду» (другого за значущістю конкурсу). «Альпи» та «Аттенберг» отримують нагороди Венеційського фестивалю за сценарій та за головну жіночу роль відповідно. Цангарі продюсує обидві стрічки Йоргоса, Лантімос грає другорядну роль в «Аттенберзі». Саме там він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Аріаною Лабед – акторкою, що зіграла головну роль та отримала за неї Кубок Вольпі у Венеції.
Йоргос знайшов партнерку не тільки у стосунках, а й на знімальному майданчику. Аріана Лабед знялася в «Альпах» та англомовному дебюті Лантімоса – «Лобстері». Варто визнати, що грецькі стрічки режисера тримаються на жіночих персонажах. Найяскравіші ролі зіграла Аггелікі Папоулья. Вона втілила старшу доньку, яка робить спробу втечі з-під батьківського диктату в «Іклі», а також медсестру, яка завзято береться замінити померлих родичів в «Альпах». У «Лобстері» вона грає Безсердечну.
Після переїзду подружньої пари Йоргоса та Аріани до Лондону в стрічках Лантімоса з’являються голлівудські зірки. Постійним актором британського періоду стає Колін Фаррелл, який грає головні ролі у «Лобстері» та «Вбивстві священного оленя». Певно, що він не встиг зголити вуса після «Справжнього детектива», тому у двох фільмах грека Колін так і залишився з ними. А у «Вбивстві священного оленя» ще й бороду відростив. Так грецький матріархат змінився на британський патріархат з Фарреллом на чолі – хоча й британські картини режисера зберігають гендерний баланс. У «Лобстері» Коліна врівноважує Рейчел Вайс, а у «Вбивстві священного оленя» – Ніколь Кідман.
фільмографія
2001 : Мій найкращий друг
2001 : Uranisco Disco
2005 : Кінета
2009 : Ікло
2011 : Альпи
2015 : Лобстер
2017 : Убивство священного оленя
2018 : Фаворитка
Більшість своїх нагород Лантімос отримав за сценарії. Разом зі своїм постійним співсценаристом Ефтімісом Філіппу вони вибудовують на екрані цілі світи. Вони підпорядковуються формальним та раціональним правилам і не залишають місця для емоцій та слабкостей. Однак у стрічках Лантімоса є простір для тілесності, особливо для незвичних її проявів. У «Кінетті» слідчий, його помічник-оператор та покоївка розігрують один за одним слідчі експерименти: душать один одного, борсаються на самотніх автостоянках. Відчайдушне повторення перетворює послідовність дій у чудернацький танець. В «Іклі» молодша донька починає лизати членів своєї сім’ї, виражаючи у не найбільш нагідній формі свою невивільнену сексуальну енергію.
У Лантімоса тілесність проявляють або занадто академічно – у спортивних іграх (мабуть, у грекові відгукується Олімпіада 2004), або зовсім недоладно. І це добре виражає реакцію тіла на сучасний світ з усіма його утисками і диктатом раціональності. Світ, який протистоїть людській натурі, задаючи свої правила гри, що не підходять під форму тіла чи під природний хід думання. Він ламає та калічить людей, змушуючи їх знаходити обхідні шляхи для розвитку. Лантімос і сам зіштовхнувся з цим світом, в якому він був режисером без кіно. І, здається, знайшов з нього вихід. Сподіваємося, що грек залишиться з цілими очима – адже нам потрібні зрячі режисери.
Вибрана фільмографія
2009
Kynodontas
жанр: драма
у головних ролях: Христос Стергіоглу, Мішель Веллі, Ангелікі Папуліа
Ікло
Літня пара з трьома дорослими дітьми живуть у будинку за містом. Маєток обгороджений високим парканом від зовнішнього світу так само, як і діти від навколишньої реальності. Більшість слів, яких навчили їх батьки мають відмінне значення від загальноприйнятого: зомбі – маленька жовта квітка, а вагіна – яскраве світло. Їх запевняють, що всі літаки, які вони бачать в небі – іграшкові, а за ворітьми на них чекає кровожерливий кіт. Татко вигадав історію про те, що як тільки у когось з дітей випаде ікло та відросте нове, той буде готовим вийти за межі батьківського гнізда.
«Ікло» – репрезентація маленької диктатури всередині сім’ї. Лантімос нагадує, що вона може супроводжуватися любов’ю чи вірою у власні хороші наміри, однак від того не втрачає свого руйнівного впливу на людину. А головне – суперечить законам природного розвитку. Вихід із цього антилюдського світу проходить через каліцтво, а можливо, і через смерть. Лантімос залишає нас у непевності.
2011
Alpeis
жанр: драма
у головних ролях: Аріана Лабед, Джонні Векріс, Аріс Серветаліс
Альпи
Група під кодовою назвою «Альпи» задумує стартап: замінювати собою померлих родичів чи близьких. Виходить абсурдно, неправдоподібно і дуже кумедно. Стрічку можна сприймати як чорну комедію або безпросвітну трагедію про самотність та смертність людини з її кволими спробами про це забути.
Лантімоса звинувачували у самоповторенні. Ймовірно, ще не встигли зрозуміти, що це його авторський стиль. Бо якщо в «Іклі» Лантімос оповідав історію сім’ї, то в «Альпах» він, схоже, вирішив порефлексувати над Грецією загалом. Спортзал, у кому вперше збирається група, натякає на Олімпіаду-2004, а серед померлих напрочуд багато спортсменів. Потуги групи «Альпи» замінити мертвих римуються зі спробами післякризової Греції відновити велич часів Олімпіади в Афінах. Вони так само претенсійні, смішні, невиправдані – а від того сумні.
2015
The Lobster
жанр: драма
у головних ролях: Колін Фаррелл, Рейчел Вайс, Леа Сейду
Лобстер
Недалеке майбутнє. У Місті живуть тільки пари. Всіх одинаків відправляють в Готель і дають 45 днів на те, щоб знайти другу половинку. Якщо не вдалося – перетворюють на тварин та відпускають у Ліс. Окрім них там живуть одинаки-бунтарі, які нехтують правилами Міста. Проте і у них є свої заборони – наприклад, вступати у стосунки з іншими одинаками. Після розлучення архітектор Девід починає з Готелю свою «мандрівку» інституціями цієї антиутопії.
«Лобстер» наслідує структуру «Ікла». Герой перебуває у світі абсурдних обмежень, з якого виривається, отримуючи не стільки необхідне, скільки символічне каліцтво. Лантімос причепурив старий сюжет та обрав безпрограшну тему стосунків, щоб додати романтичного серпанку. За це отримав другу номінацію на Оскар (перша була за «Ікло»). Що ж, Американська кіноакадемія любить ходити перевіреними шляхами. Можна трактувати «Лобстера» як оду вільним стосункам без навішування ярликів. Однак зиску небагато: серіал «Easy» вже спокійно розмірковує на тему відкритого шлюбу – ось де є нерв.
2017
The Killing of a Sacred Deer
жанр: драма
у головних ролях: Колін Фаррелл, Ніколь Кідман, Алісія Сільверстоун
Убивство священного оленя
У кардіохурірга Стівена підозрілі відносини з підлітком Мартіном. Виявляється, що вони пов’язані втратою. Розірвати цей зв’язок виявиться складним завданням. Доведеться прийняти соломонове рішення, бо розрубати гордіїв вузол не вийде.
Нарешті Лантімос звертається до грецької класики, переосмислюючи міф про Іфігенію. У ньому батько для успіху походу на Трою обіцяє принести в жертву Артеміді свою доньку Іфігенію. Богиня врятувала дівчинку, замінивши її на жертовнику ланню (мабуть, звідси і назва стрічки). Іфігенія після смерті відродилася як Геката – богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар.
У фільмі вчувається не тільки давньогрецька трагедія, а ще й старозавітне «око за око» та відголоски критики безвідповідальності буржуазного класу. Лантімос створив справдешній трилер, який з цьогорічних стрічок найбільше римується з «Мати!» Даррена Аронофскі.
[…] відстороненість дещо перегукується із почерком Йоргоса Лантімоса (та всією грецькою «новою хвилею»), а сам фільм своєю […]
[…] Тягар автора нести важко, особливо якщо доводиться відстоювати право на своє бачення у продюсерів і великих студій. Із деякими Ремсі не ладнає: спочатку не вийшло з екранізацією «Милих кісток» (продюсери захотіли точну адаптацію роману бестселера, яку врешті-решт зняв Пітер Джексон), потім конфлікт з продюсерами змусив шотландку покинути знімальний майданчик «Джейн бере зброю» в перший же день зйомок. Але саме безкомпромісність і неготовність займатися суто комерційними проектами виділяє Ремсі серед інших. Більшість її фільмів, включаючи «Тебе тут ніколи не було», – це адаптація (або навіть інтерпретація) літературної основи. Коротку історію Джонатана Еймса режисерка використовувала як підґрунтя, відмовившись від великої кількості… Читати далі »