З 2 листопада в українському прокаті йде психологічний трилер «Між нами» Соломії Томащук.
В основі напруженого сюжету фільму – аб’юзивні стосунки двох жінок, які стають заручницями випадкового вбивства. Незвичну для себе роль загадкової та маніпулятивної лікарки Ані зіграла культова акторка Ірма Вітовська. Її партнеркою стала Анастасія Пустовіт, яка втілила Сашу з травматичним та хаотичним життям. Ансамбль талановитих професіонал(-ок)ів, ідеально підібраних треків та неочікуваних поворотів сюжету тримає в напрузі та створює магічну, не притаманну українському кіно атмосферу.
Добором акторів та акторок до фільму займалася кастинг-директорка Тетяна Симон. Вона почала працювати у кастингу з 2017 року. Відтоді долучилася до проєктів «Вулкан», «Атлантида», «Клондайк» та інших. У «Між нами» Тетяні вдалося зрозуміти кожних персонажа/персонажку й знайти ідеальних кандидат(-ок)ів, що втілили їх на екрані.
Отже, як обирали акторів та акторок для втілення персонаж(-ок)ів у такій напруженій драмі? Чому в Україні так часто знімають акторів/акторок без професійної освіти? На ці (і не тільки) питання ми отримали відповіді від кастинг-директорки Тетяни Симон.
Жіночий каст у фільмі – чудовий, але не менш сильний і чоловічий. Як відбувалися прослуховування на ролі таких неоднозначних персонажів? І чи швидко ви відібрали акторів?
Кастинг тривав десь два місяці. Прослуховували стандартним для мене способом. Перша проба – інтерв’ю з актором, під час якого ми намагаємося зрозуміти його психотип як людини та чи сходиться він із персонажем. Інтерв’ю досить довге, може тривати й годину. Після нього ми даємо одинарну пробу, а коли вже краще познайомилися з актором, подивилися, як він проявляється в грі, – переходимо до етапу подвійних (парних) проб.
Інколи трапляється, що актор супер талановитий, здається, за всіма параметрами підходить на цю роль, але коли акторів ставиш у парі, – у них немає ніякого зв’язку. Вони не чують один одного не через те, що вони погані професіонали, а просто не сходяться. Таке стається досить часто, тому подвійні проби завжди є найдовшими й найважливішими, бо на них або щось відбудеться, або не відбудеться.
Стосовно чоловічих ролей, то ми досить довго шукали актора на роль Захара, якого зрештою зіграв Дмитро Сова («Черкаси»). Ще довше ми шукали актора на роль Паші, якого втілив Євген Єфремов («Клондайк»). Ми його пробували на зовсім іншого персонажа, потім Софія запропонувала йому зробити подвійну пробу в ролі Паші. Це теж така історія, як і з Ірмою Вітовською, тому що Євген має трохи іншу харизму, здавалося б, але він найкраще впорався із цією роллю. Я щаслива, що він мав поле для того, щоби проявитися.
Інколи трапляється, що актор супер талановитий, але коли акторів ставиш у парі, – у них немає ніякого зв’язку
Розкажіть про свій метод як кастинг-директорки.
У мене досить великий досвід у кастингу, і коли я починала, мені здавалося, що напрацювала метод і треба робити саме так і ніяк інакше. З часом прийшло розуміння: немає якогось одного рецепту для всіх фільмів, потрібно більше вслуховуватися в стрічку й розуміти, що їй потрібно. Інколи краще не давати сценарій, а давати вправи тут і зараз, дивитися на швидкість реакції актора, а в деяких випадках потрібно, щоб актор прочитав увесь сценарій.
З речей, які, напевно, схожі й залишаються з кастингу в кастинг – це інтерв’ю. Це завжди дуже показовий перший етап. Коли я їздила в інші міста для знайомства з актор(-к)ами, наприклад, Чернігів чи Херсон, було понад 40 актор(-ок)ів, яких я не знала й потрібно було зрозуміти які вони. Завдяки інтерв’ю я не раз помічала потенціал актор(-ок)ів, який, напевно, в іншому форматі не проявився б. Якщо людині під час інтерв’ю ставити нетипові питання та дати простір для рефлексії, то можна помітити, що людина із себе представляє, чим вона цікавиться.
У чому для вас відмінність роботи з професійними та непрофесійними актор(-к)ами?
Це залежить від самого фільму. Непрофесійних акторів/акторок у більшості випадків ми залучаємо тоді, коли їхній життєвий шлях більший за те, що ми знаємо. Коли ми працювали над стрічкою «Атлантида», я мало, що розуміла про ветеранів/ветеранок, про те, як вони проживали війну, повернення звідти. Їхній досвід був великим, наповненим купою нюансів, з купою суперечностей, а для мене, як для цивільної, це був дуже непізнаний світ, який я поважала, але знала про нього лише банальні речі.
Коли запрошуєш непрофесійних акторів/акторок, вони наповнюють історію собою та своїм досвідом. Непрофесійні актор/акторка не виростуть за один фільм до професійних, там усе одно є обмеження в акторських проявах.
Завжди усе залежить від того, який сценарій і що вимагається від актора. У випадку, коли ти досить впевнений у тому, що розповідаєш, то тоді краще взяти професійних акторів/акторок.
Коли запрошуєш непрофесійних акторів/акторок, вони наповнюють історію собою та своїм досвідом
Чому взагалі в сучасному українському авторському кіно так багато непрофесійних акторів/акторок? Із чим це пов’язано?
Є декілька причин. У нас не дуже багато акторів певних типажів і це пов’язано з історією України. Виникає проблема знайти акторів чоловіків віку 40–50 років, тому що в той момент, коли ці люди мали навчатися на акторському – була криза, були 90-ті та всім було не до акторства. Люди йшли з професії. Відповідно залишилися найвитриваліші, ті, які найбільше хотіли вкорінитися. Хибно вважати, що в нас немає акторів такого віку. Вони є, але інколи тобі потрібен дуже специфічний типаж і його просто немає, тому треба шукати серед не акторів.
Це проблема, яка може нас знову спіткати. Багато акторів зараз пішли воювати, частина перекваліфікувалася в інші професії для того, щоб вижити. Я їх розумію, я теж перекваліфікувалася і не займаюся більше кіно так, як до цього. Це все має свої наслідки. Інша проблема – дуже сильні обмеження кіно в бюджетах. Держкіно порізало бюджети на авторське кіно ще до повномасштабного вторгнення, замість цього чомусь дали кошти на серіали. Ми обмежені елементарно в ресурсах. Навіть були актори, які могли підійти, але їхні гонорари жодне кіно не може покрити.
Як би ви описали стосунки між кастинг-директором і режисером фільму?
Це один з основних етапів, коли ви домовляєтеся про співпрацю, адже в першу чергу ви працюєте з людиною, а вже далі з її здібностями та талантами. Один раз я мала досвід, коли в мене не склалися ці стосунки. Було погано й мені, і режисеру, ніхто не був задоволений співпрацею.
Це трохи схоже на подвійні проби: ви можете обидва бути крутими професіонал(-к)ами, просто розмовляєте різними мовами. Так у кіно в усьому: у стосунках між актор(-к)ами, у стосунках кастинг-директора з режисером/режисеркою, у стосунках між усією знімальною командою. Мені здається, команда й атмосфера всередині неї – це 50 % успіху. Коли ви на одній хвилі, ви не витрачаєте час на налагодження порозуміння, а навпаки вкладаєте цей час на пошуки чогось глибшого та цікавішого.
Як ваші стосунки склалися з режисеркою фільму «Між нами»?
Ми із Соломією навчалися разом на курсі в університеті Карпенка-Карого. Під час цього ми не сильно приятелювали, бо навчання в Карпенко — дуже токсичне середовище. Складно вижити після нього зі здоровою психікою, не зійти з розуму.
Але після навчання Соля запропонувала мені працювати на короткому метрі, потім запросила на повний, – і я щаслива цій співпраці. Працювати із Солею дійсно легко, ми багато років знаємо одна одну й досить швидко знаходили потрібні рішення.
Це трохи схоже на подвійні проби: ви можете обидва бути крутими професіонал(-к)ами, просто розмовляєте різними мовами
А чи бувало колись так, що ви відговорювали режисера від актора? У яких випадках?
Так, був один раз і це стосувалося складності комунікації з актором. Було зрозуміло, що знімальний процес буде дуже інтенсивний, а з актором дуже важко домовлятися, і треба багато часу для того, щоб актор почув, що ти хочеш від нього, прийняв і погодився це зробити. Це питання не про дискусії, а про те, що сам підхід був на спротив.
А ви б відмовляли від актора, який раніше працював із росією – до 24 лютого 2022 року? І взагалі, як ви думаєте, що нам робити з тими, хто одумався?
Ми не брали акторів, які знімалися до 24 лютого. Я ретельно переглядала досвід акторів/акторок і не раз таке було, що режисер хотів актора, я казала, що він, наприклад, грав у російському театрі у 2016 році й розмови про актора моментально закінчувалися. Я просто інформувала режисера й це вже було його рішення. Я щаслива, що мені жодного разу не трапилося, що комусь було на це все одно.
Я розумію, що всі можуть помилятися, але більшість акторів/акторок, які знімалися для росії, нападають у відповідь і захищаються тим, що всі так тоді робили. Дуже багато свідомих акторів/акторок після 2014 року не працювали для росії навіть у серіалах, які знімалися в Україні, – для них це було принципово. На заміну вони не мали роботи, дехто з них мусив таксувати, але гідність їм була важливішою, і мені – так само. Я краще буду цінувати тих акторів, які мали цей стрижень, які були свідомі з 14-го року, тому що вони теж платили свою ціну.
Ті люди, які знімалися в російських серіалах, вони ж теж мали свою вигоду, досить конкретну. Потрібно хоча б публічно це прокомунікувати, але вони цього не роблять.
Зараз багато акторів/акторок виїхали. Що це означає для кіноіндустрії в найближчій перспективі?
Виїхали не тільки актори/акторки, повиїжджало багато режисерок. Також багато акторів, режисерів монтажу, операторів, гаферів пішли воювати. Ті актори, які виїхали нелегально – це питання їх совісті.
Це все дійсно погано впливатиме на індустрію. Тут більше проблема в тому, що Держкіно є узурпованим правлінням Кудерчук, Рада [з державної підтримки кінематографії] є нелегітимною. Оприлюднили, що на наступний рік виділили, якщо не помиляюся, 650 мільйонів на кіноіндустрію, – велике питання, куди ці гроші підуть. Схоже на те, що вся ця нелегітимна влада просто розподілить кошти між наближеними, видавши лише 10 % комусь з авторського кіно, прикриваючись цим.
Дуже хотілося б ширшої підтримки від суспільства. Мої колеги і я зайняті документуванням війни. Так виходить, що ми маємо документувати війну, десь знаходити гроші на те, щоб жити й ще боротися з Колюбаєвим і Кудерчук та відстоювати Довженко-Центр. У мене велике питання до людей, які не є кіноіндустрією. Невже їм настільки все одно на те, як буде розвиватися кіно? Без підтримки ширшого кола ми не впораємося.
Ну й наостанок: а яка стрічка далася вам найважче?
Багато ресурсу я витратила на два фільми: «Вулкан» Романа Бондарчука й «Атлантида» Валентина Васяновича. «Вулкан» взагалі був моїм найпершим кінодосвідом, а «Атлантида» був другим повним метром, вони дуже різні. Я зробила багато роботи, фізично та емоційно в певні моменти було важко, але це найвагоміші мої досвіди, які сформували мене як частину кіноіндустрії.
