20 травня 2023 року на 76-му Каннському кінофестивалі відбулася світова прем’єра нової стрічки Мартіна Скорсезе «Вбивці квіткової повні». Фільм показали поза конкурсом. Як зазначив один із критиків у своєму огляді, якби стрічка була у конкурсі, то вона б не мала конкурентів.
Тож, за відгуками критиків, Скорсезе додав на поличку великого американського кіно ще один том. Проте, не менш вражаючою, ніж стрічка є історія, що лягла в її основу. Вона детально зібрана та майстерно описана у книзі Девіда Ґренна «Вбивці квіткової повні».
Всі відомі факти та деталі стосовно цього епіку зібрані нижче.
Першоджерело. Девід Ґренн і «Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР»
Девід Ґренн – американський письменник, журналіст, регулярний дописувач The New Yorker. У 2017 році вийшла друком книга Девіда «Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР» (Killers of the Flower Moon: The Osage Murders and the Birth of the FBI). Права на екранізацію були придбані студією Paramount ще за рік до релізу.
Це не перша книга автора, яку екранізували в Голлівуді. В тому ж самому 2017 році екрани побачила стрічка «Загублене місто Z» (жодних зв’язків чи прихованих конотацій пов’язаних з руснею), заснована на однойменній книзі автора, що була опублікована в 2009 році. В 2018 році виходять одразу два фільми, що базуються на однойменних статтях Ґренна з The New Yorker – The Old Man & the Gun («Старий та рушниця» – остання роль Роберта Редфорда) і Trial by Fire («Випробування вогнем»). І, нарешті, в 2023-му випускають картину «Вбивці квіткової повні». А далі ще планується серіал від Apple TV+ , заснований на книзі – The White Darkness («Біла темрява»).
Також в квітні 2023 року вийшла остання на даний момент книга автора – The Wager: A Tale of Shipwreck, Mutiny and Murder («Парі: історія про кораблетрощу, заколот та вбивство»), права на екранізацію якої ще в 2022 році дбайливо придбали Мартін Скорсезе та Леонардо Ді Капріо. Що тут скажеш, непересічний автор. Варто лише додати, що всі його книги – це нон-фікшн розслідування.
Про що ж йдеться в книзі «Вбивці квіткової повні»? З 1921 до 1924 року в Оклагомі стається серія загадкових вбивств і смертей індіанців племені Осейдж.
Осейджі – плем’я корінних американців, яких свого часу, як і решту індіанців, білі колонізатори виселили з їхніх земель в кам’янисту місцевість Оклагоми. Та здавалася білим «володарям» не багатою нічим. Проте, вони помилилися. Коли в ХХ столітті на землях Осейджів знайшли одні з найбільших в Сполучених Штатах родовищ нафти, члени та членкині племені стали найбагатшим народом у розрізі доходу на душу населення.
Завдяки кмітливості і, мабуть, надприродній чуйці тодішнього вождя Осейджів Джеймса Бігхарта, право на землю і, що важливо, всі її ресурси, ще раніше було закріплено за Осейджами. Ба більше, воно не могло бути проданим чи перейти у власність іншим чином, ніж успадкування. Проте, на той час діяли дійсно расистські закони, які визнавали індіанців не повністю дієздатними. Дієздатність вимірювалася кількістю індіанської крові в особи. Повнокровні індіанці фактично у своїх правах прирівнювалися до дітей. Тобто, вони не могли самостійно розпоряджатися власним майном, за них це мав робити білий розпорядник.
Тут і починається історія загадкових смертей індіанців племені Осейдж: деякі з них були застрелені пострілом в потилицю, деякі – отруєні, деякі – підірвані вночі у власній домівці. За офіційним звітом ФБР справа велася по 27 вбивствам, тоді як справжній рахунок жертв перевищував сотні та, ймовірно, й тисячі.
Окрім розпорядників, багато хто намагався заволодіти грошима Осейджів через одруження – білі чоловіки та жінки брали шлюб з індіанцями-осейджами переважно, щоб дістатися до їхніх статків. А потім чоловік чи дружина білого переселенця/білої переселенки несподівано починали страждати на так звану виснажливу хворобу, яка в тих краях зачепила виключно індіанське населення. Скільки білих розпорядників люб’язно пригощало своїх підопічних смертельною чаркою віскі, здобривши її перед тим отрутою? Точно не відомо, але загадкові смерті говорять самі за себе.
Коли смерті стали регулярними і, протягом відносно короткого періоду було здійснено одразу два дуже схожих вбивства, – пострілом в потилицю було вбито Анну Браун та Генрі Роун Хорса, – родичі загиблих почали наймати приватних детективів для пошуку винних, адже місцева влада не займалася справами мертвих індіанців/індіанок належним чином. Від детективів також не було багато користі, бо деякі з них, навпаки, намагалися заплутати слідство.
Зрештою, Племінна рада Осейджів звернулася до федерального уряду. У 1924 році за справу взялося Бюро розслідувань, яке згодом перетворилося на добре відоме Федеральне бюро розслідувань (ФБР). Тодішній очільник бюро Дж. Едгар Гувер доручив досвідченому техаському рейнджеру Тому Вайту очолити розслідування. Зібравши групу, Вайт вирушає в округ Осейдж встановлювати справедливість, до якої дуже далеко навіть в наші дні.
Ці злочини сталися понад століття тому, а дізналися ми про них зовсім недавно. І ми – це не тільки люди в Україні чи Європі, а навіть американці. Після широкого розголосу в роки розслідування та ще якийсь час згодом, період «правління терору» (reign of terror) стерся з пам’яті білих людей, які й були відповідальними за нього. Проте в пам’яті народу Осейдж ці жахливі сторінки історії закарбувалися назавжди. Так само, на щастя, збереглися матеріали справи в архівах ФБР. Все це дало змогу Девіду Ґренну зібрати кривавий літопис індіанських вбивств та донести його до нас.
А як власне сам автор зацікавився історією? За розповідями Ґренна про «правління терору» (цю назву використовують самі індіанці), він побіжно дізнався від знайомого історика. Потім Девід відвідав Національний музей Осейджів у місті Пах’юска. В музеї його зацікавило одне фото, точніше те, чого на фото не було. Девід роздивлявся світлину, де були разом Осейджі і білі поселенці та помітив, що це не все фото – частина знімка відсутня. Тоді він запитав у співробітниці музею, що зображено на тій частині світлини. Жінка спустилася в підвал музею та принесла фрагмент, якого бракувало. За її словами на цьому фрагменті був сам диявол, тобто, чоловік, який відповідальний за вбивства Осейджів.
Ґренна вразив той факт, що Осейджі ховають цю частину знімка не для того, щоб забути про страшну історію «правління террору», а тому що не можуть її забути, у той час як решта світу нічого про це не знає. Тоді автор розпочав подорож у світ Осейджів довжиною у п’ять років. Він студіював архіви та відстежував нащадків як жертв, так і зловмисників, щоб відтворити «захоплюючу правдиву історію жадібності, серійних вбивств і расової несправедливості, яка викриває надзвичайно тривожний епізод американської історії» (Джон Кракавер, автор бестселерів «Міссула» та «В розрідженому повітрі»). Врешті, спираючись на своє дослідження, в 2017 році Девід публікує книгу «Вбивці квіткової повні». Українське видання «Вбивць…» вийшло за рік.
Екранізація. Мартін Скорсезе
Чутки про участь режисера в адаптації «Вбивць квіткової повні» ширилися ще з 2017 року, а в 2019-му інформація офіційно підтвердилася. Тоді ж оголосили, що Роберт Де Ніро приєднається до проєкту.
У липні 2019 року в профілі режисера в Instagram з’явилося фото з підписом Location scouting та геотегом Osage. В той час на екрани, точніше на стримінг-платформі Netflix, виходить «Ірландець» Скорсезе. Це була історія про зникнення Джиммі Гоффи, адаптація нон-фікшну Чарлі Брандта I Heard You Paint Houses («Я чув, ти фарбуєш будинки»). Робота над екранізацією книги Ґренна почалася ще раніше – до виходу «Ірландця».
Для створення сценарію «Вбивць…» Скорсезе запрошує визнаного сценариста Еріка Рота («Форрест Ґамп», «Дюна»). Сам режисер також залучений у процес написання.
Проте, перед тим як вигукувати «Мотор!» чи навіть натискати на клавіші лептопа в програмі для написання сценаріїв, Мартін прагне отримати згоду та підтримку племені Осейдж. Тому режисер разом з Леонардо Ді Капріо, який зіграв головну роль і виступив виконавчим продюсером, вирушають на численні зустрічі зі спільнотою Осейджів та їхнім вождем Джофрі Стендінг Біра (Geoffrey Standing Bear).
З благословенням Осейджів, після довготривалого періоду пре-продакшену, суттєвих змін у сценарії, переїзду проєкту зі студії Paramount на Apple TV+ і першої хвилі COVID-19, фільм таки йде у виробництво. Знімання тривають у період з весни по осінь 2021 року. А вже в кінці 2022 року стає відомо, що прем’єра «Вбивць квіткової повні» відбудеться в травні 2023 року на Каннському кінофестивалі.
Скорсезе не обмежує себе та історію хронометражем, стрічка триває 3 години 26 хвилин. Для когось це може здатися задовго, але я залишу тут цитату режисера з його великого інтерв’ю виданню DEADLINE. Цитату, з якою погоджуюся на всі сто відсотків. Інтерв’юер запитав у режисера чи відчуває той тиск, враховуючи бюджет у 200 млн доларів, те, що студія Paramount залишила виробництво і хронометраж стрічки. Відповідь пана Скорсезе:
«Звичайно, так. Всі ризики присутні, насамперед стосовно показів у кінотеатрах. Але ризик зачіпає і хронометраж. Це – зобов’язання. Я знаю, що можу сидіти і дивитися фільм три чи чотири години в кінотеатрі, або, безсумнівно, п’ять-шість годин вдома. Тож, облиште. Я звертаюся до глядачів/глядачок, якщо, звісно, такі фільми мають свою аудиторію: “Прийміть це зобов’язання. Ваше життя може збагатитися. Це інший вид кінострічки. Я дійсно так вважаю. Що ж, я віддаю її вам, тож, візьміть на себе обов’язок піти в кінотеатр і подивитися її”. Провести вечір чи пообіддя з цією картиною, з цією історією, з цими людьми, з цим світом, який є відображенням світу, в якому ми зараз живемо, навіть більше, ніж ми можемо усвідомити».
Каст
З самого початку Леонардо Ді Капріо було обрано на роль такого собі «білого спасителя» – інспектора Бюро розслідувань Тома Вайта, якого Гувер призначив керувати розслідуванням вбивств Осейджів. Але маючи досить влади на майданчику, Лео висловлює занепокоєння, що в такому варіанті сценарію немає нічого нового, це просто детективна історія про білого рейнджера, який приходить і рятує всіх. Вестерн, як він є.
Ді Капріо хотів глибшої історії і пропонував перемістити фокус з героїчної фігури Тома Вайта на зовсім неоднозначного Ернеста Буркгарта, чоловіка багатої індіанки-осейдж Моллі Буркгарт (Лілі Гладстон – «Перша корова»), членкині родини якої гинуть одна за одною: спершу старшу сестру, Анну, знаходять з простреленою потилицею, потім помирає від виснаження, але ймовірніше від отруєння, її мати, згодом вночі вибухає будинок іншої сестри – Рити.
До того ж, за три роки до початку масових смертей Осейджів за загадкових обставин, ймовірно, теж від отруєння, померла ще одна сестра Моллі – Мінні. Стан здоров’я самої Моллі теж різко погіршується: жінка хворіє на цукровий діабет і постійно має приймати інсулін, але чомусь після ліків, які вона отримує виключно з рук коханого чоловіка, її стан тільки ускладнюється. Що це? Просто погана вдача, чорна мітка на родині, чи радше біла?
Леонардо Ді Капріо переконує Еріка Рота переписати сценарій, з акцентом не на лицарі в сяйних обладунках, а на амбівалентному Ернестові Буркгарті та його стосунках з дружиною-індіанкою Моллі і дядечком Вільямом Гейлом, якого на екрані втілює єдиний і неповторний Роберт Де Ніро. І це змінює все. З класичного вестерна, де хороші хлопці перемагають поганих, з детектива, який до кінця фільму тримає напругу в стилі whodunnit – до темної психологічної драми, або як кажуть у деяких відгуках twisted love story.
Така зміна перспективи не влаштовувала студію Paramount, тож ініціативу виробництва підхопила Apple TV+. Виробництво фільму Мартіна Скорсезе знову, після «Ірландця», переходить до стримінгової платформи, яка не боїться похмурішої історії, хоча, здавалося, куди вже похмуріше, ніж задокументована реальність. І тут можна було б почати хвилюватися, що ми знову не побачимо фільм Скорсезе на великих екранах та, на щастя, студія Paramount зберегла за собою право дистрибуції стрічки у кінотеатрах.
Отже, Леонардо Ді Капріо обирає шлях антигероя, а роль Тома Вайта дістається Джессі Племонсу («У руках пса»). Том Вайт більше не є ключовою фігурою екранізації, він перетворюється на призначеного героя (поняття, яке використовують стосовно персонажа, який попри те що його зображують героєм, не робить нічого героїчного). Варто додати, що в наш час цілком логічно не глорифікувати в історії про утиски корінного населення білого рейнджера, адже якби білі колонізатори спершу не прийшли на ці землі, таких страшних подій не сталося б.
Роберт Де Ніро грає дядька Ернеста Буркгарта – Вільяма Гейла. Це багатий селф-мейд фермер, який починав звичайним погоничем худоби, а згодом став одним з найвпливовіших фермерів округу та самопроголошеним Королем осейджиських пагорбів. Вільям Гейл був розпорядником майна багатьох індіанців племені та мав з ними гарні стосунки. Він казав, що Осейджі для нього як діти і він же влаштував одруження свого племінника з Моллі. Роберт Де Ніро не просив сценариста вносити зміни, як це зробив Леонардо, а просто намагався зрозуміти свого персонажа. Хоча, як він зазначив на прес-конференції після прем’єри, йому ніяк не вдається осягнути цього соціопата, але водночас його потрібно було грати так, щоб зачаровувати, адже таким був Вільям Гейл.
Головну жіночу роль, Моллі Буркгарт, отримала Лілі Гладстон. Актриса індіанського походження (Blackfeet і Nimíipuu). Скорсезе помітив її у фільмі «Декілька жінок» (реж. Келлі Райкарт). Готуючись до ролі, Лілі спиралася не тільки на роботу Ґренна, вона також згадує книгу A Pipe for February («Трубка на лютий») осейджського письменника Чарльза Ред Корна. Це роман в якому період «правління террору» подається з точки зору Осейджів, зосереджуючись на тому, що ці люди переживали та як наростало їхнє відчуття параної.
Деякі епізоди з цього роману не тільки надихали Лілі в пошуках її персонажки, а й увійшли до фільму. Наприклад, перша сцена родом саме з A Pipe for February. Також Лілі Гладстон згадує історію про Осейджів, яку їй розповідав батько. Кажуть, що Осейджі купивши новенький ролс-ройс їздили на ньому поки в автівці не закінчувалось пальне, а потім ішли і купували новий ролс-ройс. Це може звучати комічно, як історія про те, якими марнотратними і дійсно некомпетентними були Осейджі. Але насправді це історія про те, що в час коли автівки тільки почали з’являтися, не звиклі до цього виду транспорту індіанці могли просто не знати, що потрібно залити пальне в бак, а не купувати нову машину. Ніхто з білих людей їм цього не казав, адже їм було вигідно щоразу продавати новенький ролс-ройс. В той час також був поширений так званий «податок Осейджів», що означав завищені ціни на будь-які товари для членів племені.
Критики відзначають роль Лілі Гладстон, зазначаючи, що вона краде кожну сцену в якій з’являється. Як і Моллі в реальному житті, Лілі є серцем всієї історії.
Серед касту також бачимо Брендана Фрейзера («Кит»), який нещодавно тріумфально повернувся на екрани, Джека Вайта (вокаліст White Stripes), кантрі співаків Джейсона Ісбелла та Стерджілла Сімпсона, Джона Літгоу («Інтерстеллар») та багато акторів індіанців – Танту Кардінал («Той, що танцює з вовками»), Кара Джейд Майєрс («Хлопці з Джерсі»), Жене Коллінз (Fukry), Джилліан Діон («Останнє коло»), Вільям Белло («Непрощенна») та ін.
Команда
Як відомо, магію на екрані створюють не лише актори. Люди по той бік камери – не менш важливі. Тож поговоримо про тих, хто часто залишається в тіні зірок екрану.
Все починається зі сценарія. «Вбивці квіткової повні» – перша співпраця Мартіна Скорсезе з визнаним сценаристом Еріком Ротом. В інтерв’ю Гільдії сценаристів у 2020 році Ерік Рот згадує, що працював над розробкою історії 4–5 років. Спочатку сценарист написав досить пряму адаптацію книги з детективом Томом Вайтом у центрі, але коли початок знімань відклали через пандемію COVID-19, Рот через сумніви Скорсезе і Ді Капріо переписав історію повністю і, здається, картині це зовсім не завадило.
Декорації, простір в якому актори живуть і в який вдихають життя – дуже важлива складова, особливо історичних фільмів. Художник-постановник багато в чому вибудовує атмосферу стрічки. «Вбивці квіткової повні» стали першою співпрацею Мартіна Скорсезе та художника-постановника Джека Фіска. Майстерність Фіска наповнює деталями знімальні майданчики фільмів «Легенда Г’ю Гласса» (реж. Алехандро Гонсалес Іньярріту), «Майстер» та «Нафта» (реж. Пол Томас Андерсон), «Пустки» (Терренс Малік). Оскільки Мартін Скорсезе хотів знімати саме на натурі в окрузі Осейдж, а не в павільйоні, Джек Фіск збудував ціле містечко в Техаській пустелі. Подібний досвід Фіск вже мав працюючи над «Нафтою» та «Легендою Г’ю Гласса».
Мартін Скорсезе продовжує свою співпрацю з оператором-постановником Родріго Прієто («Вовк з Волл-стріт», «Прослуховування», «Вініл», «Мовчання» та «Ірландець»). Суб’єктивна камера – метод, який використовує Родріго. Йому важливо візуальними засобами розкрити персонажа/персонажку та його/її стан. Прієто надихають мистецтво та фото – зі знімків він бере ідеї стосовно світла, композиції кадру. «Вбивці квіткової повні» Родріго знімав використовуючи стриману кольорову гаму, попелясто-коричневі і відтінки сепії, притаманні жанру та часу.
Режисерка-монтажу – незмінна Тельма Шунмейкер, яка монтувала мало не кожен фільм режисера. Загалом їхній творчий тандем триває вже понад 50 років. Як каже сама Тельма, монтуючи фільми вони з Марті відходять від голлівудських вилизаних технік, надають перевагу сирішому зображенню. Часом, це означає включити у фінальний монтаж кадри, від яких інші кінематографісти відмовились би, часом, це – залишити довгі паузи, які інші вирізали б заради динаміки. Але Тельма розуміє цінність таких пауз в акторській грі.
Музичним наповненням у фільмі опікувався Роббі Робертсон, який, на жаль, помер в серпні 2023 не дочекавшись виходу фільму на широкі екрани. Для композитора це теж була далеко не перша співпраця зі Скорсезе. Музика завжди була важливою складовою стрічок режисера. Вдало підібраний гіт чи створена композитором звукова доріжка безпомилково збагачує візуальну складову та як по нотах потрапляє в таймінг сцен режисера. Відомо, що Мартін вписує конкретні музичні твори ще на стадії роботи над сценарієм.
Стосовно музичного оформлення «Вбивці квіткової повні» ще з перших відгуків бачимо, що саундтрек створений Робертсоном слугує ідеальною рамкою історії. Він наростає та спадає в такт темпу картини, використовує блюзові мотиви та повторювані ритми, що натякають на ударні інструменти, вкорінені в музичних традиціях індіанців.
Осейджі
Починаючи роботу над стрічкою, Мартін Скорсезе хотів знати про Осейджів все та отримати їхні згоду і підтримку. Регулярні зустрічі і консультації з представниками племені були великою частиною процесу. Багато Осейджів були запрошені в якості акторів масових сцен. Фільмування відбувалися на локаціях округу Осейдж. На майданчику були присутні Посол племені Осейдж у справах кіно Чад Ренфро та Секретар у справах мови, культури та освіти Осейджів Вен Бігхорс, який був мовним координатором та допомагав акторам з осейджською вимовою.
Не в останню чергу зустрічі з общиною Осейджів повпливали і на зміну перспективи стрічки, адже багато хто з них добре знали історію Ернеста і Моллі. Слухаючи їх, режисер побачив, що це – не просто кримінальна драма, а історія про співучасть у злочині. Заглиблюючись далі і далі в дослідження, Скорсезе зрозумів, що тут йдеться радше не про те, хто це зробив, а про те, хто цього не робив.
На прес-конференції після прем’єри в Каннах, вождь Джоффрі Стендінг Бір поділився радістю від того, що багато Осейджів отримали можливість працювати не тільки в кадрі, а й за ним, отримуючи безцінний досвід від професіоналів такого високого рівня.
