Не кожен фільм навіть великого дистриб’ютора має шанс дістатися до всіх міст України. Годі говорити і про рідкісне авторське кіно, тим більше – документальне. Ініціатива кінофестивалю Lampa.doc знищує кордони і робить кіно ближчим не лише завдяки тому, що подорожує містами України і безкоштовно показує кіно всім бажаючим. Кіно у програмі Lampa.doc транслює відчуття тактильності. Воно знаходиться надзвичайно близько і звучить досить гучно, щоб про нього почули. Першим містом у 2018 році стало Запоріжжя і, здається, нема кращої локації для показів кіно, аніж Хортиця, яка робить всі перегляди більш вражаючими. Так, показувати кіно на відкритих майданчиках – це вже не нова традиція, та кінофестиваль подорожує різними містами із населенням менше мільйона, аби довести просту максиму: фільми можна дивитися будь-які і будь-де. Якщо не були в Запоріжжі, зловити якісне кіно можна в Бердянську, Краматорську, Червонограді, Ужгороді, Луцьку, Житомирі, Умані та Кропивницькому. Ми переглянули всю програму фестивалю і ділимося враженнями про нові українські та польські стрічки.
Свій голос
реж. Сергій Маслобойщиков
Стрічка Сергія Маслобойщикова – найдовша серед усієї програми фестивалю і одна з тих, яка найбільше ламає невидиму межу між документальним та художнім кіно. У фільмі йдеться про хор «Щедрика», його історію та учасників. Режисер демонструє репетиції колективу та виступи, бере інтерв’ю в Ірини Сабліної – диригентки, яка мала вплив не лише всередині колективу, але й на їхнє життя загалом. Час від часу камера повертається до наймолодших хористів, які не уявляють себе без співів. «Свій голос» – це справді лампове та світле кіно про те, що у творчості кожен мусить не зраджувати своїм ідеалам та принципам. Маслобойщиков подає цю ідею без зайвої патетики та моралі, вельми відкрито та щиро. Тому якщо шукаєте натхнення, то рекомендуємо не пропускати цю стрічку.
Від колеса
реж. Андрій Дзюня
Студенти КПІ згуртувалися, аби зробити справжній болід для «Формули-1» – щоправда, студентської. Фінансування годі і чекати, строки піджимають молодь працювати швидше та якісніше, але часу повністю втілити задумане геть нема. 15-хвилинна короткометражка досить компактно розповідає історію злетів та падінь однієї команди, яка «горить» своїм проектом. Режисер Андрій Дзюня наприкінці робить вельми оптимістичні висновки, адже непомітно в Україні з’явилася низка молодих інженерів, які можуть втерти носа професіоналам. Чудовий привід для гордості новим поколінням українців.
Щоденник подорожі
реж. Пьотр Сташік
Відвідини
реж. Матей Бобрик
11-хвилинна короткометражка показує нестерпне чекання жителів притулку, які нудьгують та готуються до візиту. Навколо притулку розкинувся густий ліс, але мальовничі краєвиди аж ніяк не впливають на настрій мешканців притулку. Одного чоловіка голять, інший просто знервовано та повільно випалює цигарку, у кімнаті для відвідин жінка хаотично шукає бодай якісь телеканали, які працюють. Власне шість днів нудьги стають шістьма днями очікування неділі, коли до цих чоловіків нарешті прийдуть їхні друзі та родичі. Дещо сумний настрій фільму загалом не змінюється під час всього хронометражу, але це цікавий спосіб зазирнути за двері, які раніше були недоступні людському оку (в тому числі друзям та родичам мешканців притулку).
Діорама
реж. Зоя Лактіонова, Тетяна Корнєєва
«Діорама» – невеличка замальовка про місто Маріуполь та час, який невловимо тут зупинився. Час противиться змінам сонним настроєм, який оповив піщаний берег біля моря. Закадровий голос меланхолійно розповідає про окремі заміновані ділянки та небезпеку, яка чигає на кожному кроці. І ця розповідь вельми дисонує з побаченим у фільмі, адже кадр демонструє застиглий рух, повну зупинку всього живого. Часом лише вітер нагадує, що ми дивимось кіно, а не набір чудових картин, зроблених в Маріуполі.
Головна роль
реж. Сергій Буковський
Одним з найбільших випробувань для кінематографіста – це зйомки рідних, адже відразу вмикається суб’єктивним і лишитися чесним вдається вкрай рідко. Та Сергій Буковський має іще складніше завдання, бо його мама – природжена акторка. І тому кожен кадр з нею неминуче стає постановочним, навіть якщо це не зовсім знімальний майданчик і мама не грає головну роль. Виникає такий собі комічний ефект, у якому Буковський просить маму «вимкнути МХАТ» і часом його експеримент дійсно спрацьовує. «Головна роль» – відвертий та щирий портрет батьків Сергія, а материне акторство стає невід’ємним атрибутом інтонації та життєвого досвіду режисера. Надзвичайно легка та іронічна стрічка, яку потрібно подивитися всім, хто полюбляє злам четвертої стіни.
Чужинець на моїй канапі
реж. Гжегож Бжозовський
Каучсьорфінг – справа тонка: новоприбулі гості можуть легко не сподобатися стороні, що їх приймає. Втім, у фільмі Гжегожа Бжозовського відсутня ця негативна інтонація. Натомість, у стрічці йдеться про кількох людей з Варшави, які радо вітають у себе гостей з різних міст, країн та культур. Це знайомство стає подеколи вирішальним у їхньому світогляді, адже обмежений кругозір розширюється в рази завдяки новим знайомствам. Найбільш показовим з цих історій є сюжет про польського дідуся-інженера, який завдяки каучсьорфінгу зустрів молодого німця, і разом вони втілюють свою для когось забуту, а для когось – нову мрію. Чужинець на своїй канапі перетворюється на найріднішу людину, і Бжозовський знімає найсвітлішу частину знайомства двох різних культур, що поволі пізнають один одного і знаходять порозуміння.
На Великдень
реж. Світлана Григоренко
Наша редакція жартома називає стрічку «Обережно, тригери», адже у ній йдеться про вельми делікатну тему – мати просить свою доньку піти в церкву на Великдень, а вона у свою чергу намагається довести їй, що не потребує цього. Власне конфлікт поколінь виникає та розвивається через телефонну розмову, зафільмовану одним кадром, і в цьому прийомі є неабияка чеснота адже глядач не відволікається на зайві речі, тож на території побутової драми задокументована розмова спрацьовує не гірше за художнє кіно.
Явних проявів немає
реж. Світлана Григоренко
Оксана Якубова – замісник командира батальйона. Повернувшись з фронту, вона проходила реабілітацію від посттравматичного синдрому, і документальний фільм Аліни Горлової має терапевтичний ефект, як для неї, так і для глядача. З перших кадрів «Явних проявів немає» видається тактильним досвідом: звук та зображення працюють для того, щоб занурити аудиторію у стан головної героїні, не піддаючись жодним спокусам впасти у банальність. ПТСР – серйозна тема, яку не часто піднімають у кіно, і стрічка – відверта розмова на цю тему. Найбільш сильним моментом фільму стає проїзд пані Оксани через київське метро, яке у її уявленні скидається чи то на пекло, чи принаймні на шлях до нього. З її переживаннями та постійними стресами глядач неминуче буде вболівати за видужання та дізнається більше про посттравматичний синдром і українські реалії, у яких з ним борються. Прем’єра фільму відбулася на київському DocuDays, де він отримав нагороду в номінації Docu\Права, і наразі подивитися стрічку можна лише на Lampa.doc.
Полонез
реж. Агнєшка Елбановська
Ця короткометражка відразу задає тон та інтонацію всьому фільму – чоловік в автомобілі радісно кричить про патріотизм, дівчина на вулиці запрошує трохи переляканих людей на конкурс. На конкурсі виступають діти: співають, танцюють та розповідають вірші. Вся ця самодіяльність здається майже нормальною, але у фільмі Елбановської документальність подій ламається через іронічну демонстрацію конкурсу, адже йдеться про пафос та патріотизм. «Де Польща?» – запитується одна з членів журі у маленького хлопчика із задніх рядів. «У моєму серці», – підказують йому і він повторює за підказкою. «Правильно, Польща знаходиться у серці», – говорить жінка з журі і блаженно видихає радість з посмішкою. Ця показовість не дає повністю повірити у побачене, але будьте певні, режисерка Елбановська не обманює свого глядача. Ба більше, конкурс – справжній, і хто з нього вийде найбільшим патріотом, а хто переможцем – дивіться у «Полонезі».
Шматочок літа
реж. Марта Мінорович
У своєму інтерв’ю режисерка Марта Мінорович розповідає, що «Шматочок літа» – це фільм про єднання з природою, але за 24 хвилини він розповідає про значно більше. Йдеться про дозвілля між дідусем та онуком, які проводять разом літо. Дідусь часто кепкує над меншим, але разом вони пізнають більше про один одного і, як казала Мінорович, справді єднаються з природою. На відміну від схожого «Щоденника подорожі», який теж показують на Lampa.doc, «Шматочок літа» може поступатися лише у кількості хвилин екранного часу, адже хочеться лишитися у цій порі року, яка немов закоркована у пляшці.
Кіно для Карлоса
реж. Ренато Боррайо Серрано
Режисер гватемальського походження Ренато Боррайо Серрано оселився у Росії, поступив на режисерський факультутет та одружився на росіянці. «Кіно для Карлоса» – це свого роду зафільмований заповіт для його сина про реалії, у яких він народився та зростає. А реалії видаються вкрай стресовими, адже політичний клімат у Росії залишає бажати кращого. Щоправда, фільм Серрано – це не політична драма про дорослішання. Навпаки, фільм скидається радше на чесний портрет без прикрас про родину та її велике значення для режисера. Врешті-решт тут не обійтися без культурного досвіду, який неминуче та вельми тонко накладається на півгодинний хронометраж. Фільм став призером на АртДокФесті у 2017 році та лишив глядачів у захваті від відвертості та відкритості Серрано у своєму висловлюванні. Тому поки «Кіно для Карлоса» нема у відкритому доступі, єдина можливість переглянути його є на Lampa.doc.
Дивись Lampa.doc просто неба у найближчому місті:
22-24.06 Бердянськ
29-01.07 Краматорськ
20-22.07 Червоноград
27-29.07 Ужгород
03-05.08 Луцьк
17-19.08 Житомир
24-26.08 Умань
31-02.09 Кропивницький
“знаходиться надзвичайно близько і звучить досить гучно” – мотиви Фоєра?)