У сім років Ное подивився «2001: Космічна одісея» Стенлі Кубрика і геть пропав. Втім, про його захоплення цим фільмом дізнатися неважко: от Алекс у «Незворотності» сидить прямісінько під постером «Одісеї», а от Мерфі з «Любові» бідкається, що Електра жодного разу не бачила його святині. Але є куди менш очевидні факти про Ное та його робити – до них і звернімося, аби вшанувати несамовитого режисера. Rise and shine, Гаспаре.
Батько Ное – славетний художник
До того ж, аргентинець Луїc Феліпе Ное в своїй царині не менш значущий, аніж його син – у кінематографі. Тато Гаспара мав потужний вплив на маловідомий у нас неофігуративізм, володів баром, протистояв репресивній владі та стверджував, що вірить у хаос як у цінність. А ще Луїс колись повіз сина до Франції і, коли літак почав сідати в Парижі, зловісно мовив: «Вони тут їдять коней». Гаспар пригадував, що ці слова і надихнули його на створення короткометражки «Падло». Що ж, вочевидь, гіперрецептивність – найбільша з чеснот постмодернізму.
Дружина Ное – також режисерка
А ще – повноправна співавторка його ранніх успіхів, хоча, звісно, все це ніякий не секрет. Спочатку Люсіль Хадзіхалілович монтувала стрічки Гаспара, потім відзняла власний короткий метр, а згодом дісталася й повнометражного дебюту під назвою «Невинність», що завиграшки приніс їй з десяток фестивальних нагород. Також в активі Хадзіхалілович робота над сценарієм «Входу в порожнечу» і другий повний метр, «Еволюція», що вийшов у 2015-му. До слова: пригадуєте, як звали колишню вже згаданого Мерфі? Правильно, Люсіль. Здається, це навіть зворушливо.
Трейлер стрічки «Невинність», 2004
«Падло» було в широкому прокаті
Саме тут вперше з’являється улюбленець Ное – твариноподібний М’ясник, що веде нерівну (і не надто старанну) боротьбу з інцестуальним потягом до власної доньки. Татко не чекає на менструацію своєї дозрілої дитини, тож, побачивши кров, вирішує, що її зґвалтували, і заганяє велетенського ножа в горлянку фактично першому-ліпшому. Ное ніби вже тоді готувався зайняти місце в авангарді Нових французьких крайнощів (які ще недолуго кличуть Новою французькою жорстокістю), але жодні плани на майбутнє не завадили йому отримати приз каннського Тижня критики, потрапити в прокат і там створити своєрідний тренд на демонстрацію фільмів середнього хронометражу – «Падло» триває лише 40 хвилин. І це навіть зважаючи на ультранасилля в його чи не найбруднішій подобі! Натомість кінотеатральний «треш» нашого часу – збіса талановитий, але порівняно стриманий «Неоновий демон». Вибач, Ное, ми все зіпсували.
Трейлер стрічки «Падло», 1991
Славетна сцена попередження з «Один проти всіх» – цитата
«Незворотність» була пограбуванням банку
Принаймні, так називає її сам режисер. Здається, Ное налаштований вельми скептично щодо фільму, який мають за його головне творіння: то каже в інтерв’ю, ніби влаштував тренування камери Бенуа Дебі перед зйомками magnum opus – «Входу в порожнечу», то взагалі стверджує, що «Незворотність» побачила світ випадково. Ное мав на руках два мільйони, Моніку Беллуччі, Венсана Касселя і сценарій під назвою «Небезпека», який згодом перетворився на «Любов». Проблема була лиш у тому, що ні Беллуччі, ні Кассель того сценарію не читали, а коли все ж заглянули в нього, одразу відмовились – мовляв, це аж занадто інтимно. Тому Ное нашвидкоруч поредагував історію, а під враженням від «Мементо» Крістофера Нолана ще й вирішив оповідати її з кінця в початок. «Ми знімали так, ніби мали хвилин п’ять, аби забігти в банк і забрати звідти гроші», – дошкулено пригадує режисер в одному з нещодавніх інтерв’ю.
До речі, у фінальній сцені (вона ж вступна) героїня Беллуччі читає книгу Джона Вільяма Данна, «Експеримент із часом», концепція якої фактично підсумовує й «Незворотність». Данн пропонує уявити час у якості роману, в котрому усі сторінки існують водночас, але читати їх можна лиш по одній. Далі автор ще й відправляє шукати майбутнього в сновидіннях, що на тлі сюжету видається геть зловісним – адже героїні Беллуччі наснився червоний перехід, що розколовся навпіл… Втім, найцікавіше в усьому цьому лише одне: що ж таке було в першому сценарії «Любові», котрий змусив Беллуччі й Касселя відмовитися від нього на користь менш інтимної «Незворотності»?
