Антон Єльчин грає Джейка – невпевненого у собі п’янчужку, який полюбляє жаліти себе та концентруватися на власних невдачах. У Джейка велике серце, хоча за короткий час ледве встигаєш пізнати його як людину. Зі сценарної карикатури Єльчин одним лише поглядом формує протагоніста, в якому видно смуток та біль від попереднього невдалого досвіду. Порівняйте його із життєрадісним персонажем у «Зоряному шляху» Чеховим і відразу стає зрозуміло, наскільки широкий спектр емоцій міг видавати Єльчин протягом двох різних фільмів. У парі з ним Маті, яку грає французька акторка Люсі Лукас. Вона не просто схожа на об’єкт пристрасті головного героя, але й виступає віддзеркаленням режисерської любові до французької «нової хвилі». Клінгер обожнює знімати її силуетами у напівтемряві, залишаючи недомовки у персонажі чи ту саму «родзинку», про яку всі говорять та яку ніхто не бачив.
На цьому закінчуються якісь пояснювальні моменти у «Порту» і починається гра у символи. На жаль, постійна зміна часового простору не грає на руку історії та головним героям, а лише ускладнює її. 75 хвилин – це занадто мало, щоб встигнути повірити у кохання, а не пристрасть, і жодні викрикування чайок за вікном квартири Маті не допомагають у створенні атмосфери. Окей, Порту дійсно скидається на місце, в якому зупинився час, і Маті з Джейком вміло користуються цим моментом для дослідження межі власних насолод. Однак відсутність кульмінації робить з «Порту» скоріше гарний профіль в Instagram з екслюзивними фільтрами, аніж цілісне висловлювання про швидкоплинність стосунків.
Серед виконавчих продюсерів значиться Джим Джармуш – майстер заморожувати час та розповідати історії про кохання нетрадиційними способами кінематографу. Однак наративне рішення Гейба Клінгера, схоже, стало фінальним при виході стрічки. Смерть Антона Єльчина та присвята йому в титрах роблять цей фільм ще більш похмурим нагадуванням про підступність долі. Головні герої не знаходять собі місця у буденності та під світлом португальського неба. Що вже шукати глядачам, окрім замальовки-дрібнички про зустріч, яка могла стати чимось більшим, але так і не стала.
