Щороку на Лазуровому узбережжі Франції, у Каннах, відбувається справжнє свято – найвідоміший та один із найавторитетніших кінофестивалів. Він входить до, так званих фестивалів категорії «А», серед яких також значаться Венеційський та Берлінале. Щорічно туди прибуває понад 35 тисяч професіоналів в області кінематографу: режисери, продюсери, актори, сценаристи, кінокритики. Ідея створення Каннського кінофестивалю виникла ще у 1938 році, коли французьких інтелектуалів обурило втручання німецького та італійського урядів у «кухню» Венеційського кінофестивалю. Так, у 1939 році сам Луї Люм’єр погодився очолити фестиваль у Каннах. Тоді цій події не судилося відбутися, адже розпочалася війна. Проте справжніх кіноманів це не зупинило! Вони дочекалися своєї миті та, зрештою, у 1946 році вперше стартував Каннський кінофестиваль. І ця подія назавжди змінила правила гри, адже фестивальних «китів» стало більше, як і нагород, а це, у свою чергу, неабиякий поштовх для режисерів.
До Канн зазвичай привозять свої нові роботи найвизначніші представники авторського кіно та арт-мейнстриму. Та серед конкурсантів з’являються і талановиті дебютанти. Згадайте хоча б як у 2009 році молодий актор Ксав’є Долан представив тут свою дебютну режисерську роботу «Я вбив свою маму» та поїхав відразу з трьома нагородами програми «Двотижневика режисерів». Та чи можна передбачити переможця, переглянувши усі стрічки? Якщо бути уважним глядачем протягом років, то можна хоча б зробити таку спробу, виділивши найголовніші «інгредієнти» того фестивального рецепта, який імпонує політиці Каннського кінофестивалю. Він молодший за Венеційський, менш відвідуваний, ніж Берлінський, проте точно найвідоміший. Що ж об’єднує стрічки-переможців різних років?
переможець 1994 року
Кримінальне чтиво
Сюжет: Будні двох гангстерів, які зазвичай вибивають гроші для свого боса, кримінального авторитета. На фоні їх «роботи» розгортається три новели, які вже глибше розкривають як їх особистості, так і інші.
Проблеми, які порушено: якщо в глобальному сенсі – страху перед керівництвом, наркозалежності, власних комплексів, фаталізму, вседозволеності кримінальним авторитетам. Якщо ж згадати, що це стрічка, яка показує внутрішню кухню життя гангстерів, то сюжет розкриває власне ті проблеми, з якими вони стикаються у своїй «роботі».
Головні герої: Вінсент Вега – звичайний чоловік зі своїми принципами, які він майже не порушує, навіть тоді, коли дуже хоче. Сильно боїться свого боса. Джулс Вінфілд – безжалісний кілер, проте вірянин. І це проявляється не в тому, що перед вбивствами він цитує (вигадані) слова зі Старого Заповіту, а в тому, що після того, як йому вдалося запобігти власної смерті, різко починає в них вірити. Другорядні персонажі стрічки, як і годиться стрічкам Тарантіно, є не менш колоритними.
Діалоги: оскільки режисер стрічки – Тарантіно, ефектні та захоплюючі діалоги – невіддільна складова. Джулс та Вінсент спілкуються на буденні теми (їжа, секс, наркотики), жартують, а подеколи навіть поглиблюються у філософські роздуми. Цікаві діалоги можна почути не лише між ними, але й між усіма іншими другорядними персонажами. Разом із цим всі вони не забувають (а точніше 271 разів за весь фільм) лайливо висловитись.
Особливості операторської роботи: у випадку зі стрічкою Тарантіно не говорити про монтаж просто неможливо. Режисер досить майстерно грається із часом (так як фактично фільм позбавлений шаблонних «початку» та «кінця»), та повністю розмиває хронологічні рамки, а герої, які померли в одній із попередніх новел, з’являються в наступній. Професійний монтаж дозволяє настільки змішати всі події в стрічці, що виникає одне найголовніше бажання: роздивитися історії, а не дізнатися, чим все закінчилося.
Акценти фільму: стрічку слід вважати культовою не лише через те, що Тарантіно використав низку кінематографічних прийомів та експериментів, але й зумів в усі ці історії майстерно помістити посилання на інші культові стрічки: «Психо» Альфреда Гічкока, «8 ½» Федеріко Фелліні, «На останньому подиху» Жана-Люка Годара, таким чином висловивши подяку за натхнення. Це справжній скарб для завзятих кінолюбів.
переможець 2012 року
Кохання
Amour
Сюжет: події відбуваються у паризькій квартирі, де двоє інтелектуальних похилих людей спокійно проживають свої дні: разом снідають, спілкуються про мистецтво чи літературу, миють посуд та подеколи відвідують концерти. Після одного з таких у головної героїні трапляється інсульт. І це призводить до низки випробувань, які випадають на долю міцної пари.
Проблеми, які порушено: старості; можна було б сказати, що й самотності, але головні герої умисно відсторонюються від своїх дітей та онуків, їм до душі старіти лише вдвох; заперечення власної безпорадності.
Головні герої: Жорж та Енн – вчителі музики, разом їм комфортно, вони розкриваються в бесідах, а згодом – у тому, наскільки сильно усвідомлюють обов’язки один перед одним та в тому, наскільки відповідально здатні зустріти старість.
Діалоги: на початку стрічки діалоги присутні, вони досить інтелектуальні та цікаві, головні герої розмовляють про мистецтво, а також про буденні речі, які їх турбують. Згодом можна почути ще кілька діалогів між Жоржем та донькою – вони пронизані буденними проблеми, можна навіть відчути те, наскільки головному героєві ці розмови не цікаві. Це зроблено для того, щоб якомога краще відчути його любов до особистого простору з дружиною, де їм більше ніхто не потрібен. Ближче до кінця стрічки діалоги майже повністю зникають, адже головна героїня більше не розмовляє.
Особливості операторської роботи: стрічку виконано в холодних тонах, адже саме вони якнайкраще підкреслюють життєвий період старості, коли навіть на фізичному рівні людина все частіше відчуває холод, ніж тепло.
Акценти фільму: стрічка присвячена конкретному та дуже важливому періоду в життєвому циклі кожної людини – старінню. Це той етап, якого ніхто не хоче чекати, адже кінець стає все ближчим та неминучим. Але фільм показує звичайні будні стариків, які вже давно навчилися допомагати одне одному, піклуватися та навіть відмовлятися від стороннього втручання. Болісні спроби заперечувати свою безпорадність, коли старість вже зовсім міцно обіймає – те, що здатне викликати бажання зронити сльозу під час перегляду.
переможець 2013 року
Життя Адель
La vie d'Adèle
Сюжет: фільм розповідає про життя французької старшокласниці Адель, яка тільки починає відчувати присмак дорослого життя: цигарки, хлопці, секс. Але її увагу несподівано забирає не якийсь хлопець-рокер, а дівчина з блакитним волоссям, та ще й старша за Адель. Це призводить до палкої історії, яку краще побачити, ніж почути.
Проблеми, які порушено: самотності, невизначеності, першого кохання, певних утисків чи дискримінації сексуальних вподобань (доводилось ховатися тощо).
Головні героїні: Адель – молода дівчина, яка тільки починає жити та самоідентифікуватися, мрійлива, захоплена. Емма – самовпевнена студентка факультету мистецтв, творча, подеколи різка. Оскільки стрічку поділено на дві частини, то в другій випадає можливість побачити, якими стали головні героїні, подорослішавши.
Діалоги: між головними героїнями досить тривалі – вони розмовляють про плани, мрії, про життя, що досить логічно, зважаючи на назву стрічки.
Особливості операторської роботи:
яскраві кольори допомагають разом із героїнею відчути смак життя, насолоду ним або ж смуток, там де це необхідно.
Акценти фільму: звертаючи увагу на назву фільму, слід розуміти, що він не про одностатеві стосунки, а про власне кохання, яким воно є: пристрасним, ніжним, чутливим, болісним та радісним. Варто згадати, що 2012-ий був роком французьких демонстрацій та мітингів у підтримку (або навпаки) легалізації одностатевих шлюбів. Франція прийняла цей закон 18 травня 2013-го (разом із правом на усиновлення для таких пар). А вихід стрічки Кешиша відразу за мотивами таких гучних подій – логічне завершення боротьби за право кожного на кохання.
переможець 2014 року
Зимова сплячка
Kış Uykusu
Сюжет: колишній актор на пенсії – власник невеличкого готелю посеред анатолійських степів. Робота не віднімає у нього багато часу, та він все одно не береться за здійснення своє мрії – написання книги про історію турецького театру. Неочікуваний снігопад відрізає його із сім’єю від цивілізації, тож вони ніби занурюються у «зимову сплячку» в своїх роздумах, проговорюючи все, що турбувало роками.
Проблеми, які порушено: подружні, класової нерівності, трудової апатії, неспроможності прийняти зміни на свідомому рівні.
Головні герої: Айдин – у минулому відомий актор, який нині важко переживає той факт, що його слава залишилась далеко позаду. Він має творчі мрії, проте позбутий мотивації та натхнення. Ніхал – молода дружина Айдина, яка сторониться його та, по-своєму, навіть зневажає. Вона збирає гроші на ремонт шкіл, влаштовує звані обіди для багатіїв, аби вони стали спонсорами. Неджла – розлучена сестра головного героя, яка постійно нарікає, що він не намагається повернути собі статус.
Діалоги: досить мовчазна стрічка, сповнена довготривалих кадрів, в яких панує або абсолютна тиша, або грає фортепіанна музика Шуберта. Проте, коли герої все ж починають говорити, то вони піднімають буденні теми, перетворюючи їх на власні філософські роздуми, які змушують замислитися над життям. Це «чеховські діалоги». Такі діалоги є типовими для авторського фестивального кіно.
Особливості операторської роботи: це пейзажна стрічка, тож найголовніший операторський акцент саме на цьому – красі анатолійських степів у різні пори року. Проте, й без крупних планів замислених поглядів не обійшлося.
Акценти фільму: розбираючи стрічку на елементи, дуже легко виділити той самий «рецепт» фестивального кіно. Це своєрідний відмінник у цій сфері: затягнутий хронометраж, філософські роздуми, малослівність, пейзажність. Одним із важливих акцентів стрічки можна назвати те, що зимова пустота анатолійських степів – своєрідне відтворення тої пустоти, яка панує у душі головного героя. Сніги прийшли тоді, коли йому й на душі було холодно.
переможець 2017 року
Квадрат
The square
Сюжет: Одного разу Крістіана, куратора музею сучасного мистецтва, грабують на вулиці. Ця ситуація настільки шокує його, що згодом він відслідковує за додатком свій телефон та погоджується на пропозицію підлеглого поїхати до будинку крадіїв та розкласти у поштові скриньки листи: «Я знаю, що ти вкрав мій телефон і гаманець», а також вказує адресу, куди все це слід принести. Все це породжує низку проблем.
Проблеми, які порушено: класової нерівності, бідності, батьків та дітей, довіри, надмірної толерантності нації, критики сучасного мистецтва.
Головні герої: Крістіан – куратор музею сучасного мистецтва, розлучений, має двох доньок, але не має на них часу, а от на що має, так це на відмінний стиль та використання власного соціального статусу для привернення уваги жінок. Із підлеглими має добрі стосунки. І хоча Крістіана постійно оточують й інші персонажі, особливе місце слід виділити саме ображеному хлопчику. Лист Крістіана призвів до того, що малого покарали. Він, як справжній борець за справедливість, не залишив це безкарним. Він фактично перетворюється на совість Крістіана, змушуючи його переосмислити життя.
Діалоги: не є головним акцентом стрічки. Вони досить буденні та робочі. Акцент більше припадає на монологи головного героя, коли він розмірковує вголос, наприклад, про класову нерівність у суспільстві. Не менш важливим для сприйняття є також і монолог хлопчика, який досить по-дорослому висловлює свої ключові претензії до Крістіана, як до уособлення елітарного суспільства, яке заперечує проблему бідності замість того, аби допомогти.
Особливості операторської роботи: шведський мінімалізм – постмодерністська естетика, вона присутня у всьому: стиль головного героя, архітектура, сучасний музей. Досягти мінімалістичної краси вдається не лише завдяки грамотній постановці кадру, але й використанню базових класичних кольорів: червоний, чорний, білий. Починаючи від одягу головного героя, закінчуючи інтер’єром.
Акценти фільму: важливість стрічки полягає в тому, що її створив саме швед. Від будь-якої іншої людини все це могло б виглядати як наклеп, а от Естлунд досить компетентно підкреслює основні проблеми шведського суспільства, які світ звик вважати здобутками. Наприклад, надмірні толерантність та бездоганність, які подеколи доходять до абсурду. Недарма режисера вже встигли прозвати «майстром дискомфорту», адже кожен раз, коли виходить його стрічка, Швеції стає трішки незручно. Квадрат – це метафора, адже насправді людство не прагне до рівності. І це його головна біда.
Рецепт фестивального кіно (Канни)
- Довготривалий хронометраж, подеколи може сприйматися як затягнутий.
- Мінімалістичні кадри.
- Малослівність. Акцент на монологах (не завжди, але часто).
- Якщо присутні діалоги, то з елементами філософських роздумів.
- Використання кольорів, які підсилюють настрій стрічки.
- Соціальний підтекст.
- Сімейна проблематика. Особливо люблять історії про неблагополучні сім’ї.
- Сюжет навколо масової проблеми (нерівності, дискримінації, невизначеності).
- Експериментальні жанри (сатира, притча).
Канни завжди прагнули показати та відмітити нагородами резонансне кіно: чи то гангстерський трилер, чи то філософську притчу. Політика фестивалю – відкривати нові обличчя світові або ж ті, які все ще недооцінені. Здається, що це заважає передбачати переможців, але насправді їх можна відчути. Ми спробували пояснити, на що звертати увагу. Каннський кінофестиваль – святкова подія для всіх: для журі, для критиків, для акторів, режисерів та, звісно ж, для глядачів, які з моменту першого фестивального дня починають нестерпно чекати, коли ж стрічки вийдуть на великих екранах, адже не залишається сумнівів, що вони будуть вартими перегляду.
P.S. а ще у Каннського кінофестивалю завжди особливі постери
