Орсон Веллс та Зиґмунд Фройд народилися в один день, шостого травня, із різницею у 59 років та стали тотемними тваринами у своїх царинах. Перший став беззаперечним лідером із помилкового цитування. Фраза «Іноді сигара – це просто сигара» має стільки ж стосунку до Фройда, стільки та сама цитата Кіану Рівза, яка підірвала соцмережі, до Кіану Рівза.
Другий же – автор найбільш скандального радіоспектаклю усіх часів – «Війни світів» 1938 року, актор, сценарист, режисер та просто імпозантний чоловік, уроджений у славетному штаті Вісконсин.
Якщо цих фактів недостатньо для порівняння, то тузом у рукаві може слугувати візуальна, лагідна схожість бороданів одне на одного:
Спробуємо проаналізувати одне з найпомітніших досягнень кінематографу XX століття – «Громадянина Кейна» (1941) за допомогою одного з найбільших досягнень психології ХХ століття – психоаналізу.
Вступ до:
«Громадянин Кейн» оповідає, як не дивно, історію Чарльза Фостера Кейна (Орсон Веллс) – самотнього та неймовірно багатого чоловіка, який на смертному одрі прошепотів таємничі слова: «Трояндовий пуп’янок» (Rosebud). Сюжет, що відштовхується від потреби розшифрувати значення передсмертного слова героя, подається глядачеві у серії флешбеків з минулого Чарльза, а наратив змінюється час від часу з появою нового оповідача. Журналістське розслідування, яке має на меті з’ясувати сенс останніх слів, а відтак і життя медіамагната, починається з дитинства. Звідти і Фройд, тримаючи у руках лупу, починає свої захопливі розвідки.
І. ШОК:
Рушій сюжету – незавершений Едіпів комплекс!
«З часу статевого дозрівання людський індивід повинен присвятити себе величному завданню звільнення від батька-матері, тільки справившись із цим завданням, він перестає бути дитиною і стає самостійним членом суспільства»
Зі спогадів банкіра Тетчера (Джордж Кулуріс), Кейн до восьми років жив у бідній сім’ї із Колорадо. Його мати – Мері (Агнес Мургед) буквально знаходить золоту жилу і віддає сина на науку, відриваючи від серця та від родинного гнізда. Батько, як видно із декількох кадрів – фігура, яка на авторитет не заслуговує, а його вказівки на межі особистості героя Орсона Веллса – тиранічні, репрезентовані у вигляді брутальних, банальних запотиличників. Тобто Чарльз переживає перерване перебування у стані Едіпового комплексу, та форсовану сепарацію, а приглушений бунт та тягу до батьковбивства переносить на свого опікуна Тетчера, цінності та світогляд якого руйнуватиме у майбутньому.
Санки «Трояндовий пуп’янок» з одного боку означають ностальгію за втраченою невинністю, дитинством як простором реалізації гри і задоволення фантазії, з іншого боку, зважаючи на вагінальну природу символу, — репресоване інцестуальне бажання, перерване сценарієм Орсона Веллса та Германа Манцкевича. Тому, можливо, Чарльз Фостер Кейн і став Ілоном Маском сорокових (один погляд на мати директора SpaceX розставить всі крапки над «і»), проте Громадянином бути не вийшло.
ІІ. СЕНСАЦІЯ:
бажання убити батька і зайняти його місце не зробить вас щасливими!
«Для сина завдання полягає у відриві своїх лібідозних жадань від матері, звернувши їх на вибір якогось справді чужого об’єкта кохання, та примиренні з батьком, якщо й далі зберігається ворожість до нього, або звільненні з-під його влади, якщо син внаслідок реакції на інфантильний бунт став надто покірливим»
Кейн заміщує бунт проти батька бунтом проти опікуна-банкіра, створюючи газету, яка доноситиме людям розумне, добре та вічне. Саме тоді, коли газета «New York Inquirer» отримує рекордні тиражі, а Чарльз досягає успіху, він згадує про своє лібідо, взявши у дружину першу-ліпшу племінницю президента США. Медіамагнат робить типову помилку, наділяючи владу сексуальністю, несвідомо формуючи у голові рівняння:
більше влади - більше задоволення
спойлер: це неправда, після ритуального знищення Отця ви відчуватимете лише сором і провину, сексуального екстазу у цьому немає, не повторюйте батьковбиство вдома
Перенесення фігури авторитарного батька продовжується і на політичного опонента Кейна – Джима Геттіса, бунт проти якого не закінчується нічим продуктивним. Чарльз вміло йде вистеленою доріжкою деструктивних потягів «Воно», щоб потім скотитися на саночках із гори поламаних цінностей «Над-Я».
ІІІ.
Трояндовий чи нарцисовий пуп’янок?
Патологічна незавершеність дитячого бунту та несформоване Суперего часто переростають у нарцистичний невроз, у якому задоволення автоеротичне. Кейн не зважає уваги на потреби жінок у своєму житті.
Зі своєю першою дружиною Еліс він формує холодні та дистанційні стосунки, приділяючи усе більше уваги роботі, врешті-решт ставлячи інтереси свого несвідомого вище за будь-які принципи реальності – збереження сім’ї та гідності.
Зі своєю другою пасією Чарльз поводиться як буквально із об’єктом лібідо, садистично привласнюючи увесь простір її бажань, проєктуючи свої неусвідомлені потреби до сублімації у співі на С’юзен. Кульмінацією їхніх співзалежних стосунків є той самий ляпас, який запускає чергову регресію психіки Кейна, істеричну поведінку та повернення до засніженого будиночка у Колорадо.
IV. Регресія, фіксація, саночки
«Що сильніша фіксація на якомусь етапі розвитку, то швидше функція, зіткнувшись із зовнішніми перешкодами, оминатиме їх із допомогою регресії, відступу на стадію фіксації, то менший опір виявляє сформована функція тим зовнішнім перешкодам, які не дають їй реалізуватися»
Повернення до «загубленого дитинства» відбувається у свідомості Кейна в моменти істеричних (порив стосунків із другою дружиною) та екзистенційних (наближення смерті) навантажень. Майбутнє Чарльза і замок Занаду мали замінити загублений простір веселощів, доступних у восьмирічному віці, проте межі задоволення, на які мав би вказувати конфлікт за владу із батьком, розмились остаточно, а отже, отримання насолоди і задоволення лібідо стали неможливими, перенесення сексуальних потягів на об’єкти – також. Бідолашний магнат так і не відчув ні умовної, ні безумовної любові.
Діагноз пацієнту Кейну: нарцисичний невроз, спричинений дитячою травмою, незавершений Едіпів комплекс, проблеми з емпатією, зародки мегаломанії. Не лікується.
«Вони (нарциси – авт.) зостаються такими, як є. Вони вже не раз пробували вилікуватись, але це призводило до патологічних результатів, і ми нічого тут не змінимо».
«Громадянин Кейн» же, залишаючись таким, яким був 78 років тому, постійно змінюється в інтерпретаціях: від цитування та наслідування у «Мальтійському соколі» до пародій та численних ремінісценцій у «Сімпсонах». І ми тут нічого не змінимо.
