На великих та малих екранах з’являється все більше фільмів та серіалів, складаючи конкуренцію одне одному. Звісно, конкуренція з’являється ще на етапі пітчингів, коли автори представляють свій проєкт перед відбірковою комісією. І якщо кілька років тому ідея запітчити власний сценарій була не такою досяжною, нині ж в Україні з’являється багато можливостей потренуватися не лише в ораторських здібностях, але й показати, на що спроможне твоє письмове слово.
Однією з таких можливостей став цьогоріч другий сценарний курс Terrarium Інтенсив Ми прослідковували їхню історію від серпня 2019 року, коли почався набір учасників у Києві та Львові. Вже через якийсь час вони представили свої проєкти на читці сценаріїв професійними акторами. Логічним завершенням для курсу мав стати пітчинг, який і відбувся 22 жовтня у Goethe-Institut у Києві. Вхід був вільним, тож кожен охочий мав змогу подивитися на виступи учасників «Terrarium. Інтенсив».
На пітчингу представили 16 ідей, яке розглянуло журі. Експертною думкою ділилися виконавчий продюсер телеканалу UA: Культура Лук’ян Галкін, режисерка і сценаристка Марися Нікітюк та акторка Ірма Вітовська. Вони давали поради з власного досвіду та розповідали свої враження від запропонованих ідей учасників курсу. Загалом пітчинг тривав п’ять годин і кожен учасник мав лише 7-8 хвилин для того, щоб повністю розкрити задум свого сценарію.
За цей час встигли представити проєкти «Сутінки Європи» Володимира Омельченка, «Сезон жіночих самогубств» Анастасії Грубої, «Антиматерія» Євгена Мазуренка, «Спіймати блискавку» Михайла Маслобойщикова, «Свіжа кров» Віталія Ченського, «Я – Брітні Спірс» Каріни Пустовалової, «Острів» Ольги Шомської, «Happy birthday to you» Любові Гончаренко, «Оранжерея» Катерини Яременко, «Я помер, а вона залишилась. Надія» Федора Остракова, «Оливка» Галини Лавринець, «Пройдисвіти» Жанни Максименко-Довгич, «Ольга» Лариси Лебедівни, «Реставратор» Миколи Засєєва, «Жінка, яку я ненавиджу» Альони Шилової, «Руїна» Святослава Демченка. Радимо запам’ятати ці назви та імена, адже ніхто достеменно не знає, який з цих проєктів з’явиться незабаром на українському кіногоризонті.
Представлення ідеї свого сценарію чи фільму завжди викликає неабияку увагу, адже від нього залежить, чи отримає спікер фінансування на свій проєкт. Донедавна українські пітчинги були чимось закритим для суспільства. Лише цього року користувачі мережі отримали доступ до прямої трансляції пітчингу Держкіно. Позаяк ця тема вкрай важлива для майбутнього індустрії, ми поговорили з організаторами, експертами та учасниками курсу «Terrarium. Інтенсив» про досвід пітчингу, хвилювання та що врешті-решт варто знати для презентації власного сценарію.
Дмитро Сухолиткий-Собчук
засновник «Terrarium. Інтенсив», режисер
Про враження від проєктів
Учасники, які приходять з проєктами, можуть мати досвід або лише набираються його і це їхні перші кроки. Ми мали сподівання набрати у двох містах по 17 проєктів і вони справдилися. Звісно, у Києві була насиченіша конкуренція і більше було заявок на одне місце, ніж у Львові. Ми отримали ту кількість проєктів, які планували, – рівно 34. У першу чергу ми хотіли знайти цікаві проєкти. Таке бажання є постійно і ми намагаємось його реалізувати. Враження цілком позитивні. Головне, що є зрушення і результат. Багато учасників просунулись з власним проєктом. Хтось дійшов до першого драфту, а хтось і до першого драфту з трітментом, хтось написав кілька сцен. Тобто проєкт просунувся після того, як він пройшов весь Інтенсив. І це найбільше враження від нас як організаторів.
Про вдосконалення та поради
Учасники отримували багато різних порад від десяти лекторів. І вони змогли отримати фахову сценарну консультацію від скрипт-докторів Моніки Франчак та Володимира Громова. Зрештою, всі ці поради – пропозиції. І це вже індивідуальна справа автора, чи користується він цими порадами, чи ні. Однозначно хтось залишає це як опцію або враження, а хтось бере як певний постулат. Ось тому це не самоціль, щоб кожен з учасників використав всі поради, які йому дають лектори. Це скоріше обстріл різними точками зору на той проєкт, над яким працює учасник. Вже після інтенсивного обговорення в групі із співлекторами та колегами учасник сам приймає рішення, куди він хоче чи не хоче рухатися. Деякі люди відстоюють проєкти та удосконалюють їх. Ці поради дають для того, щоб проєкт вдосконалювався за рахунок власної позиції або коректив, які дають більш досвідчені колеги.
Про власний досвід пітчингів
Я брав участь у багатьох пітчингах і багатьох презентаціях. І та формула, яку пропонує стандартний пітчинг, – це сім хвилин на презентацію і сім на обговорення – доволі стресова. Один з найбільших фондів (Cinemas du Monde, CNC) переходить до іншої формули, коли автор має розказати за пів години на зустрічі з комісією про свій проєкт і йому дають більше часу, ніж відведених регламентом сім хвилин. Тому ми йшли ось цим способом, щоб дати на пітчингу висловитися і старалися не зупиняти, якщо автор перебирав з хронометражем. Журі пітчингу зазвичай оцінювали не сам виступ, не пітчинг, не презентацію, не візуальне наповнення, не якісь речі, пов’язані з пітчингом майбутнього фільму. Це був пітчинг саме історії тому, що «Terrarium. Інтенсив» покликаний зробити історію кращою. І не завжди можна розповісти цю історію, будучи в стресових обставинах дуже коротко. Тому ми давали авторам можливість все проговорити. Хоча після чудової консультації Олександри Костіної більшість авторів вкладалися у сім хвилин. Лише деякі перебирали на пару хвилин.
Оцінювання завжди суб’єктивне і не завжди та комісія, яка прочитає один і той самий проєкт, може дати неймовірно високі бали та відгуки, а інша – ні. Тому треба ретельно та фахово відбирати експертів у такого роду комісії.
Про потенціал історії
Буває, що сам проєкт може мати потенціал. А от зробити з нього цікаву історію не завжди виходить. Це стосується, наприклад, байопіків. Персонаж може бути сам по собі дуже цікавий, біографія неймовірно насичена. А ось зробити проєкт, який достукається до мільйонів сердець і знайде свого продюсера, який у нього повірить, і режисера, який візьметься його реалізовувати – це вже зовсім інше. У нас був проєкт, який стосувався Майдану. Це була дуже непроста історія для деяких співлекторів. Але автор Віталій Ченський взявся за неї з дуже неочікуваної точки зору і показав із зовсім іншої призми, якої ніхто не міг і подумати. І власне, це на пітчингу доволі сильно спрацювало, тому я чекаю, коли ця історія з’явиться на екранах.
Про досягнення та результат
Для учасників проєктів, які були презентовані на фінальному пітчингу, прийшли пропозиції від продюсерських компаній. Декілька проєктів отримали зацікавлення від продакшенів. Це і є та результативність, яку ми перед собою ставили – щоб ті тексти, які написані та розроблені впродовж «Terrarium. Інтенсив», в майбутньому стали фільмами.
Марися Нікітюк
режисерка, авторка сценаріїв та експертка на пітчингу «Terrarium. Інтенсив»
Про очікування
Чесно кажучи, я нічого не очікувала. І це було на краще: класні проєкти порадували безмежно і здивували, а, на мою думку, менш вдалі – ніяк не розчарували.
Як представити свій проєкт
Найкращий спосіб представити своє кіно – це зняти його. Але якщо говорити про пітчинг, то в ідеалі – розказати все по суті і дуже коротко. Ти розповідаєш про що кіно на базі основної сюжетної лінії і показуєш свою візуалізацію, як ти хочеш це зняти. І ні в якому разі не можна розказувати яка класна в тебе історія, подібні висновки глядачі мають зробити самі на базі того, що ти розповів.
Про важливість відеопрезентації на пітчингу
Це залежить від того, де і навіщо відбувається презентація сценарію. Якщо це лише представлення текстів сценаристами, то взагалі краще обійтися без візуалізації, як робив, наприклад, Віталій Ченський на пітчу Terrarium і захопив аудиторію лише своєю розповіддю. Бо якщо ти – не режисер фільму, то твоя візуалізація не актуальна і вона відволікає від потенціалу історії, яку ти розказуєш.
Але коли ти презентуєш проєкт фільму і ти його режисер, тоді візуальна частина важлива. Ти маєш або показати як ти хочеш це зняти, або яких акторів і як залучити. Або показати референси – з картин, фільмів, плакатів. Найкраще це діє в тому випадку, якщо ти свій візуальний стиль будуєш на цих референсах (тобто не інші фільми інших режисерів, а наприклад, давньогрецька монументальність чи барокова пишність тощо, в костюмах, архітектурі, композиції).
Як не хвилюватися на презентації
Ніяк. Спокійно собі хвилюватися далі, знаючи, що це роблять всі і це нормально.
Лук’ян Галкін
виконавчий продюсер телеканалу UA: Культура, експерт на пітчингу «Terrarium. Інтенсив»
Про очікування
У минулому році я був одним з лекторів Terrarium десь посередині курсу, і вже тоді мені було страшенно цікаво, у що трансформуються сценарії на виході з такої крутої творчої лабораторії. Тож на пітчингу очікував побачити авторів, які побудували з власною історією міцні стосунки: пережили першу закоханість і перші кризи, зрозуміли її сильні та слабкі сторони, зрештою, повбивали своїх улюбленців, як заповідав Фолкнер. Звісно, я знав, що не всі представлені сценарії будуть такими. Але ідей, яких чекатиму втіленими на великому екрані, виявилось значно більше, аніж сподівався.
Про власний досвід та роль візуальної частини у презентації
Проєкт «Україна за кадром» режисера Владислава Васильченка, який ми продюсуємо разом з Олександрою Костіною, переміг на Дванадцятому пітчингу Держкіно. «Україна за кадром» – історії українських міст-привидів, і ми чудово усвідомлювали, що першими на думку спадають Прип’ять і депресивна соціальна драма. Але наша історія має зовсім іншу тональність та мету, тож донести їх було головною задачею пітчу. Думаю, що важливою запорукою успіху став тізер проєкту, в якому ми передали іронічний настрій фільму, метод роботи з документальними героями та загальну стилістику. Тому візуальну складову вважаю важливою навіть для сценарного пітчингу, оскільки вона є показником розуміння автором власної історії та її механізмів – адже йдеться не про окремий літературний твір, а про сценарій для подальшого ігрового втілення. Презентація проєктів Terrarium це підтвердила: неточно дібраний візуал легко збивав зі сприйняття історії, а правильні референси особисто для мене ставали великою перевагою.
Як не хвилюватися на презентації
Хвилюватися доведеться – не вірю, що хороший публічний виступ взагалі можливий без хвилювання. Допомагає зміна акцентів. Увімкніть презумпцію доброзичливого слухача і нагадуйте собі, що аудиторія хоче почути класну переконливу презентацію, а за цим діло не стане – ви ж готувалися до пітчингу, правда? Тоді хвилювання буде не страхом реакції та не сумнівом у власних силах, а занепокоєнням перфекціоніста про якомога якісніше донесення проєкта. Таке ставлення допомагає не знецінювати себе, а це найкорисніша річ перед будь-яким пітчингом.
Віталій Ченський
учасник «Terrarium. Інтенсив»
Як підготуватися до пітчингу
Найголовніше у підготовці до пітчингу – це прийняти той факт, що до нього варто підготуватися, витратити на це час, сили, вкласти творчу енергію. Останнім часом я багато займався драматургією і специфіка полягала в тому, що тексти читала сама експертна комісія. Тобто ти відправляєш їм свою п’єсу, готовий твір і вони роблять вибір, брати її в шорт-лист чи ні. Текст говорив і говорить сам за себе. При розробці сценарію в Terrarium у мене так виходило, що я багато разів розповідав про свою ідею колегам по курсу та близьким друзям і думав, що я – непоганий оповідач. Але річ у тім, що це були переповідання окремих епізодів, що насправді легше. Показати «з висоти пташиного польоту» не доводилось і це трохи іншого гатунку оповідь. Продюсерка Олександра Костіна, яка допомагала нам готуватися до пітчингу, це прозоро показала. Її рекомендація щодо структури оповіді були вельми корисними.
Про важливість творчості
Головний умовивід – попереду ще багато роботи. В принципі я про це знав, позаяк концепція мого сценарію для розробки потребує читання великої кількості нон-фікшену з філософії, містики, історії тощо. Взагалі-то я і не збирався розмінюватися на дрібниці – в якийсь момент треба написати «останні роман», «останню п’єсу», «останній сценарій» тощо. Це не пафос якийсь, це такий підхід до творчості, максимально наївний та максимально дитячий. Написати щось круте, що тебе заспокоїть і не треба буде цим займатися (адже писати – важка справа, чесно кажучи). З іншого боку я хочу бачити творчість, наче пісочницю, в якій можна грати у будь-що. Я радий, що Terrarium дає відчуття такої «пісочниці». Мені здається, що Дмитро Сухолиткий-Собчук теж усвідомлює важливість створення такого мікроклімату, тому коли хтось хоче взяти на себе роль вихователя (наставника), він знаходиться на стороні автора. Це цінно.
Про хвилювання
З одного боку – це неможливо. З іншого – потрібно. Можливо це рідкісний випадок, коли сценарист виступає перед аудиторією як артист, а не сидить у комірчині з ноутбуком. Чому б не спробувати насолодитися цим? У мене не дуже вийшло це зробими, хоча в інших випадках були і вдалі виступи. Я люблю дивитися бокс і раніше хороші коментарі згадували вислів Каса Д’Амато – першого тренера Майка Тайсона. Він говорив, що страх – це як вогонь. Якщо сильно розгориться, то спалить тебе ще до виходу на ринг. Але якщо його не буде, ти втратиш інтерес до подій навколо себе. Тобто треба шукати якийсь серединний варіант, який би тебе підігрівав. Але якщо його не виходить знайти, треба йти і розповідати свою історію.
Про майбутнє свого сценарію
Мені приємно, що у продюсерів є інтерес до проєкту мого сценарію. На нинішньому етапі мені здається чудом поява режисера і потім фільму, який би збігся з тим, як я бачу історію. Лук’ян Галкін, який був в експертній комісії під час пітчингу, точно підмітив, що реалізація може порушити структуру та емоційний баланс. Я ж навіть і жанр не можу точно описати: горор-драма, трилер, чорна комедія. Та я і звик до великого контролю над тим, з чим працюю. Коли з’явився рух української нової драми. Нас привчили до того, що автор – це крутий чувак. У кіно зараз не так. Я, звісно, буду продовжувати, адже мені особисто ця ідея подобається так сильно, що вона буде існувати в будь-якій формі: сценарію, п’єси чи навіть роману.
Альона Шилова
учасниця «Terrarium. Інтенсив»
Коли варто готуватися до пітчингу
Почати готуватися до пітчингу варто за декілька днів, а ще краще за тиждень. Чим більше ви проговорите свою ідею, тим вільніше ви почуватиметеся у день презентації. Важливо пам’ятати про лаконічність та чіткість подання інформації, але також не забувати про атмосферу. Зворотній зв’язок від лекторів був дуже корисними і допоміг мені краще сформулювати текст для пітчингу, додати важливі елементи. Це була хороша практика і важливий досвід для мене. Тепер, коли я маю чітке уявлення пітчингу, презентація своєі ідеї перед великою аудиторію вже не видається мені такою страшною. Експертна комісія запропонувала цікаві ідеї, які дуже гарно вписалися в сценарій і доповнили його, і я дуже вдячна їм за це.
Як не боятися власної презентації
Якби ж я знала. Можу тільки порадити подихати свіжим повітрям і сфокусувати свою увагу на хороших думках.
Про життя після пітчингу
Потрібно шукати можливості надалі розвивати свій проєкт. Існує багато сценарних лабораторій (не тільки українських, а взагалі), грантів та конкурсів. У даній ситуації все залежить тільки від тебе, але Terrarium часто публікує на своїй сторінці посилання на різні цікаві проєкти, куди ви можете подати свій сценарій.
Ольга Шомська
учасниця «Terrarium. Інтенсив»
Що варто подивитися перед пітчингом
Коли потрапляєш у кіносередовище, «пітчинг» є обов’язковим та ледь не щоденним словом із лексикону продюсерів, режисерів, сценаристів, кіноекспертів та всіх небайдужих поговорити про кіно. Тому я знала, що це таке і що до цього потрібно готуватись. Я відкрила YouTube та передивилась декілька американських пітчингів, а також пітчинги Torino Film Lab. Невимушена атмосфера, коротко та влучно презентовані проєкти, конструктивні коментарі, смішні жарти модератора – все це додало мені натхнення у підготовці до презентації. Найбільше запам’ятався пітчинг проекту «The Garbage Helicopter» шведського сценариста та режисера Jonas Selberg Augustsén, за який хлопець отримав перемогу від Torino Film Lab у листопаді 2012 року. Тож я вирішила, що мій пітчинг матиме саме такий формат: розповідати свою історію буду просто та з гумором, без зайвих деталей, залишивши у фокусі тільки головного героя та його шлях. Оскільки моя історія дуже візуальна, у ній є острів, самотній чоловік, повний холодильник риби, сіті лайт, дівчина з рожевим волоссям, то хотілося презентацію підкріпити небанальним візуальним рядом. Таким рядом стали малюнки мого друга: п’ять картинок з життя головного героя. Корисною у підготовці до пітчингу була також лекція Саші Костіної. «Презентувати потрібно коротко, тезисно і структуровано», – ще раз підтвердила нам Саша і попросила записати семихвилинне відео вдома, яке ми потім з нею детально розбирали і яке стало основою для презентації наших проєктів.
Про враження від курсу
Для мене на курсі «Terrarium. Інтенсив» цікаво було не просто слухати, що розповідають лектори, але й спостерігати, як саме вони це роблять. Це як писати сценарій: усі історії вже розказані, важливою тепер є унікальність форми, в яку автор цю історію виливає. Учасникам курсу пощастило – у наших лекторів була своя особлива манера доносити інформацію, яку ми, можливо, знали чи зустрічали до цього, власний стиль розповіді та унікальне бачення заданих тем. Пітчинг став гармонійним завершенням нашого тримісячного навчання. Подібно до учасників TorinoFilmLab, учасники Terrarium. Intensive виходили на сцену, ставали до мікрофона та розказували свої історії. Не знаю, як там у Туріні, але інколи ми відчували себе наче герой останнього фільму Тодда Філліпса (чи то тільки я? ☺). Перед нами сиділа експертна комісія, яка уважно нас слухала, щось навіть занотовувала, а потім коментувала наші історії. Я виступала першою і отримала, здається, найбільше порад. Звісно не все можу згадати, але добре запам’яталась порада про загострення конфлікт та посилення драматизму в моїй історії. Що ж, курс закінчено, пітчинг пройдено, коментарі прийняті, тепер уже ніде не подітись – доведеться писати сценарій!
Про відсутність стресу
Людина, яка не має досвіду публічних виступів, а виступає переважно перед друзями по вечорах п’ятниць та субот, не найкращий порадник того, як не хвилюватись перед презентацією. Але я все ж спробую. Скажу чесно: перед презентацією свого проєкту я хвилювалась, але не дуже. У такі рідкісні, можна сказати навіть стресові моменти я уявляю максимально приємне для мене місце і себе в тому місці. То ж я перенесла себе на північ Сардинії, у Місячну Долину – дійсно магічне місце, де ще досі знаходиться комуна хіппі. Я знову уявила себе серед цих засмаглих розслаблених людей, з якими познайомилась влітку, знову відчула їх безтурботність та легкість, і заспокоїлась. Бо для чого ці хвилювання, якщо вони нічого не змінюють, та ще й зашкодити можуть?
Про майбутнє у Європі
Формула проста: щоб щось чекало на будь-який проєкт – ним потрібно займатися. То ж я, здається, маю заняття на довгу та холодну зиму: я писатиму сценарій. Потім його перекладу англійською мовою і буду намагатись просунути на європейських та міжнародних сценарних платформах. Я – не режисер, тож знімати сама не зможу. Тим більше, моя історія не дуже пасує до українських реалій, я б перенесла її в італійський чи скандинавський простір. Моя історія проста та універсальна, герої архетипні, конфлікт зрозумілий. Надіюсь, що мені та моїм героям таки пощастить і знайдуться люди, що нам повірять і за нас візьмуться.
Проєкт «Terrarium. Інтенсив» відбувається за підтримки Українського культурного Фонду, Держкіно України, студії Family Production та Goethe-Institut в Україні.
Враження випускників тогорічного курсу читайте тут.
Матеріал створено за партнерства
