У 2010 році барабанщик та продюсер Зак Гілл разом зі Стефаном Барнеттом (MC Ride) та Енді Моріном (Flatlander) утворили гурт «Смертельні хватки». Минуло дев’ять років. Проект уже встигли підняти до небес як найбільш геніальний експериментальний хіп-хоп продукт, і освистати за попсовість у релізах після альбому «Government plates». Попри широку амплітуду народного схвалення та неприйняття, музичні відео не втрачають тієї ж маси шоку, що й раніше. Глянемо безодні у вічі, не перемотуючи та не відвертаючи очі, на десять кращих відеоробіт Death Grips.
FULL MOON (DEATH CLASSIC)
2011
Починаючи своє знайомство із Death Grips відеороботою для треку, який гурт записав у перший день формації, можна пошкодити своє почуття прекрасного та зламати моральні компаси.
Помітимо один полюс інтернет-аудиторії як тих, хто дивиться снаф-відео щодня по обіді, а інший – як таких, що лише зараз дізналися про такий термін. Відеоробота «Full Moon (Death Classic)» знаходиться десь посередині, балансуючи між тим, щоб перейти у розділ кліпів, які потрібно дивитися з дозволу батьків (навіть якщо ви повнолітні) і відеомистецтвом 90-их, виставка якого пройшла у Мистецькому арсеналі тороку.
Лоу-фай кадри поїдання вороною іншої пташки змінює глітчева постать MC Ride, що виходить із чорно-білого екрана камер спостереження та розриває шумові перетинки між аудиторією своїм агресивним стилем. Уже перша відеоробота Death Grips демонструє всю параноїдальну складову, підкріплену шизоїдним страхом та твердженням про те, що світ абсолютно небезпечний. Навіть в Інтернеті. Особливо в Інтернеті.
Достатньо лише уявити, що герой кліпу «Full Moon (Death Classic)» зараз біля дверей вашого дому.
BEWARE
2011
У цьому кліпі можна побачити як Стефан Барнетт втікає від тематики гетто-репу та старої школи так само, як герой Чіветеля Еджіофора біжить у фільмі Стіва Макквіна від героя Майкла Фассбендера. Ведучи мову про «Beware», диявол на плечі підказує використати такі терміни як «архетип дороги» та «хронотоп», проте янгольські барабанні партії Зака Гілла натякають, що краще не варто, бо за такі слова на районі «Смертельних хваток» б’ють по шапці.
Цей кліп 2011 року – заява із постмодерним цитуванням Гегеля: він показує усе, чим Є Death Grips, перекреслюючи неоновими та шумовими ефектами відеоряд, у якому все, чим Death Grips не Є. Візуально MC Ride трохи схожий на схудлого та підкачаного Ріка Роса, проте текстів про пурпурові Lamborgini або тяжке життя у ґетто не чекайте. Тільки хаос та параноя, підкріплені езотеричними закритими текстами.
GUILLOTINE (IT GOES YAH)
2011
Сучасне мистецтво часто балансує між вульгарним трактуванням форми твору та іще вульгарнішим трактуванням його змісту, відірваних одне від одного. Форма, напевно, найбільш відомої відеороботи Death Grips – відео, зняте на мобілку із ракурсу водія із додаванням неприємних для очей шумових масок. Зміст же, у найбільш цинічному трактуванні – чорношкірий вокаліст кричить незрозумілі шматки тексту, щоб викликати дискомфорт у глядача.
Єдине, що не голиться Оккамовомою бритвою нігілістичного підходу – це належність кліпів Death Grips до власне мистецтва, а не шоу-бізнесу чи поп-культури. Неприємні звукові та візуальні враження, які лишає «Гільйотина», відкриті для широкого поля трактувань. Це може бути і висловлювання про удавану безпеку цифрової реальності, підкріплену пасками тотального контролю. А що як шум довкола MC Ride – це натяк на перевантаженість сучасного способу життя інформаційним сміттям? І взагалі, глядач в курсі, що водій одночасно керує транспортним засобом і знімає відеокліп?
«Guillotine (It Goes Yah)» – відеодоказ того, що для мови шоку та небезпеки не потрібна графіка насильства, убивств та розчленувань, достатньо лише зробити невеликий крок убік.
SPREAD EAGLE CROSS THE BLOCK
2011
Якщо вам сподобався дебютний фільм Джони Гілла про скейт-культуру, тоді це відео Death Grips, яке хронологічно випереджає реліз «Середини дев’яностих», обов’язкове до перегляду. Тут і псевдодокументальний монтаж, і зернисті поля, на яких пікселі пасуться, як коні, і, звісно, круті (і не дуже) скейтерські рухи. Усе було б прийнятно, якби не кадри зі Стефаном, який перериває білошкіру ідилію скейт-кору та панковий настрій своєю моторошною присутністю. Текст час від часу іронічно вплітається у відеооповідь саме у ті моменти, коли глядачу боляче асоціювати себе із героєм. Що поробиш: навіть подорож на скейті із MC Ride стає небезпечною і токсичною.
DOUBLE HELIX
2012
Якщо вас не налякала чорно-біла параноя за дверима із дебютного відеокліпу музичного гурту із Сакраменто, ласкаво просимо до тривоги 2.0. Цього разу божевільний герой відео читає свій езотеричний потік свідомості у відеореєстратор машини. Перш ніж опинитися посеред хаосу та епатажу відеороботи «Double Helix», перевірте, чи міцно пристебнуті ремені безпеки. Хоча, навряд чи це допоможе це від нападу постмодерної шокотерапії від Death Grips.
I’VE SEEN FOOTAGE
2012
Ледь не документальний фільм про життя гурту «Смертельні хватки», який доносить до глядача просте повідомлення: для того, щоб бути параноїдальним увесь час не обов’язково брати участь у кримінальних війнах Комптона. Для підтримання стану постійної тривоги за себе достатньо лише проскролити стрічку новин. Або переглянути кліп на один із найбільш впізнаваних хітів Death Grips — «I’ve seen footage».
Кожен окремо взятий кадр із калейдоскопа життєвих вражень Стефана Барнета та його колег по гурту має на меті турбувати і викликати дискомфорт. Нехай це зображення, зняте на мобільний, яке просто фіксує факт перебування у дешевій забігайлівці – виглядає неприємно. Сюжетна частина відео натякає на те, що усе задокументоване життя в інтернеті, включно із трупами тварин та малюнками у метро – це слайдшоу для іншої людини, яка саме зараз переглядає ваш життєпис. Страх не у тому, що це Великий брат. Навіть навпаки. Параною посилює враження, що ваш найбільший фанат і спостерігач – людина у худі, про існування якої ви і не здогадувались. Як жити після того, як побачив деяке відео, глядач, напевно, ніколи не дізнається.
YOU MIGHT THINK HE LOVES YOU FOR YOUR MONEY BUT I KNOW WHAT HE REALLY LOVES YOU FOR IT'S YOUR BRAND NEW LEOPARD SKIN PILLBOX HAT
2013
Концептуально, напевно, найбільш провокативна робота гурту. Взявши за основу абсурдистський образ у назві пісні, їй байдуже, що ви відчуватимете і як проінтерпретуєте. Абсолютно закритий текст з іще більше незрозумілим посланням – хіба не ідеальне прикриття для відеокліпу, який можна транслювати циклічно на виставці у PinchukArtCentre?
Кажуть, якщо довго вдивлятися в MC Ride, то він загляне у тебе. Десь так і відбувається. Формально відео не порушує жодних законів YouTube, але залишається одним із найбільш неприємним контентом, який там можна зустріти. Безумство та потік емоцій Стефана Барнета, який дихає аудиторії прямо в обличчя – це надто радикальний відеокліп для суспільства, що цінує особистий простір.
ON GP
2014
Іще один приклад відеомистецтва, яке мало б зайняти своє місце в арт-галереях. Закрите приміщення, у якому присутня колонка, троє учасників гурту… і більше нічого. І відбувається нічого. Так, звичайно, можна простежити переміщення MC Ride із сидячого у лежаче положення, але у цьому й пастка концептуального жесту. Нічого не відбувається, але ви усе одно це дивитеся, і, на хвилинку, це не стрім милих відео з новонародженими цуценятами. Стефан Барнетт, Зак Гілл і Енді Морен слухають власний трек і майже не рухаються.
Для тих, кому фільм Белли Тара «Туринський кінь» видався надто динамічним
FLIES
2018
Коли хтось звинувачує музичні відеоролики Death Grips у тому, що до них докладено надто мало зусиль, то він забуває про кліп до треку «Flies». В ньому за допомогою стоп-моушену створено ілюзію левітації. Можливо, це не найскладніший технічний прийом, проте у контексті відеоробіт гурту із Сакраменто, саме він вирізняє серед інших концептуальних картин. «Flies» – це уже радше інтерпретація ефекту спостерігача і повернення до попереднього концептуального русла – забезпечення глядачеві максимального дискомфорту.
«Один зі способів накласти на себе руки, якщо ти епілептик» — такий поширений інтернет-жарт лише підтверджує факт, що сім років поспіль кліпи Death Grips залишаються неймовірно складними для перегляду. Доказ тому — відеоробота 2018 року, після якої вам знадобляться краплі для очей.
STREAKY
2018
Можливо, не найбільш вдалий концептуально, та навіть не найрадикальніший та візуально привабливий кліп на пісню «Streaky» заслуговує на почесне місце у відеотеці Death Grips, як дзеркальний погляд на фанатів гурту.
Це іронічний погляд збоку на аудиторію, яка дивиться усе, пов’язане із брендами, від яких MC Ride та його колеги намагаються відхреститись, як і від власної, хоч і не рок-зіркової, популярності. Із лампою, що фігурує як екран та джерело розваг, мало що відбувається, як і у кліпі на пісню «On GP». Так, час від часу щось перебігає між глядачем та його об’єктом спостереження у формі миготіння та конфеті, що падає згори. Так, додатковий квадратний екран транслює неприємні зациклені зображення, що, можливо, репрезентують лампу дівчиною із відео. Врешті-решт має значення лише сприйняття та саркастичний настрій, соус, яким поливають глядачів відеокліпу. І його основний компонент — закритість відео та аудіо ряду, із якими, як і зі своєю аудиторією, Death Grips роблять усе, що заманеться.
P.S.
