It's all about Lynch

Найособистіші досвіди перегляду фільмів Девіда Лінча

Згадуємо роботи улюбленого режисера редакції

Довгі роки американський режисер Девід Лінч був улюбленцем нашої редакції. Ми присвячували йому окремі розділи та стежили за всіма його творчими проєктами. Байдуже, це були кліпи, прогнози погоди чи чутки про нові повні метри.

16 січня 2025 стало відомо, що режисер помер після тривалої боротьби з емфіземою легень. У таких випадках прийнято казати «пішла епоха». Бо коли це стосується авторів такого масштабу, складно знайти кращі слова.

Лінч був унікальний своїм сюрреалістичним моторошним стилем та стрічками-загадками, а на його роботах росли і формувалися покоління кінематографістів/кінематографісток. До того ж, режисер двічі був в Україні, а коли почалося повномасштабне вторгнення – засудив дії путіна.

На згадку про Девіда Лінча, ділимося найособистішими досвідами перегляду робіт видатного режисера.

Артур Сумароков

Загублене шосе

Lost Highway (1997)

Девід Лінч та його фільми, здається, були у моєму житті завжди, але найпершим дитячим спогадом та, врешті-решт, моїм найулюбленішим його фільмом став «Загублене шосе» 1997 року. Це стильный містичний детектив, еротичний трилер та психологічна драма водночас, або просто один із тих фільмів Девіда Лінча, до яких хочеться повертатися якомога частіше.

«Загублене шосе» – це кіно про дуалізм людської природи. Лінч зображує персонажів, які ведуть подвійне життя, показуючи різкий контраст між їхніми публічними образами та прихованою справжньою сутністю. Фред Медісон, який перетворюється на Піта Дейтона, безпосередньо представляє цю роздвоєність. Це перетворення можна розглядати як буквальний прояв бажання Фреда втекти від власної провини і докорів сумління за вбивство дружини.

Лінч використовує цю метаморфозу, щоб поставити питання про те, якою є ідентичність: фіксованою чи мінливою, і чи може людина по-справжньому втекти від своїх інстинктів. Нелінійна оповідь і розмитість реальності та фантазії створюють відчуття неспокою і розгубленості, віддзеркалюючи психологічні стани головних героїв. Цей сюрреалізм є засобом дослідження фрагментованої природи людської ідентичності.

Познайомитися:

5 фатальних жінок Девіда Лінча

5 найкращих мерзотників Девіда Лінча

Павло Іванченко

Твін Пікс

Twin Peaks (1990-1991, 2016)

Лінч не просто розповідав історії — він розплітав їх, витягував нитки з тканини реальності, дозволяючи бачити шви і розриви. Він навчив мене не лише сприймати кінематограф як мистецтво, а й відчувати його на рівні медитації, де оповідь стає антропологією часу, простору й несказаного.

«Твін Пікс» не був світом, у який можна було лише зануритися – це було місцем, що розпадається, доки ти всередині. Деконструкція структури сновидінь і механізмів пам’яті працювала в ритмі ламаної логіки марень. Лінч показував, як зникає порядок речей і як ми все одно намагаємося скласти уламки назад, навіть знаючи, що цілісність з кожним разом ставатиме іншою.

Його кіно – це завжди погляд у безодню, що, за своїм звичаєм, споглядає у відповідь. І хоча фінали у Лінча не завершують історію, вони залишають питання десь між рядків, у зазорах між словами, у тремтінні світла, обличчі Лори Палмер, у тому, що ми так і не почули. «Одного дня смуток скінчиться», – сказала жінка з поліном. Але чи справді це так, коли те, що ми втратили, вже навічно змінило нас?

Поринути:

«Твін Пікс». Обернена перспектива Девіда Лінча

Реанімація для телебачення. Як «Твін Пікс» знову все змінив

Єлизавета Сушко

Шістьох людей нудить шість разів

Six Men Getting Sick (Six Times) (1967)

Я, як і Лінч, обожнюю творчість Френсіса Бекона. І саме Six Men Getting Sick є для мене квінтесенцією того, як сильно режисер надихався творчістю цього художника. Побачивши цей 4-хвилинний короткий метр, в якому немає особливого сюжету, ви його вже не забудете. Це дивна суміш моторошного і хворого – як все в обох митців.

Цей фільм знаходиться на перетині кіно і живопису та більше схожий на анімовану картину Лінча, ніж на його відомі повнометражні стрічки. Раджу дивитися його на голодний шлунок. І, можливо, просто насолоджуватися, а не шукати сенси.

Подивитися:

Юрій Самусенко

Короткі метри Девіда Лінча

Минулого року я представляв короткі метри Лінча в кінотеатрі «Жовтень». Зібралося півзали найбільшого «Гегемону», щоб подивитися те, що можна знайти легально і безплатно в мережі. Ми в Moviegram завжди вважали, що перегляд фільмів Лінча (ще й на великому екрані) – незабутній досвід. Але Six men getting sick (six times), The Alphabet, The Grandmother та The Amputee разом складають неповторну картину, хто такий Девід Лінч. Бо якщо подивитися принаймні один його фільм, він вже стає рідною людиною. Так, він показує жахи, нутрощі та інші неприємності, але змушує чудуватися ними, а не боятися.

Якось я чув історію про те, що він порізав чи то пальця, чи руку, і дружина побачила, як він гіпнотично дивиться, як кров стікає з руки замість того, щоб допомогти собі. У цьому весь Лінч. Це не те, що можна пояснити словами, бо це про щось підсвідоме, як і його короткі метри. Один може бути схожий на папʼє-маше для уроку біології, другий – на японський горор, третій – на казку братів Грімм, а четвертий – на мелодраму, але водночас і бодігорор. Воно все різне, але таке лінчівське. Це фільми людини, яка перепила кави і тепер транслює своє безсоння на глядачів. Але робить це з великою повагою та любовʼю.

Мені ще подобається історія, коли Лінч в Києві ходив із залу в зал у «Планеті кіно». В кожному залі йому можна було поставити одне питання. І чоловік позаду мене питає, мовляв, у вас такі дивні фільми, нічого не зрозуміло. У вас врешті-решт є якась проста історія?

«Так, є. Вона називається “Проста історія“», — невимушено відповів Лінч.

Надихнутися:

Музичні відео Девіда Лінча. Частина I: Кріс Айзек, Бадаламенті й сам Лінч

Музичні відео Девіда Лінча. Частина II

Алекс Малишенко

Проста історія

Straight Story (1999)

Перше, що я зрозумів про Девіда Лінча – що його творчість це завжди загадка. Деякі його стрічки потребують спостережливості та уважності, деякі стають зрозумілими як тільки відмовишся від формальної логіки, а деякі абсолютно не піддаються спробам декодувати їх.

Цей процес відгадування дуже захоплював. Я поринув у фільмографію режисера нотуючи імена, ключові фрази і будь-які інші деталі, які здавалися важливими. Так були переглянуті «Синій оксамит», «Внутрішня імперія», «Малголланд Драйв» тощо.

Але найбільшою загадкою, чимось на кшталт чорного обеліска з «Космічної Одіссеї», для мене стала «Проста історія». Це дійсно просте роуд муві про чоловіка, який вирушає до брата на примирення. А так, як з правами у нього не складається, він їде на газонокосарці. Коротше, абсолютно чужорідна картина для творчості Девіда Лінча, що славиться своїм сюрром!

Втім, це лише на перший погляд. Бо якщо від Лінча забрати всю темряву і містику, нам залишиться безтурботна та проста людина, що насолоджується життям та медитацією. Інколи це проявляється як прогноз погоди, а інколи – як щира насолода своїм шляхом і людьми, які на ньому зустрічаються.

Пізнати:

Чому це класика: «Синій оксамит» Девіда Лінча

Як це дивитися: «Малголленд Драйв» Девіда Лінча

Андрій Стулій

Прогноз погоди Девіда Лінча

David Lynch’s Weather Report (2020-2022)

And if yoooou caaaan believe it… Цією фразою розпочиналися п’ятничні випуски на ютуб-каналі DAVID LYNCH THEATER. Протягом двох з половиною років геніальний режисер сумлінно розповідав нам яка погода в Лос-Анджелесі та який номер став номером дня. Він докладав багато зусиль аби популяризувати медитацію і цей канал став одним із головних успіхів. Повторюваний фон, повторюваний одяг, повторювані фрази та неповторний Девід Лінч – щоденний перегляд випусків був острівцем медитативного спокою в буремному океані життя.

And if yoooou caaaan believe it … ні, не можу! Не можу повірити, що Девіда більше немає з нами. Сподіваюсь, що там, де він зараз, на нього щодня чекають beautiful blue skies and golden sunshine all along the way.