Коли на мапі міжнародного кінопростору з’являється дата релізу якогось гучного фестивального хіта – українському глядачеві лишається лише зітхати із сумом, бо не всі фільми дістаються до України. Причин багато. У яких мережах кінотеатрів показувати та чи окупиться він взагалі – це одні з найбільш болючих. Рятують цю ситуацію невеликі фестивалі та тижні іноземного кіно. Київський тиждень критики втретє вривається в український інфопростір і щоразу робить це цілком органічно. Те, що глядачі не побачили на «Молодості», ОМКФ та ще кількох фестивалях, організатори показують двома сеансами протягом дня. Зазвичай це каннські призери та свіжі прем’єри з Венеції. Разом з тим, команда Київського тижня критики не забуває і про ретроспективу, програма якої щороку наповнюється якимось ексклюзивом. Зібрати у гайді десятку з-поміж решти стрічок цьогоріч було вельми складно, але ми спробували урізноманітнити підбірку, аби кожен глядач знайшов своє кіно.
THE LIGHTHOUSE, реж. РОБЕРТ ЕГГЕРС
Маяк
Про що: Двоє наглядачів маяка чергують разом. Але ця ніч буде вельми дивною, щоб її легко забути.
Чому дивитися: Подейкують, що Роберт Паттінсон у цьому фільмі мастурбує, їсть бруд, мочиться в штани та б’є себе по обличчю. Якщо цього мало, то стрічку режисував Роберт Еггерс, за плечима якого містичний трилер «Відьма». Свій новий фільм він презентував у Каннах і за спогадами глядачів це були одні з найдовших черг на фестивалі. Воно і зрозуміло: дует Паттінсона та Віллема Дефо вже вартує багато. Додайте ще чорно-білу плівку та академічний формат екрану і перед нами зразок архаїчного фільму… у хорошому сенсі цього слова.
NAN FANG CHE ZHAN DE JU HUI, реж. ДЯО ІНАНЬ
Озеро диких гусей
Про що: Ще один хіт Каннського кінофестивалю. Історія розгортається навколо лідера банди байкерів, який випадково вбиває полісмена. З цього моменту починається шлях втечі, на якому з’явиться постать повії. Вона зіграє не останню роль у цьому сюжеті.
Чому дивитися: Минулого року на Київському тижні критики показували «Попіл – найчистіший білий» Цзя Чжанке, який огортав глядачів в атмосферу китайської провінції на початку XXI століття. «Озеро диких гусей» – це продовження традиції обов’язкових показів найкращих представників китайського кінематографу. Тим паче, творчість режисера Дяо Інаня обожнює Квентін Тарантіно, який і сам завітав на прем’єру у Каннах.
OM DET OÄNDLIGA, реж. РОЙ АНДЕРССОН
Про нескінченність
Про що: «Про нескінченність» – це набір абсурдних та трагікомічних скетчів, що мозаїкою вибудовують світобачення шведського режисера Роя Андерссона.
Чому дивитися: Цього разу режисер став оптимістичнішим і гумору дійсно побільшало в його історіях про життя сумних та пригнічених людей, які дозовано отримують порцію щастя. Одна з найбільш пам’ятних сцен – це питущий священник, якому сняться кошмари про свою паству. Але жоден лікар не хоче його вислухати і буквально виставляє за двері своєї приймальні. На відміну від своїх персонажів, Андерссон радо приймає глядачів у свої чудернацькі світи. І це відбувається навзаєм, адже цьогоріч він отримав у Венеції нагороду за найкращу режисуру.
NABARVENÉ PTÁČE, реж. ВАЦЛАВ МАРГОУЛ
Пофарбоване пташеня
Про що: Під час Другої світової хлопчик опиняється без оселі та родини. Йому доводиться пройти купу поневірянь, серед яких насилля навколо та над собою.
Чому дивитися: Екранізація роману Єжи Косинського виявилася не всім по зубах, тому у Венеції багато глядачів не витримували шоку та покидали залу. Та насправді ж стрічка Вацлава Маргоула дає цінний досвід терапії, адже кожна рука допомоги у цьому жахливому світі війни ледве помітна, тому і важлива. До того ж, «Пофарбоване пташеня» – естетично довершене кіно, яке знаходить натхнення у фільмах Андрія Тарковського та Елема Клімова. З останнім його ріднить навіть дещо більше, ніж стиль, тому перевірте на власні очі. Та ми все ж попереджаємо, що цей досвід перегляду може бути травматичним.
APOCALYPSE NOW, реж. ФРЕНСІС ФОРД КОППОЛА
Апокаліпсис сьогодні
Чому дивитися: Кіно про подорож у серце пітьми завжди асоціюють з книгою Джозефа Конрада, але по суті «Апокаліпсис сьогодні» – це його вільна екранізація, адже детально адаптувати цей роман неможливо. Цікавіше за порівняння з текстом є історія навколо виробництва фільму, яке за уявленнями очевидців було справжнім пеклом. Зйомки затягувалися, погода погіршувалася, а деякі актори влаштовували проблеми на рівному місці. 230 годин плівки, 16 місяців зйомок і як результат – культове кіно з Марлоном Брандо, Деннісом Гоппером та Мартіном Шином. Френсіс Форд Коппола вчергове здивував прихильників новим монтажем на 183 хвилини. Тож готуйтеся до іммерсивної подорожі до реальної Камбоджі та кіношного В’єтнаму.
TAXI DRIVER, реж. МАРТІН СКОРСЕЗЕ
Таксист
Чому дивитися: Прем’єра «Джокера» Тодда Філліпса змусила пригадати кілька шедеврів Мартіна Скорсезе. Один з них досі залишається актуальним. «Таксист» зберігся до наших часів як вельми похмурий нуар про самотність та втечу від самого себе. Лякає і Роберт Де Ніро зі своїм маніакальним поглядом людини, яка пройшла В’єтнам, але не знайшла себе на брудних вулицях Нью-Йорку. Цей фільм також цінний і дебютною роллю Джоді Фостер, поява якої стає тригером для (анти)героя Тревіса Бікла. Не пропустіть і камео самого Мартіна Скорсезе, який виголошує доволі бридкий, але дієвий для протагоніста монолог.
AMERICAN GRAFFITI, реж. ДЖОРДЖ ЛУКАС
Американське граффіті
Чому дивитися: Це кіно немов зняте з вікна іншого автомобіля – вглядаєшся в обличчя вже скоро знаменитих акторів, а поки лише початківців, які марять нічними прогулянками, незаконно придбаною випивкою та першим коханням. Ви все правильно помітили – це стрічка того самого Джорджа Лукаса, який зняв докорінно інше кіно до «Зоряних воєн». Воно сповнене романтичності та надії у світле майбутнє, яке буде жити, на жаль, лише у рамках цього фільму, адже реальність виявиться злішою за будь-яке кіно. Разом з тим, на екрані з’являються обличчя молодих Річарда Дрейфуса, Рона Говарда та Гаррісона Форда, тому надихнутися атмосферою ранніх шістдесятих з такою компанією в рази приємніше.
реж. НАРІМАН АЛІЄВ
Додому
Про що: Батько зустрічає свого померлого сина, вкритого простирадлом у київському морзі. Він загинув на війні і його потрібно поховати за кримськотатарськими традиціями на рідній землі. Разом з молодшим сином батько вирушає довгою дорогою додому, сповненої небезпечних пригод.
Чому дивитися: Прем’єра у Каннах, «Золотий дюк» на ОМКФ та подальша дорога європейськими (і не тільки) кінофестивалями дозволила Наріману Алієву стати одним з найпомітніших імен в Україні та далеко за її межами. Втім, за цим іменем вже давно є фільмографія чудових коротких метрів, які створюють навколо режисера цілий світ медитативного та естетично довершеного кіно про сім’ю, традиції та внутрішній голос, що розривається між ними.
реж. АНТОНІО ЛУКІЧ
Мої думки тихі
Про що: Звукорежисеру на вільних хлібах потрібно підзаробити гроші, тому він вписується в авантюру – для канадської комп’ютерної гри треба записати голоси закарпатських тварин. За уявленнями замовника, таким чином гра виглядатиме автентичніше. Тож головний герой бере із собою харизматичну маму та вирушає на пошуки рахівського крижня, який вкрай рідко попадається на очі туристам.
Чому дивитися: А що там в українському кіно по якісному гумору? А ще зробіть так, щоб можна було подивитися зі всією родиною. А фестивальні нагороди є? «Мої думки тихі» відповідає на всі ці запити, маючи в кишені гран-прі з Карлових Вар, присвяту всім мамам та найсмішніший скетч за участі помади. Прокат в Україні відбудеться під Новий рік, тому показ на Київському тижні критики – це єдина можливість подивитися фільм раніше.
Uzak, реж. НУРІ БІЛЬГЕ ДЖЕЙЛАН
Відчуження
Чому дивитися: Ймовірно, ім’я Нурі Більге Джейлана наші читачі найчастіше чули в контексті українського фільму «Додому», який теж є в програмі фестивалю. Стрічка турецького режисера про життя двох різних хлопців під одним дахом дійсно стилістично та наративно схожа на повнометражний дебют Нарімана Алієва. Власне, він сам вибрав її референсом для показу на фестивалі. У наш топ кіно про фотографа-інтелектуала та безробітного селянина у великому місті теж потрапило не просто так. Фільми Джейлана не виходили в український прокат, але кожен з них вартує перегляду на великому екрані завдяки візуальній насиченості кадру. Тож цю подорож у турецький кіносвіт все ж рекомендуємо здійснити у кіно.
